21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
09 червня 2010 р. Справа 2/91-10
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліттехкомплекс", вул. Щербакова, 45А, м. Київ, 04111
до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, юр. адреса: АДРЕСА_1, 24500; поштова адреса: АДРЕСА_2, 21001
про стягнення 16547,45 грн.
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : Нечпай О.М. - за довіреністю;
відповідача : не з"явився.
Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліттехкомплекс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 16547,45 грн. заборгованості, в тому рахунку 13416,75 грн. - основного боргу, 61,39 грн. - пені, 3069,31 - 25% річних, за поставлений товар згідно договору поставки №0101-25 від 01.01.2009 року.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 19.05.2010 р. порушено провадження у справі та призначено засідання на 09.06.2010 р.
09.06.2010 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання, призначене на 09.06.2010 року, не з'явився, витребуваних ухвалою суду від 19.05.2010 року документів не надав, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи № 2/91-10, що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення №20014509.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
01 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліттехкомплекс" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки № 0101-25, за умовами якого постачальник зобов"язується поставити (передати), а покупець зобов"язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.
Предметом договору поставки може бути будь-який товар, зазначений у відповідній специфікації, накладній, рахунку постачальника (п. 1.3 договору).
Згідно п. 2.1 договору передача товару здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що поставляється, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару із нарахуванням ПДВ.
За домовленістю сторін дата складання відповідної видаткової накладної є датою поставки товару постачальником (п. 2.3 договору).
На виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним договором позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 87120,00 грн., підтвердженням чого є підписана та скріплена печатками представників обох сторін видаткова накладна № 165 від 28.04.2009 року, згідно якої відповідач отримав зазначений у накладній товар.
У відповідності до п. 7.1 договору покупець зобов"язаний сплатити повну вартість поставленого товару не пізніше строку встановленого п. 2.4 договору.
Згідно п. 2.4 договору постачальник здійснює поставку товару на умовах відстрочення платежу на один календарний день від дати поставки товару, замовленого покупцем.
В порушення умов укладеного договору відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повного розрахунку із позивачем за поставлений товар виконав не належним чином, сплативши лише частково грошові кошти на загальну суму 73703,25 грн.
15 березня 2010 року позивач надіслав відповідачу вимогу про сплату боргу № 02/Ю, в якій вимагав не пізніше 24.03.2010 року сплатити заборгованість в сумі 13416,75 грн. за поставлений товар.
Однак, зазначена вимога була залишена без відповіді відповідачем, а розрахунку з позивачем так і не було проведено.
В зв'язку з наведеним, за відповідачем утворився борг у розмірі 13416,75 грн., який в добровільному порядку останній не повертає позивачу.
За вказаних обставин, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №0101-25 від 01.01.2009 року є договором поставки.
В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є підписана та скріплена печатками представників обох сторін видаткова накладна № 165 від 28.04.2009 року, згідно якої відповідач отримав зазначений у накладній товар.
Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 13416,75 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 13416,75 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за поставлений товар позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 61,39 грн. - пені. Розглянувши дану вимогу, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Згідно п. 8.7 договору за порушення грошових зобов"язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі 0,5 % від вартості невиконаного грошового зобов"язання за кожен день допущеного прострочення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 61,39 грн. - пені заявлено правомірно. Проте суд не погоджується із розрахунками позивача.
Здійснивши розрахунок пені згідно Бази даних "Законодавство" за період з 01.05.2009 року по 30.10.2009 року (182 дня), виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, судом отримано 1460,04 грн. Однак, задоволенню підлягає пеня саме у заявленому позивачем розмірі - 61,39 грн., оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог.
Судом також розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3069,31 грн. - 25% річних за користування чужими грошовими коштами, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до положень ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.6 договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем встановлених строків оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов"язаний сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.
Враховуючи вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3069,31 грн. - 25% річних за користування чужими грошовими коштами, заявлено правомірно та підлягають задоволенню, оскільки нараховані згідно вимог чинного законодавства.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 12.05.2010 року відповідач не подав до суду жодних належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості за поставлений товар.
За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 536, 610, 611, 612, 549, 551, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, 21001 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Еліттехкомплекс", вул. Щербакова, 45А, м. Київ, 04111 (ідентифікаційний код - 35135829) 13416,75 грн. - основного боргу, 61,39 грн. - пені, 3069,31 грн. - 25% річних, 165,47 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 09 червня 2010 р.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу вул. Щербакова, 45А, м. Київ, 04111
3,4 - відповідачу юр. адреса: АДРЕСА_1, 24500; поштова адреса: АДРЕСА_2, 21001