Справа № 455/1372/19 Головуючий у 1 інстанції: Пошивак Ю.П.
Провадження № 22-ц/811/2556/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія: 37
27 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В.
розглянувши в приміщенні Львівського апеляційного суду, в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Пошивака Ю.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, -
В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» (надалі - ПРАТ АСК «Скарбниця») про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , 16.02.2019 року, приблизно о 13 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому перевозив пасажирів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , рухаючись ним по автодорозі «м.Старий Самбір - КПП Смільниця», що у с. Старява Старосамбірського району Львівської області, у напрямку до КПП «Смільниця», при проїзді ділянки в районі 9 км + 990 м, поблизу будинку №16, грубо порушив вимоги пунктів 1.5. 1.10, підпункти «б» і «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пункт 10.1, пункти 12.1, п. 12.4, підпункт «б» пункту 12.9, пункту 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (з подальшими змінами та доповненнями) (надалі - Правил), які виразилися в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості для руху не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив максимально допустиму у населеному пункті швидкість 50 км/год, не дотримався безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, внаслідок чого на ділянці дороги із заокругленням праворуч по ходу його руху, без причин технічного характеру, втратив керованість над автомобілем, і як наслідок, виїхав за межі проїзної частини автодороги на ліве, по напрямку його руху, узбіччя дороги, після чого виїхав на праве, по напрямку його руху, узбіччя дороги та з'їхав за межі вказаного узбіччя дороги, де наїхав на перешкоду у вигляді стаціонарного посту прикордонної служби, який належить Мостиському прикордонному загону.
У результаті порушення водієм ОСОБА_2 вищезазначених вимог Правил дорожнього руху, пасажири автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними в момент їхнього заподіяння і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю.
Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 червня 2019 року у справі № 455/426/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, та призначено йому покарання - 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та наслідків від неї, позивачу було завдано шкоду, у зв'язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, оскільки відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних врегульовано Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО17579.
08.04.2019 року вона повідомила відповідача про настання страхового випадку та звернулася із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просила здійснити виплату страхового відшкодування пов'язану із втратою годувальника.
Вказану заяву відповідач отримав 26.04.2019 року, проте, страхове відшкодування пов'язане із втратою годувальника відповідач не здійснив у зв'язку із тим, що позивачем не надано документу, яким встановлено факт перебування позивача на утриманні загиблого ОСОБА_4 .
Вважає, що рішення відповідача про надання додаткових документів на підтвердження факту перебування позивача на утриманні загиблого суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом порушених прав.
Просила стягнути з Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на свою користь 150 228, 00 гривень страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», юридична адреса: м. Львів, вул. Саксаганського, будинок № 5, поштовий індекс - 79005, ЄДРПОУ - 13809430, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , страхове відшкодування, пов'язанео із втратою годувальника в сумі 140 504, 00 грн. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням, представник ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" - адвокат Ткачук Т.А. оскаржив таке в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, у сякій зазначає, що 16.02.2019 року на автодорозі «Старий Самбір - КПП Смільниця», що у с. Старява відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Фольцваген Пасат» р.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого загинули пасажири даного авто - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 26 квітня 2019 року до ПрАТ «АСК «Скарбниця» надійшли дві заяви на виплату страхового відшкодування від ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, відшкодування витрат на поховання та шкоди, пов'язаної з втратою годувальника. Оскільки заяви були подані не із всіма документами, ПрАТ «Скарбниця» звернулась до заявників із проханням надати необхідні документи, відповідно до статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортів». У відповідь на запит представником позивача надано: копію вироку, копію відповіді від Пенсійного фонду України про відмову у наданні необхідної інформації та копію довідки про доходи ОСОБА_1 . Керуючись чинним на момент настання події законодавством України та виходячи із наданих до заяв документів, а саме, що ні заявниками, ні представником не було надано підтверджуючих документів про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували на утриманні покійного ОСОБА_4 , ПрАТ «АСК «Скарбниця» з врахуванням поданих документів здійснила виплату лише на суму 59 496, 00 грн., з яких 50 076 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та 9 420, 00 грн. на відшкодування витрат на поховання.
Звертає увагу на статтю 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортів» за приписами якої потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується: моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Зважаючи на цей факт, а також на те, що суд визначив відшкодування в 150 228 грн. 00 коп., то моральна шкода мала бути відшкодована в розмірі 7 511, 40 грн. Проте, як було встановлено судом, відповідач здійснив виплату за відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 076 грн. 00 коп.
Просить рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 150 228, 00 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому частиною п'ятою статті 272 ЦПК України.
В той же час, ураховуючи, що згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частинами першою - п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Пленум Верховного Суд України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
За приписами частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , 16.02.2019 року, приблизно о 13 годині 45 хвилин, керуючи автомобілем «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому перевозив пасажирів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , рухаючись ним по автодорозі «м.Старий Самбір - КПП Смільниця» у напрямку до КПП «Смільниця», що у с. Старява Старосамбірського району Львівської області, при проїзді ділянки в районі 9 км + 990 м, поблизу будинку № 16, грубо порушив вимоги пунктів 1.5. 1.10, підпункти «б» і «д» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пункт 10.1, пункти 12.1, п. 12.4, підпункт «б» пункту 12.9, пункту 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (з подальшими змінами та доповненнями) (надалі - Правил), які виразилися в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості для руху не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив максимально допустиму у населеному пункті швидкість 50 км/год, не дотримався безпечного бокового інтервалу до правої межі проїзної частини дороги, внаслідок чого на ділянці дороги із заокругленням праворуч по ходу його руху, без причин технічного характеру, втратив керованість над автомобілем, і як наслідок, виїхав за межі проїзної частини автодороги на ліве, по напрямку його руху, узбіччя дороги, після чого виїхав на праве, по напрямку його руху, узбіччя дороги та з'їхав за межі вказаного узбіччя дороги, де наїхав на перешкоду у вигляді стаціонарного посту прикордонної служби, який належить Мостиському прикордонному загону.
Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 червня 2019 року у справі № 455/426/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, та призначено йому покарання - 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
Вироком встановлено, що у результаті порушення водієм ОСОБА_2 вищезазначених вимог Правил дорожнього руху, пасажири автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними в момент їхнього заподіяння і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю.
Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Великосушицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 21.02.2019 року, на підставі актового запису № 06, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням виконавчого комітету Великосушицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області від 31.05.2018 року № 12 встановлено піклування над ОСОБА_1 , призначено ОСОБА_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , піклувальником над ОСОБА_1 .
Згідно довідки Управління соціального захисту населення Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області від 11.03.2019 року ОСОБА_4 здійснював догляд за пристарілою ОСОБА_1 , 1932 року народження та одержував допомогу з 25.07.2016 року по 28.02.2019 року
Згідно довідки про доходи № 2890914637881815 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року отримала 24 428, 46 гривень пенсії. Відомості про доходи (пенсію) за 2018 рік ОСОБА_4 відсутні.
У відповідності до полісу № АО17579 станом на 16.02.2019 року цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Volkswagen-Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товаристві Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» у зв'язку з чим страховиком є відповідач Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія «Скарбниця».
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його підставності та доведеності, однак зменшив розмір стразового відшкодування на суму виплаченої відповідачем матері загиблого (позивачем у даній справі є бабця загиблого) моральної шкоди та витрат на поховання.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодить не може, з огляду на таке.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
За змістом абзацу 1 частини першої та частини другої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Статтею 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплені у книзі п'ятій - зобов'язальне право, главі 82 - відшкодування шкоди, розділі 2 - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Системний аналіз статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв'язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.
Саме такі правові висновки щодо застосування норм пункту 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV у поєднанні з положеннями статей 1200 та 1202 ЦК України викладено в постановах Верховного Суду від: 18 квітня 2018 року (провадження № 61-11674св18), 05 лютого 2020 року у справі № 326/440/19 (провадження № 61-17499св19), 09 квітня 2020 року у справі № 753/7486/17 (провадження № 61-37342св18), 09 липня 2020 року у справі №756/8644/19 (кримінальна юрисдикція), що свідчить про усталеність такого підходу в судовій практиці.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Незважаючи на те, що загиблий ОСОБА_4 був в призначений піклувальником над ОСОБА_1 та здійснював за нею догляд, останньою не доведено факт перебування на утриманні у померлого ОСОБА_4 , адже сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим, а також те, що він був її піклувальником, без встановлення його доходу, не може свідчити про перебування на його утриманні, що, на думку колегії суддів, виключає можливість отримання нею страхового відшкодування, заподіяної смертю потерпілого.
У цьому зв'язку, мотиви, з яких виходив суду першої інстанції, частково задовольняючи позов, є юридично неспроможними.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то таке слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Відповідно до частини п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 27 вересня 2021 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" - задовольнити.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 вересня 2021 року.
Головуюча С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич