Справа 761/30910/19 Головуючий у І-й інстанції - Пономеренко Н.В.
апеляційне провадження № 22-ц/824/10108/2021 Доповідач Заришняк Г.М.
16 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
при секретарі - Діденку А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Хрещатик», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення шкоди (збитків) в натурі,-
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення шкоди (збитків) в натурі - золота у банківських мірних зливках (кіне) загальною вагою 320 г (10,288238 тройських унцій).
В обґрунтування позову вказував, що 25.09.2014 року між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик» було укладено договір №153D-1838, згідно якого банк прийняв належні йому банківські метали (золото) на вкладний депозитний рахунок № НОМЕР_1 у сумі 13,005977 унцій (404,5 г) з 25.09.2014 року до 23.09.2016 року.
28.03.2016 року позивачем було подано до банку заяву про дострокову вимогу суми вкладу та повернення його мірних зливків. Після повторно поданої ним заяви від 04.04.2016 року про повернення майна, 05.04.2016 року банк частково повернув йому майно - мірні зливки золота у сумі 84,5 г (2,716738 тройських унцій), оскільки в банку, як зазначив у позові позивач, із неперевірених слів його працівників, нібито, дало збій програмне забезпечення, і вони не змогли повернути йому все майно, хоча воно було йому показано для огляду в цілості, в схоронності і зберігалося відокремлено. Інша частина майна - мірних зливків золота в сумі 320 г (10,288238 тройських унцій) не була повернута позивачу.
При цьому вказував, що пізно ввечері 05.04.2016 року Національний банк України визнав ПАТ «КБ «Хрещатик» неплатоспроможним. У банку на термін один місяць була запроваджена тимчасова адміністрація. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 21.04.2016 року №560, відповідно до якого було продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. Відповідно до рішення Правління НБУ від 02.06.2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатору банку». Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» з 06.06.2016 року до 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку І.І. на два роки з 06.06.2016 року до 05.06.2018 року включно.
19.04.2016 року позивач звернувся із заявами про негайне повернення його майна до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» і до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У відповідь на зазначену заяву Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Хрещатик» у своєму листі від 13.05.2016 року відмовила йому у повернені його майна.
Посилаючись на те, що дії відповідачів щодо неповернення позивачу 10,288238 тройських унцій, що відповідно до облікового курсу НБУ станом на 05.08.2019 року складає 377 304,98 грн, є незаконними, оскільки договір банківського вкладу був розірваний із ПАТ «КБ «Хрещатик» ще до введення тимчасової адміністрації, просив задовольнити позов.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року в задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.
В поданому відзиві відповідач Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, як такого, що постановлене з дотримання норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 25 вересня 2014 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено договір №153D-1838 банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах, за умовами якого банк прийняв від позивача зливки банківських металів (золота) на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 у сумі 13,004977 (тринадцять цілих 004977 сотих унцій) (404,5 грам) на термін з 25 вересня 2014 року по 23 вересня 2016 року.
Пунктом 1.2 договору передбачено нарахування процентної ставки на вклад у розмірі 3,5% річних, сплата яких повинна здійснюватись одночасно з поверненням основної суми вкладу в кінці терміну дії Договору.
Судом встановлено, що за заявою позивача 28 березня 2016 року вказаний договір було достроково розірвано.
Згідно п.4.5 договору у випадку дострокового розірвання договору банківського вкладу повернення вкладу здійснюється шляхом перерахування суми вкладу на власний поточний металевий рахунок вкладника, відкритий в установі банку або в іншому уповноваженому банку.
Судом також встановлено, що ПАТ «КБ «Хрещатик» частково повернув позивачу мірні зливки золота у сумі 84,5 грам (2 цілих 716738 сотих тройських унцій), що останнім не заперечується. При цьому, інша частина мірних зливків золота в розмірі 320 грам (10 цілих 288238 сотих тройських унцій) залишилася не повернутою Банком.
05 квітня 2016 року на підставі постанови Правління Національного банку України від №234 ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» було віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 05 квітня 2016 року №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» було розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно та призначено ОСОБА_3 . Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком на 1 місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора, визначені ст.ст.37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Костенку І.І. на два роки з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до ПАТ «КБ «Хрещатик» із заявами від 28 березня 2016 року, 01 квітня 2016 року, 04 квітня 2016 року про повернення вкладу. Із заявою від 19 квітня 2016 року позивач також звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Хрещатик».
У відповідь на заяву від 19 квітня 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Хрещатик» у своєму листі №4117-10/1835 від 13 травня 2016 року повідомила позивача з посиланням на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що Фонд не відшкодовує кошти, розміщені у банківських металах. Одночасно, позивачу було роз'яснено процедуру отримання вкладу, що не гарантується Фондом, за якою вкладник повинен буде заявити про свої кредиторські вимоги до банку до уповноваженої особи Фонду.
У відповідності до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб.
Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, відповідно до ч. 1, 2 та 4 якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправну поведінку, розмір шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, вину відповідача.
Разом з тим, позивачем не доведено суду наявності протиправної поведінки відповідача, заподіяння йому з вини відповідача матеріальної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і спричиненою шкодою.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що договір банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах є одночасно договором зберігання, а тому правочин, вчинений між ним та банком, є змішаним, і на нього поширюються положення Цивільного кодексу України щодо відшкодування збитків, завданих поклажодавцю за неповернення майна, переданого на зберігання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач помилково вказує на змішану природу правочину, укладеного між ним та банком. Крім того, суд зазначив, що до даних правовідносин застосуванню підлягає спеціальна норма права, якою в даному випадку є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі (ст.946 ЦК України).
Поряд з тим, ст.1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Отже, основною відмінністю між договором зберігання і договором банківського вкладу є те, що набувачем вигоди від зберігання майна в одному випадку є зберігач, а в іншому- вкладник, в зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що договір банківського вкладу містить певні ознаки договору зберігання не заслуговують на увагу.
Оскільки договором банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах передбачено нарахування процентної ставки на вклад у розмірі 3,5% річних на користь позивача і в той же час не передбачена плата за зберігання металів або умова про її безоплатність, цей договір не може вважатись договором зберігання.
Крім того, згідно ст.944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Разом з тим, згідно п.2.4 договору №153D-1838 банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах, банківські метали, які прийняті від вкладника, є залученими банківськими металами і банк має право використовувати їх протягом терміну дії договору на проведення статутної діяльності, передбаченою ліцензією Національного банку України.
Можливість користуватись вкладом без отримання попередньої згоди на це від позивача суперечить вимогам, встановленим до договору зберігання, і в той же час повністю відповідає природі банківського вкладу.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки мірні зливки у банківському золоті є металом, майном, матеріальною цінністю та не є грошовими коштами, то такий договір не містить усіх ознак банківського вкладу та є договором зберігання колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Так, згідно ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» до банківських послуг належать, серед іншого, залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами врегульовано Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України №516 від 03 грудня 2003 року, згідно п.1.1 якого вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Цей же пункт передбачає, що вкладник - юридична чи фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах.
Згідно п.1.6 Положення банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.
Таким чином, укладення договору банківського вкладу не у грошових коштах, а в банківських металах не тільки прямо не заборонено ЦК України, а навпаки передбачено в інших нормативно-правових актах, в зв'язку з чим колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що правочин, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик», за своєю правовою природою є договором банківського вкладу.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильно висновку про те, що договір банківського вкладу «Золотий стандарт», укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик», за своєю правовою природою є договором банківського вкладу, оскільки за умовами цього договору були відкриті вкладні рахунки саме у банківських металах, відповідно до якого банк взяв на себе зобов'язання сплатити вкладнику суму вкладу й нараховані за ним проценти в банківських металах.
Посилання позивача на роз'яснення Уповноваженої особи Фонду щодо порядку визнання вимог кредиторів, які були надані ще до початку процедури ліквідації банку, як на підставу для відшкодування збитків, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки тимчасова адміністрація запроваджується з метою виведення неплатоспроможного банку з ринку та наділяє Уповноважену особу спеціальними функціями для його підготовки до такого виведення, ліквідація банку не позбавляє права власності позивача на його вклад, а лише змінює процедуру та можливі строки його повернення, з урахуванням вимог інших клієнтів банку у порядку, передбаченому Законом.
Повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Згідно ч.1 ст.26 зазначеного Закону гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 10 ч.4 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах.
У своїх поясненнях відповідач зазначив, що вимоги позивача, як кредитора банку, були акцептовані уповноваженою особою Фонду та затверджені виконавчою дирекцією Фонду у сумі 319 603,67 грн., які будуть задоволені в сьому чергу.
З матеріалів справи видно, що Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» акцептовано вимоги позивача та внесено до переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик», що підтверджується листом від 10.11.2016 року №21-036-43766/16 (а.с. 84 т.1).
Також в даному листі зазначено, що на підставі п. 12 ч. 5 ст. 12 та ч. 5 ст. 49 Закону №4452-VI, рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.09.2016 року №1776 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик». Задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеної ст. 52 Закону №4452-VI.
Статтею 27 Закону №4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону №4452-VI визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм спеціального закону, яким є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо неповернення позивачу належного йому майна, та про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача про стягнення шкоди (збитків) в натурі.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та прийшов до правильного висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , обґрунтовано відмовивши в позові.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Посилання в апеляційній скарзі на ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка передбачає обов'язок Фонду повернути законним власникам їх цінності, які не були вилученні останніми протягом місяця з дня отримання відповідного повідомлення, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки ця стаття регулює відносини, які виникають між Фондом та клієнтами, що користуються послугами відповідального зберігання, а не договору банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах.
Також не приймаються судом до уваги й доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що згідно п.3.1.1 договору банк несе повну відповідальність за збереження банківських металів, оскільки дана обставина не змінює природу укладеного договору банківського вкладу «Золотий стандарт» у банківських металах, а лише входить до обов'язків банку і не може вважатись безпосереднім предметом договору.
Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що позивач користується послугами відповідального зберігання, оскільки умови, на яких було розміщено банківські метали на депозитному рахунку в банку, не відповідають суті, змісту і правовій природі послуг з відповідального зберігання.
Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, були предметом розгляду судом першої інстанції, яким суд дав належну правову оцінку, й вони не містять підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня виготовлення повної постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений 27 вересня 2021 року.
Головуючий
Судді: