Справа № 761/5776/18 Головуючий у І інстанції Мальцева Д.О.
Провадження №22-ц/824/8427/21 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
22 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою,
у лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що 09 лютого 2015 року між сторонами було укладено договір позики у формі розписки.
За вказаним договором відповідач отримала від позивача у борг грошові кошти у сумі 1 300 000 доларів США та 34 640 000 грн., які зобов'язалася повернути в наступному порядку:
- не пізніше 20 лютого 2015 року передати ОСОБА_2 готівкові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США;
- не пізніше 20 лютого 2015 року передати у власність довіреної особи позивача будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , а також квартиру АДРЕСА_2 , та повністю погасити борг у розмірі 1 300 000 доларів США.
- не пізніше 20 лютого 2015 року в забезпечення повернення 34 000 000 грн. передати в заставу довіреній особі ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 ; нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_5 (площа 567 кв.м); будь-яке інше нерухоме майно, що належить їй та афілійованим особам на праві власності, та повністю погасити борг у розмірі 34 640 000 грн.
20 лютого 2015 року між сторонами булло укладено меморандум про взаєморозуміння, у відповідності до якого ОСОБА_3 допускає повний розрахунок по зобов'язанням в розмірі 1300 000 доларів США до 01 травня 2015 року.
Однак, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо передачі переліченого у розписці майна у строк до 20 лютого 2015 року не виконала, лише у травні 2015 року ОСОБА_1 повернула ОСОБА_2 частину грошових коштів у розмірі 663 000 дол. США, а решта коштів станом на день подання позову залишилася неповернутою.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 просив стягнути з останньої на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 76 010 186,85 грн., в тому числі 34 640 000 гривневого боргу; 23 753 040 грн. інфляційної суми з гривневого боргу; 3 111 905,75 грн. - 3% річних з гривневого боргу; еквівалент 637 000 дол. США, що станом на 01.05.2015 року за офіційним курсом НБУ становить 13 402 480 грн., 1 092 761,10 грн. - 3% річних з боргу вдолларах.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за борговою розпискою від 09 лютого 2015 року у розмірі: 34 640 000 грн. - заборгованість; 23 645 264 грн. - інфляційні втрати; 3 109 058,63 грн. - 3% річних; 637 000 дол. США, що станом на 01 травня 2015 року за офіційним курсом НБУ становить 13 402 480 грн. - заборгованість; 1 092 761,10 грн. - 3% річних, а всього: 75 889 563,73 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин по справі, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що 09.02.2015 року вона не отримувала від ОСОБА_2 грошових коштів.
Кошти в розмірі 1 300 000 грн. були отримані ОСОБА_1 від позивача частинами протягом 2012 року, без оформлення жодних документів, оскільки між сторонами існували приязні, довірливі стосунки. В подальшому, 02.08.2012 р., отримані від ОСОБА_2 грошові кошти, вона передала у позику ОСОБА_4
09 лютого 2015 року перебуваючи під психологічним тиском, на ультимативну та безальтернативну вимогу ОСОБА_2 вона поставила свій підпис на тексті розписки, надрукованій заздалегідь ОСОБА_2 , відповідно до якої підтвердила отримання від останнього коштів в наступному розмірі: 1 300 000,00 дол. США та 34 640 000,00 грн.
13 лютого 2015 року ОСОБА_1 довела ОСОБА_2 , що 50 000,00 доларів США знаходяться на його банківському рахунку, а тому розмір отриманих нею коштів складає 1 250 000,00 доларів США з чим він погодився.
Враховуючи те, що розписка від 09 лютого 2015 року була оформлена в неналежній формі, як встановлено Цивільним кодексом України, та передбачала забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 її майном, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (довіреною особою ОСОБА_2 ) було укладено Договір позики від 13 лютого 2015 року.
Таким чином, у зв'язку з укладенням вказаного договору позики фактично відбулося відступлення ОСОБА_2 права вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 1 250 000 дол. США ОСОБА_5 , які в подальшом відповідач повертала шляхом реалізації майна, переданого в іпотеку останньому, що разом становить 300 000,00 дол.
Частину грошових коштів було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року, частково зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року у справі № 761/11059/16-ц.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, поданим нею, які підтверджують відсутність між нею та ОСОБА_2 будь-яких боргових відносин.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подано клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та техніко-криміналістичної експертизи документів, яке обґрунтоване тим, що розписка від 09 лютого 2015 року є підробленим документом, дійсність якого, незважаючи на численні заявлені відповідачем клопотання про проведення експертизи, не була перевірена судом першої інстанції.
30 липня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року залишити без змін, а також відмовити в задоволенні клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та техніко-криміналістичної експертизи документів від 22 квітня 2021 року, заявленого ОСОБА_1 у справі 761/5776/18.
Представник позивача зазначив, що оригінал розписки від 09.02.2015 року, копія якого додана до позову, неодноразово надавався позивачем для огляду суду першої інстанції. Звертає увагу суду на ту обставину, що у своєму відзиві на позов відповідач жодним чином не піддає сумніву дійсність та достовірність змісту розписки. Таке твердження виникло лише після переходу судом першої інстанції до розгляду справи по суті після чергової зміни представників відповідача.
Крім того, представник позивача у відзиві зазначив, що твердження відповідача про підписання нею розписки від 09 лютого 2015 року під психологічним тиском не відповідає дійсності, оскільки з дня підписання розписки відповідач жодним чином не оскаржувала її та не намагалася у інший спосіб захистити свої права.
Посилається на безпідставність доводів відповідача про відступлення боргу за розпискою від 09 лютого 2015 року на користь ОСОБА_5 , оскільки відповідачем не підтверджено такої обставини жодним належним доказом.
В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Просила суд також розглянути та задовольнити клопотання відповідача про призначення у справі комплексної судово-почеркознавчої та техніко-криміналістичної експертизи документів, яке було подане разом з апеляційною скаргою.
Представник позивача Дешевий О.А. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, у задоволенні клопотання про призначення комплексної експертизи просив відмовити, посилаючись на порушення передбаченої процесуальним законом процедури подання доказів по справі.
Заслухавши думку представників сторін щодо заявленого представником відповідача клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та техніко-криміналістичної експертизи документів, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Провадження у даній справі було відкрито ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 04.05.2018 року.
11.07.2018 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача по справі.
В подальшому підготовче судове засідання по справі неодноразово було відкладено в тому числі за клопотанням сторони відповідача, а також у зв'язку із поданням відповідачем апеляційної скарги на ухвалу про відкриття провадження.
09.07.2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у зв'язку із зловживанням відповідачем своїми процесуальними правами з ОСОБА_1 стягнуто штраф в дохід державного бюджету в розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 576,30 грн.
18.09.2019 року судом першої інстанції закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Відповідно до вимог частин 3, 8, 11 статті 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до п. 8 частини 2 статті 197 ЦПК України, питання про призначення судової експертизи вирішується у підготовчому судовому засіданні.
Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Оскільки клопотання про призначення у справі комплексної експертизи було подано відповідачем до суду першої інстанції лише 26.11.2019 року, після закриття підготовчого судового засідання, місцевий суд обґрунтовано залишив його без розгляду.
Апеляційний суд також не вбачає передбачених частиною 3 статті 367 ЦПК України підстав для його прийняття.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час розгляду справи підтвердив, що він належним чином не виконав зобов'язання та кошти в повному обсязі не повернув, що є порушенням прав позивача як позикодавця, передбачених статтями 1046, 1049 ЦК України, які підлягають захисту, а тому із відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму заборгованості за договором позики, а також нараховані інфляційні витрати та 3 % річних.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони зроблені відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Як передбачено частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що 09 лютого 2015 року між сторонами було укладено Договір позики, що підтверджується розпискою.
Відповідач отримала від позивача у борг грошові кошти у сумі 1 300 000 дол. США і 34 640 000 грн, які зобов'язалася повернути в наступному порядку:
- не пізніше 20 лютого 2015 року передати ОСОБА_2 готівкові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США;
- не пізніше 20 лютого 2015 року передати у власність довіреної особи позивача будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , а також квартиру АДРЕСА_2 , та повністю погасити борг у розмірі 1 300 000 доларів США.
- не пізніше 20 лютого 2015 року в забезпечення повернення 34 000 000 грн. передати в заставу довіреній особі Гурбича О.М. квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 ; нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_5 (площа 567 кв.м); будь-яке інше нерухоме майно, що належить їй та афілійованим особам на праві власності, та повністю погасити борг у розмірі 34 640 000 грн.
20 лютого 2015 року між сторонами булло укладено меморандум про взаєморозуміння, у відповідності до якого ОСОБА_3 допускає повний розрахунок по зобов'язанням в розмірі 1300 000 доларів США до 01 травня 2015 року.
Як зазначив позивач в позовній заяві, на виконання власних зобов'язань за розпискою відповідач повернула 663 000 дол. США., що не заперечувалось відповідачем.
За таких обставин суд обґрунтовано захистив порушені права позивача та стягнув на його користь борг за договором позики.
Колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів реальності укладеного між сторонами договору.
Частинами першою, другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
На підтвердження укладення договорів позики та його умов відповідач надав позивачу розписку, у яких зазначив усі істотні умови договору позики: грошову суму позики, строк повернення коштів, валюту зобов'язання.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-2129цс16) зазначено про відповідальність боржника перед кредитором у разі несвоєчасного повернення позики.
Ураховуючи, що позивач не повернув борг у зазначений в розписці строк, суд стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних від просточеної суми.
Заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на те, що за договорами коштів не отримував, відповідач ОСОБА_1 в порядку, передбаченому статтею 1051 ЦК України зазначений правочин не оспорювала.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач підписала розписку від 09 лютого 2015 під психологічним тиском не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки з дня підписання розписки відповідач жодним чином не оскаржувала її чи не намагалася захистити свої права шляхом звернення до відповідних правоохоронних органів чи до суду з позовом про визнання даної розписки недійсною.
Інших належних та допустимих доказів на спростування обґрунтованості заявлених позовних вимог відповідачем не було надано а ні суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутній обов'язок щодо повернення отриманих від позивача коштів, а також щодо існування між сторонами інших правовідносин, не пов'язаних із договором позики, є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та спростовуються обставинами справи.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не спростовують висновків суду першої інстанції, в зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних та обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Ігнатченко Н.В.