Справа № 372/1748/21 Головуючий 1 інстанція- Зінченко О.М.
Проваження № 22-ц/824/11598/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
23 вересня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Кашперської Т.Ц.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-банк» на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2021 рокупро вжиття заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Галини Михайлівни про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки,-
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-банк», приватного нотаріуса Теплюк Г.М. про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки задоволена заява представника позивача адвоката Мороза В.П. ізабезпечено позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223180501:01:003:0057, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.Великі Дмитровичі.
Не погоджуючись із ухвалою, АТ «Альфа-банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі,посилаючись на її помилковість, порушення судом при її постановленні норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована відсутністю як доказів ризику невиконання рішення суду відповідачем, так і доказів імовірності відчуження ним предмета іпотеки. Судом не обгрунтовано застосування саме такого засобу забезпечення позову та незастосування зустрічного забезпечення. Судом не враховано практику ЄСПЛ при вирішенні заяви позивача, як і не враховано наявність у позивача заборгованості за кредитним договором, що стало підставою для реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки. Заявлені вимоги та вид забезпечення позову не узгоджуються із принципом співмірності, бо оскарження рішення державного реєстратора не є спором майнового характера, а тому арешт неспівмірний, бо виконання рішення полягатиме виключно у внесенні реєстратором відповідних записів до реєстра.
- 2 -
Позивач ОСОБА_1 в особі предстаника адвоката Мороза В.П. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його заяву і вжив заходів забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Скаржник АТ «Альфа-Банк» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказані у апеляційній скарзі офіційні електронні адреси банку та його представника Дегтярьова Є.В. судовими повістками і повідомленнями про їх доставлення, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Позивач повідомлений про розгляд справи шляхом направлення згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказану у відзиві на апеляційну скаргу електронну адресу його представника адвоката Мороза В.П. судовою повісткою і повідомленнями про її доставлення, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Приватний нотаріус Теплюк Г.М. повідомленна шляхом направлення судової повістки на її офіційну електронну адресу.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 13 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до Обухівського районного суду районного суду Київської області позов до АТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г.М. про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
Предметом спору у справі є законність рішень та дій приватного нотаріуса як державного реєстратора щодо реєстрації за відповідачем АТ «Альфа-Банк» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки права власності на належну позивачу земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223180501:01:003:0057, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.Великі Дмитровичі.
Провадження у справі відкрите ухвалою від 14 травня 2021 року.
Одночасно з подачею позову ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223180501:01:003:0057, оскільки їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист його прав.Заява мотивованатим, що наразі у Обухівському районному суді Київської області розглядається кілька справ за позовами АТ «Альфа-Банк» до позивача про звільнення спірної земельної ділянки з-під арешту. Наведене у свою чергу переконливо доводить намір АТ «Альфа-Банк» провести відчуження спірної ділянки на користь третіх осіб, а в такому випадку позивач втратить можливість поновити своє порушене право, бо нерухомість буде перебувати у власності інших осіб.
Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або
- 3 -
поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи (ч.2 ст.149 ЦПК).
Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту на майно. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).
Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.
За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового
- 4 -
провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Задовольняючи заяву позивача, судпершої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову.
При цьому суд виходив із того що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або ж унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист порушених прав позивача та створити небезпеку заподіяння шкоди його правам та законним інтересам у випадку відчуження відповідачем нерухомого майна.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону.
При вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог позивача, які полягають у оспоренні законності реєстрації за відповідачем права власності на належне йому нерухоме майно, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Погоджуючись із ухвалою суду, колегія суддів враховує те, що вжиті заходи у вигляді арештуквартири не призведуть до суттєвого обмеження прав відповідача АТ «Альфа-Банк».
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відсутні докази про намір банку як іпотекодержателя провести відчуження цієї квартири є необгрунтованими з наступних міркувань.
По-перше, АТ «Альфа-Банк» є власником спірної земельної ділянки, а не іпотекодержателем, як невірно вказано в апеляційній скарзі, а відтак як титульний власник в будь-який час має можливість провести відчуження належної йому квартири.
По-друге, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк надає особам банківські і фінасові послуги метою яких є отримання прибутку у вигляді грошових коштів, а тому існують достатні підстави вважати, що для отримання грошових коштів АТ «Альфа-Банк» може провести відчуження квартири.
По-третє, набуття права власності АТ «Альфа-Банк» на спірну квартиру пов'язане із зверненням стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із неповерненням позичальником ОСОБА_1 отриманих кредитних коштів, які банк має намір у такий спосіб повернути, що у свою чергу дає достатні підстави вважати, що з метою повернення грошових коштів банк може провести відчуження квартири.
Окрім того, відхиляючи дані доводи колегія судді враховує, що у цілому ряді рішень (постанов та ухвал) Верховного Суду у справах щодо застосування заходів забезпечення позову у справах, повязаних із оскарженням особами реєстраційних дій по реєстрації за кредитором прав власності на нерухоме майно, а саме: від 11 жовтня 2019 року у справі № 607/13866/19, від 21 жовтня 2019 року у справі № 202/2666/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 367/5303/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 201/4783/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 752/10724/19, від 21 листопада 2019 року у справі№756/16198/18, від 05 грудня 2019 року усправі № 199/3924/19, сформовано висновок про правильність вжиття таких заходів з огляду на те, що предметом спору у даній справі є вимоги щодо скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а невжиття
- 5 -
заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення оспорюваних прав позивачів, за захистом яких вони звернулися.
Доводи скарги про те, що обраний позивачем захід забезпечення позову не забезпечує виконання рішення суду у майбутньому, а арешт є неспівмірним і взагалі не пов'язаний із предметом спору не грунтуються на вимогах процесуального закону. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції, в тому числі розширені підстави вжиття судом заходів забезпечення позову.
Зокрема, якщо за попередньою нормою (ч.3 ст.151 ЦПК в редакції до 15 грудня 2017 року) підставою вжиття заходів забезпечення позову було лише утруднення виконання чи неможливість виконання в майбутньому рішення суду, то згідно ст.149 ЦПК України (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову не тільки якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду але і якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Можливе відчуження відповідачем нерухомого майна, правомірність набуття права на яке оспорює позивач за умови задоволення його вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду, про що вірно вказав в ухвалі суд першої інстанції, бо майно буде належати іншій особі, право якої позивачу доведеться також оспорювати, звертаючись із новими позовами.
При цьому посилання скаржника на неспівмірність арешту, бо виконання рішення полягатиме у внесенні реєстратором відповідних записів до реєстра, не грунтуються на законі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказала, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Так, відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно якої у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
- 6 -
Згідно п.51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМ України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (з відповідними змінами) у Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.
Це означає, що у випадку задоволення вимог ОСОБА_1 має бути внесений відповідний запис про скасування реєстрації права власності на іпотечне майно за відповідачем і поволений попередній запис про належність майна позивачу, а у випадку відчуження майна відповідачем таке зробити не буде можливим.
Отже, вжиті судом заходи у вигляді арешту безпосередньо стосуються предмета спору та поновлення прав позивача за захистом яких вона звернувся до суду та є співмірними.
Стосовно доводів про те, що суд першої інстанції протиправно не застосував заходи зустрічного забезпечення враховано таке.
Відповідно до ч.7 ст.153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Згідно із ч.1 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Враховуючи наведене правило процесуального Закону суд має право, втім він не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.
Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені ч.3 ст.154 ЦПК України відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Жодна з наведених обставин судами не була встановлена, з огляду на що доводи заявника апеляційний суд визнає необґрунтованими (КЦС постанова від 26 грудня 2018 року справа 369/7793/17).
Відхиляючи даний довід колегія суддів в тому числі керується тим, що банк має право подати заяву про зустрічне забезпечення відповідно до приписів ч.6 ст.154 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано практику ЄСПЛ при вирішенні заяви позивача, безпідставні. Вирішуючи заяву, суд першої інстанції врахував відповідну практику ЄСПЛ, в тому чилі вірно врахував рішення ЄСПЛ по справі «Шмалько проти України» про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- 7 -
Посилання в апеляційній скарзі на підтвердження доводів про неправомірність ухвали на постанови Одеського та Вінницького апеляційних судів, колегія суддів відхидяє, як таакі, що не грунтуються на приписах процесуального закону.
Зокрема згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідноси, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Положень про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у рішеннях судів апеляційної інстанції, процесуальне законодавство не містить.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала судді першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-банк» залишити без задоволення.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: