Справа № 686/17371/20
Провадження № 22-ц/4820/1013/21
21 вересня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Купельського А.В., Ярмолюка О.І.,
секретаря: Журбіцького В.О.,
за участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року (суддя Козак О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Позов мотивував тим, що 29 листопада 2010 року слідчим СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області Гайковським І.А. відносно нього порушено кримінальну справу №19/3200 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.307 та ч.2 ст.309 КК України. Того ж дня, 29 листопада 2010 року його було затримано слідчим СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області Гайковським І.А. за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 та ч.2 ст.309 КК України.
Під час затримання працівниками правоохоронних органів було проведено його особистий обшук, в ході якого працівники міліції виявили поміщений ними ж у його кишеню згорток з речовиною рослинного походження, як потім з'ясувалося наркотичною речовиною, та вилучено належні йому речі. Після цього, його працівниками міліції було поміщено в ізолятор тимчасового утримання Хмельницького МВ УМВС.
Постановою першого заступника прокурора м. Хмельницького від 02 грудня 2010 року у погодженні подання слідчого СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області Гайковського І.А. про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було відмовлено, у зв'язку з чим - було звільнено з під варти.
10 грудня 2010 року слідчим СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області Гайковським І.А. позивачу було пред'явлено обвинувачення по кримінальній справі №19/3200 за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України.
Отже, слідчим СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області Гайковським І.А. відносно нього було незаконно порушено кримінальну справу, він був незаконно затриманий, незаконно позбавлений волі протягом 3 діб, а також незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності.
15 січня 2011 року працівниками УБОЗ УМВС України в Сумській області позивача знову незаконно було затримано в м. Хмельницькому, проведено його обшук та із застосуванням насильства доставлено в м.Суми в приміщення УБОЗ УМВС України в Сумській області, де протягом декількох днів його незаконно утримували та катували без офіційного оформлення затримання.
Лише 17 січня 2011 року, тобто через два дні після затримання, в.о. слідчого СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. відносно нього було порушено кримінальну справу №10280562 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України.
17 січня 2011 року, через два дні після його фактичного затримання, відносно нього було офіційно складено протокол про його затримання в.о. слідчого СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. по підозрі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України.
20 січня 2011 року постановою Зарічного районного суду м. Суми йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яка була залишена без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 01 лютого 2011 року.
Постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Сумській області Зайця Ю.В. від 24.01.2011 року відносно нього було порушено кримінальну справу №11280075 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України.
26 січня 2011 року в.о. слідчого СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. йому було пред'явлено обвинувачення по кримінальній справі №10280562 за ч.3 ст. 307 та ч. 1 ст. 255 КК України.
В подальшому кримінальні справи №19/3200, №11280075 та №10280562 було об'єднано слідчим СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. в одне провадження та об'єднаному провадженню присвоєно №10280562.
29 квітня 2011 року слідчим СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. йому було пред'явлено остаточне обвинувачення по кримінальній справі №10280562 за ч.1 ст.255, ч.5 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.305, ч.3 ст.28, ч.4 ст.28, ч.2 ст.306, ч.2 ст.306, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.3 ст.309, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313 та ч.2 ст.317 КК України.
Слідчими СУ УМВС України в Сумській області відносно нього було незаконно порушено кримінальну справу, він був незаконно затриманий та обшуканий, його незаконно було позбавлено волі протягом 5 діб, незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, а також постановою судді Зарічного районного суду м. Суми його незаконно було взято під варту.
Вказану кримінальну справу прокуратурою Сумської області було направлено для розгляду по суті до Ковпаківського районного суду м. Суми, де йому 31 травня 2011 року було вручено обвинувальний висновок у кримінальній справі №10280562 за обвинуваченням у вчиненні ним злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.305, ч.3 ст.28, ч.4 ст.28, ч.2 ст.306, ч.2 ст.306, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.3 ст.309, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313 та ч.2 ст.317 КК України.
Після більш ніж 3-х років розгляду справи у суді 20 червня 2014 року його було засуджено вироком Ковпаківського районного суду м. Суми за ч.2 ст.307 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.
В пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.255, ч.5 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.305, ч.3 ст.28, ч.4 ст.28, ч.2 ст.306, ч.2 ст.306, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст. 307, ч.2 ст.309, ч.3 ст.309, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313 та ч.2 ст.317 КК України цим же вироком його визнано невинним і виправдано за недоведеністю участі у вчиненні цих злочинів. Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили йому залишено тримання під вартою.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 7 жовтня 2014 року апеляцію прокурора задоволено та вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2014 року скасовано, а справу повернуто в цей же суд на новий судовий розгляд в іншому складі суду. Запобіжний захід йому залишено у вигляді взяття під варту.
02 лютого 2015 року постановою Ковпаківського районного суду м. Суми кримінальну справу, в тому числі по його обвинуваченню за ч.1 ст.255, ч.5 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.305, ч.3 ст.28, ч.4 ст.28, ч.2 ст.306, ч.2 ст.306, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307, ч.2 ст.309, ч.3 ст.309, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313 та ч.2 ст.317 КК України, повернуто прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування.
Міру запобіжного заходу до набрання постановою законної сили йому залишено тримання під вартою.
26 березня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Сумської області апеляцію прокурора задоволено та постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 лютого 2015 року скасовано, а справу повернуто в цей же суд на новий судовий розгляд в іншому складі суддів. Запобіжний захід йому залишено у вигляді взяття під варту.
Постановою прокурора прокуратури Сумської області Ворфоломеєвої Н.П. від 26.05.2015 року було змінено пред'явлене йому обвинувачення та згідно нього він обвинувачувався лише за ч.2 ст.307 КК України.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 червня 2015 року його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України і призначено покарання за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 5 місяців 5 днів з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла, та золотого ланцюжка (браслет) 500 проби, вагою 69,52 г.
Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено з під варти з зали суду у зв'язку з повним відбуттям покарання.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 вересня 2015 року його апеляцію задоволено частково та вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 червня 2015 року в частині засудження його за ч.2 ст.307 КК України скасовано і направлено кримінальну справу в цій частині на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.
Постановою прокурора прокуратури Сумської області Ворфоломеєвої Н.П. від 09.10.2017 року було змінено пред'явлене йому обвинувачення та згідно нього він обвинувачувався лише за ч.2 ст.307 КК України.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 листопада 2018 року його було виправдано за ч.2 ст.307 КК України у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину. Цим же вироком вирішено передати йому вилучені під час численних обшуків речі та майно.
23 березня 2020 року ухвалою Сумського апеляційного суду вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 листопада 2018 року залишено без змін, а апеляцію прокурора Варфоломеєвої Н.П. на цей вирок - без задоволення.
Таким чином, на даний час його повністю виправдано за всіма епізодами обвинувачення, у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.
Багаторічне знаходження під постійним наглядом та тиском правоохоронних органів, пізніше під наглядом суду і участь у нескінчених судових засіданнях, завдали непоправних втрат його здоров'ю та нормальним життєвим зв'язкам. За вказаний період 10-ти років йому довелося незліченну кількість разів знаходитися на лікуванні від різного роду хвороб, які стали наслідком тих обставин у які він потрапив завдяки висунутим йому незаконним обвинуваченням. Перебування в СІЗО протягом 4 років 5 місяців 5 днів вкрай негативно позначилось на стані його здоров'я. Він неодноразово звертався до медпрацівників СІЗО за медичною допомогою та перебував на диспансерному обліку у зв'язку з отриманням хронічних захворювань та їх загострення, зокрема органічного розладу особистості складного генезу, хронічного гепатиту змішаного генезу, хронічного панкреатиту, виразкової хвороби, тощо.
Під час судового розгляду справи він та його захисник неодноразово зверталися до суду з клопотаннями про зміну обраного йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на підписку про невиїзд, однак у цьому йому безпідставно відмовлялося.
Він був незаконно затриманий працівниками міліції і більше двох діб знаходився без належного документального оформлення затримання в приміщенні міліції, де до нього застосовувалося працівниками міліції фізичне та психічне насилля, тортури для зізнання у скоєнні злочину. Внаслідок катування працівниками міліції йому заподіяно тілесних ушкоджень та встановлено діагноз у вигляді вираженої контрактури, післятравматичний правобічний брахеоплексит з парезом правої кисті та різким порушенням функції.
Після виходу з СІЗО стан здоров'я позивача погіршувався внаслідок чого він потребував медичної допомоги і змушений був неодноразово проходити курси стаціонарного та амбулаторного лікування. Внаслідок незаконних дій правоохоронців він став інвалідом 2-ї групи.
Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне взяття і тримання під вартою з 29 листопада 2010 року по 02 грудня 2010 року та з 15 січня 2011 року по 16 червня 2015 року - протягом 4 років 5 місяців 5 днів, постійне невиїзне положення, у зв'язку з подальшим обранням відносно нього міри запобіжного заходу - підписки про невиїзд, та незаконне кримінальне переслідування загалом від дня його затримання 29 листопада 2010 року до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду 23 березня 2020 року в продовж 113-ти місяців (9,8 років), незаконні неодноразові засудження судом першої інстанції до позбавлення волі, не перераховуючи всю іншу незліченну кількість упереджених процесуальних дій проведених слідством і судом за весь період розслідування, як-то обшуки, огляди, допити, арешт усього належного йому майна, призвело до порушення в ОСОБА_1 нормальних життєвих зв'язків, погіршення стосунків із оточуючими особами.
Впродовж усіх цих років він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, зазнавав суттєвих моральних страждань, оскільки факт притягнення його до кримінальної відповідальності був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на його стосунки з оточуючими, всі вважали його злочинцем, він весь час був вимушений доводити свою невинуватість. Як наслідок всього перенесеного - безповоротна втрата здоров'я, що стало результатом постійного життя в страху, у пригніченому моральному стані і під психологічним тиском та неможливості нормального лікування, втрата значних матеріальних ресурсів, в т.ч. і на лікування. Протягом незаконного тримання під вартою він був позбавлений можливості бачити свою родину, піклуватися та брати участь у вихованні своїх двох малолітніх дітей, які по суті зростали без батька.
Внаслідок таких дій у нього виникла психологічна травма, що стала причиною життєвої кризи. Ці події викликали у нього глибокі та тривалі фізичні та моральні страждання у період часу з 2010 по 2020 роки та створили суттєві перешкоди в усіх сферах його життєдіяльності, які він до цього часу не відновив.
Все вищевикладене, завдало йому непоправних моральних втрат, і до сьогоднішнього дня вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому він оцінює завдану йому моральну шкоду за 10 років перебування під тиском органів дізнання, попереднього слідства і суду в 5000000 грн.
Крім того, за період перебування під вартою та у місцях тимчасового тримання він втратив заробіток та інші грошові доходи в розмірі 49342,50 грн., оскільки був позбавлений можливості займатися підприємницькою діяльністю.
Також, в зв'язку з довготривалим, з 2010 року по 2020 рік, періодом досудового розслідування і судового провадження кримінальної справи він з метою кваліфікованого правового захисту від незаконних обвинувачень змушений був користуватися послугами адвокатів та оплачувати їх послуги в кримінальній справі, розмір яких складає 82100 грн.
Посилаючись на зазначене, просив задовольнити позовну заяву.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 672000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 49342,50 грн. - втраченого заробітку та доходів, 82100 грн. - на відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальній справі, а всього 803442,50 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди з урахуванням приписів статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є правомірними. Визначаючи розмір моральної шкоди 672000 грн. суд виходив з мінімального розміру не менше одного розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, тобто з 29 листопада 2010 року по 23 березня 2020 року (112 повних місяців.) Визначаючи розмір втраченого заробітку та інших грошових доходів, суд дійшов висновку про відшкодування в розмірі 49342,50 грн., застосувавши принцип диспозитивності цивільного судочинства. Крім того, суд дійшов висновку про відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні в розмірі 82100 грн., зважаючи на доведеність позивачем понесення таких витрат і в такому розмірі.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави, при цьому державна установа відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Разом з тим, казначейство жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, а висновок суду в частині стягнення коштів безпосередньо з казначейства є незаконним та підлягає скасуванню.
Апелянт зазначає, що судом не враховано норми закону про порядок відшкодування, внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено. Вважає, що, виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави.
ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення в частині визначення розміру моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовну вимогу в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказував, що у випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
ОСОБА_1 не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди у сумі 672000 грн., заявляє, що суд не взяв до уваги, що він без відповідної правової підстави протягом 113 місяців (9,8 років) перебував під кримінальним переслідуванням, при цьому, 4 роки 5 місяців 8 днів він утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином вплинуло на його життя. Після цього він був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано підписку про невиїзд. Вважає доведеним той факт, що багаторічне знаходження під вартою, постійним наглядом та тиском правоохоронних органів, пізніше під наглядом суду, участь у нескінчених судових засіданнях, завдали йому душевних переживань. Крім того, перебування у СІЗО вкрай негативно позначилося на стані його здоров'я, у зв'язку з чим він потребував медичної допомоги і змушений був неодноразово проводити курси стаціонарного та амбулаторного лікування, внаслідок незаконних дій правоохоронців він став інвалідом ІІ групи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ГУ Національної поліції в Сумській області не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими з огляду на їх недоведеність.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ГУ Національної поліції в Хмельницькій області не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України підтримує.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України заперечували, просили їх відхилити.
Представник Державної казначейської служби України Андрійчук І.В. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала, просила їх відхилити.
Представник Головного управління Національної поліції в Сумській області Бабченко І.О. проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала, просила їх відхилити. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України підтримала просила її задовольнити.
Представник Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Ліщишин О.А. проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував, просив їх відхилити. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України підтримав просив її задовольнити.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин ( ч.4 ст.376 ЦПК. України).
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 29 листопада 2010 року слідчим СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області лейтенантом міліції Гайковським І.А. було винесено постанову про порушення кримінальної справи №19/3200 відносно ОСОБА_1 , за ознаками злочинів, передбачених ст.307 ч.2, ст.309 ч.2 КК України.
29 листопада 2010 року слідчий СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області лейтенант міліції Гайковський І.А. затримав ОСОБА_1 в приміщенні Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області та підготував подання про обрання останньому запобіжного заходу взяття під варту.
Проте, постановою першого заступника прокурора м. Хмельницького Огойко П.В. від 02 грудня 2010 року в погодженні подання слідчого СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області лейтенанта міліції Гайковського І.А. про обрання міри запобіжного заходу тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 відмовлено. Постановлено звільнити ОСОБА_1 з ІТТ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області негайно.
02 грудня 2010 року слідчий СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області лейтенант міліції Гайковський І.А. виніс постанову про обрання підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу - підписки про невиїзд.
10 грудня 2010 року постановою слідчого СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області лейтенанта міліції Гайковського І.А. притягнуто ОСОБА_1 , як обвинуваченого у даній кримінальній справі та пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 та ч.2 ст.309 КК України.
17 січня 2011 року в.о. слідчого СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. було винесено постанову про порушення кримінальної справи №10280562 відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.307 КК України та затримано підозрюваного ОСОБА_1 в приміщенні УБОЗ УМВС України в Сумській області.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 20 січня 2011 року підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, в кримінальній справі №10280562/16 за ознаками злочину, передбаченого ст.307 ч.3 КК України.
Постановою старшого слідчого СУ УМВС України від 24 січня 2010 року порушено кримінальну справу відносно, в тому числі і ОСОБА_1 , за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.255 КК України.
26 січня 2011 року постановою в.о. слідчого СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. в кримінальній справі №10280562 ОСОБА_1 притягнуто, як обвинуваченого і пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.307 ч.3, 255 ч.1 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Сумській області Матвєєнко Г.О. від 07 лютого 2011р. кримінальні справи №№ 10280562, 19/3200, 19/3200-1, 19/3200-2,3, 19/3200-4 об'єднано в одне провадження з присвоєнням єдиного реєстраційного номеру 10280562.
Постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Сумській області Сітало В.С. від 25.02.2011 р. к/с 10280562/17 порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та іншої особи за ознаками злочину передбаченого ст.313 ч.3 КК України, та об'єднано в одному провадженні під № 10280562.
Постановою Старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, прокуратури Сумської області від 06.04.2011 р. в к/с № 11280075/2 відносно ОСОБА_1 та інших осіб порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст.ст.28 ч.4, 305 ч.3 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС Матвєєнко Г.О. від 23.04.2011 р. матеріали кримінальної справи в частині участі ОСОБА_1 та інших осіб у створенні злочинної організації (ч.3 ст.27 КК України) закрито за недоведеністю їх організаційної ролі у створенні такої організації.
Постановами старшого слідчого в ОВС СУ УМВС Матвєєнко Г.О. від 26 квітня 2011р., 27 квітня 2011р. відносно ОСОБА_1 (та інших осіб) порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених ст.28 ч.3, ст.28 ч.4 - 306 ч.2, ст.28 ч.4 - ст.307 ч.3, ст.28 ч.4 - ст.311 ч.3, 309 ч.ч.2,3, ст.307 ч.ч.2,3, ст.317 ч.2 КК України. Кримінальні справи №11280075/3, №11280075/4, №11280075/5, №11280075/6, №11280075/7, №11280075/8, №11280075/9, №11280075/10, №11280075/11, №11280075/12, №11280075/14, №11280075/15, №11280075/16, №11280075/17, №11280075/18, №11280075/19, №11280075/20, №11280075/21, №11280075/22, №11280075/23 об'єднано в одному провадженні під № 10280562.
Постановами старшого слідчого в ОВС СУ УМВС Матвєєнко Г.О. від 26 квітня 2011 р. к/с №10280312/8, №10280312/7, №10280312/9, №10280312/10, №10280312/11, №10280312/12, №10280312/13, №10280312/14 порушено кримінальні справи відносно ОСОБА_1 та інших осіб за ознаками злочинів, передбачених ст.306 ч.2, ст.311 ч.3, ст.317 ч.2, ст.307 ч.2, ст.28 ч.4 - ст.307 ч.3 КК України.
Постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС Матвєєнко Г.О. від 27.04.2011 р. кримінальні справи №№10280562, 10280312/7, 10280312/9, 10280312/10, 10280312/11, 10280312/12, 10280312/13, 10280312/14 об'єднано в одне провадження з присвоєнням єдиного реєстраційного номеру 10280562.
Постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС Матвєєнко Г.О. від 29.04.2011 р. ОСОБА_1 притягнуто, як обвинуваченого і пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 255 ч.1, 27 ч.5, 27 ч.4 - 305 ч.3, 28 ч.3, 28 ч.4 - 306 ч.2, 28 ч.4 - 307 ч.3, 307 ч.3, ст.309 ч.2, 28 ч.3, 28 ч.4 - 311 ч.3, 311 ч.3, 313 ч.3, 317 ч.2 КК України.
31 травня 2011 року заступником прокурора Сумської області Підлубним К.В. затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі №10280562 за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб, у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 255 ч.1, 27 ч.5, 27 ч.4 - 305 ч.3, 28 ч.3, 28 ч.4 - 306 ч.2, 306 ч.2, 28 ч.4 - 307 ч.3, 307 ч.3, ст.309 ч.2,ч.3, 28 ч.4 - 311 ч.3, 311 ч.3, 313 ч.3, 317 ч.2 КК України.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 липня 2011 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб №1806/1-464/11 прийнято до провадження суду, призначено до судового розгляду, міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 залишено - тримання під вартою.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2014 року в справі №1806/1-464/11 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України і призначено йому покарання за ч.2 ст.370 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки сім місяців з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла. Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не змінено - залишено тримання під вартою. Строк відбуття покарання відраховувався з 15.01.2011 року, в строк відбування покарання зараховано час тримання ОСОБА_1 під вартою з 29.11.2010 року по 02.12.2010 року. ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.255, ст.27 ч.5, 28 ч.4 - 305 ч.3, ст.309 ч.2, ст.28 ч.4-ст.307 ч.3, ст.28 ч.4-ст.311 ч.3, ст.28 ч.3, 28 ч.4- ст.306 ч.2, ст.306 ч.2, ч.3 ст.311, ч.2 ст.317 КК України (епізод - грудень 2010 року) визнано невинним і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів. ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за ст.317 ч.2 (епізод з ОСОБА_4 ), ст.309 ч.3, 313 ч.3 КК України визнано невинним і виправдано за відсутністю в його діях складу злочинів.
Ухвалою колегії суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області від 07.10.2014 року, вирок Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 скасовано у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотним порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених, внаслідок його м'якості, а справу повернуто в цей же суд на новий судовий розгляд в іншому складі суду. В задоволенні клопотання захисника Литовченко Л.І. про зміну запобіжного заходу засудженому ОСОБА_7 із взяття під варту на підписку про невиїзд відмовлено. Запобіжний захід ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , залишено у вигляді взяття під варту, а ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - залишено у вигляді підписки про невиїзд.
Також 07.10.2014 року колегією суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області було винесено окрему ухвалу, якою доведено до відома голови Ковпаківського районного суду м.Суми про викладені за змістом мотивувальної частини ухвали порушення закону для відповідного забезпечення обговорення даного питання на зборах суддів з метою недопущення таких порушень в майбутньому.
Постановою Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 лютого 2015 року кримінальну справу № 1-464/11 про обвинувачення ОСОБА_1 та інших осіб направлено прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу постанови в законну силу залишено без змін - тримання під вартою.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 26 березня 2015 року постанову Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 лютого 2015 року скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд до того ж суду іншому складу суддів.
Постановою старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Сумської області Ворфоломеєвої Н.П. від 26.05.2015 р., змінено ОСОБА_1 обвинувачення, та згідно нього він обвинувачувався за ч.2 ст.307 КК України.
Вироком Ковпаківського районного суду м.Суми від 16 червня 2015 року в справі №1806/1-464/11 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України і призначено йому покарання за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки 5 місяців 5 днів з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла та золотого ланцюжка (браслет) 500 проби, вагою 69,52 г. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Строк відбуття покарання рахувати з 15.01.2011 року. В строк відбування покарання зараховано час тримання ОСОБА_1 під вартою з 29.11.2010 року по 02.12.2010 року, та з 15.01.2011 року по 16.06.2015 року, та вважати його таким, що відбув покарання. До набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_1 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. ОСОБА_1 випустити з-під варти з зали суду негайно у зв'язку з повним відбуттям покарання.
Ухвалою колегії суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області від 22 вересня 2015 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 16.06.2015 року в частині засудження ОСОБА_1 за ч.2 ст.307 КК України скасовано, у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону України і направлено кримінальну справу в цій частині на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.
Постановою Ковпаківського районного суду м.Суми від 08 лютого 2016 р. кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.307 КК України надіслано за підсудністю до Хмельницького міськрайонного суду.
Ухвалою колегією суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області від 05.04.2016 року постанову Ковпаківського районного суду м.Суми від 08.02.2016 р. про направлення кримінальної справи за підсудністю до Хмельницького міськрайонного суду скасовано, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.
Вироком Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 за ч.2 ст.307 КК України виправдано, у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину. Вирішено питання про речові докази, знято арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 ..
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 23 березня 2020 року вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 листопада 2018 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляцію прокурора на цей вирок - без задоволення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).
У справі, що переглядається, суд дійшов обґрунтованого висновку, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано матеріальної та моральної шкоди, оскільки вироком Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 , залишеним без змін Ухвалою Сумського апеляційного суду від 23 березня 2020 року, виправдано за ч.2 ст.307 КК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
Зазначена норма Закону не зобов'язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Такого висновку дійшов Верховний суд в постанові від 18 серпня 2021 року справа №200/8310/18.
Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 29 листопада 2010 року по 23 березня 2020 року (дати набрання виправдувальним вироком суду законної сили), тобто 9 років 8 місяців, та врахувавши характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача, необхідним і достатнім у даній справі розмір відшкодування моральної шкоди, на думку апеляційного суду, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, слід визначити в сумі 800 тис. грн.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди слід змінити, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди слід стягнути 800 000 грн.
Щодо відшкодування позивачу втраченого заробітку та інших доходів, то з наданих ОСОБА_1 доказів: Листа Головного Управління ДПС у Хмельницькій області №18051/п/22-01-58-05 від 04.06.2020 року, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01.10.2015 року вбачається, що ФОП ОСОБА_1 перебував на податковому обліку, на загальній системі оподаткування. Згідно поданих декларацій за період з 2005 року по 2009 рік мав оподаткований дохід. Оскільки позивачем не була подана декларація про отримані ним доходи за 2010 рік, у зв'язку з його затриманням в січні 2011 року, зазначене не дає змоги визначити його дохід в 2010 році, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визначення його виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати в цьому році, з урахуванням чого розмір втраченого заробітку та іншого доходу в розмірі 55959,75 грн. є правильним.
Однак, оскільки позивач просив суд відшкодувати втрачений заробіток та інший дохід в розмірі 49342,50 грн., враховуючи принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування втраченого заробітку та іншого доходу саме в розмірі 49342,50 грн.
Що ж стосується стягнення на користь позивача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму 82100 грн., то в цій частині вирішення спору апеляційний суд загалом погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи відповідачів.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Зважаючи на зазначене, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби в зазначеній частині слід відхилити.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року в частині розміру моральної шкоди змінити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 800000 грн., 49342,50 грн. втраченого заробітку та доходів, 82100 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальній справі, а всього 931442,50 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 27 вересня 2021 року.
Судді: Т.О. Янчук
А.В. Купельський
О.І. Ярмолюк