27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 400/45/21
адміністративне провадження № К/9901/33575/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі №400/45/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними бездіяльність та дії відповідача, що мали прояв у залишенні без розгляду листа від 07 грудня 2020 року, а також заяви про реєстрацію місця проживання та заяви про зняття з реєстрації місця проживання від 07 грудня 2020 року, відмові від здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання за відповідними заявами від 16 грудня 2020 року;
- зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради надати відповідь на лист від 07 грудня 2020 року;
- стягнути з Департаменту на користь ОСОБА_1 90000,00 грн моральної шкоди, завданої їй протиправними діями та бездіяльністю відповідача.
На обґрунтування позовної заяви зазначено, що представник позивачки ОСОБА_2 тричі, а саме 07 грудня 2020 року, 16 грудня 2020 року та 30 грудня 2020 року звертався до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявами про реєстрацію місця проживання з одночасним знаттям з місця реєстрації. Проте, звернення від 07 грудня 2020 року відповідач, в порушення вимог статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» та п.п.4, 11, 23 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, у встановленому законодавством порядку не розглянув та не здійснив реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання, а також не надав вмотивованої відмови у здійсненні реєстрації. В задоволенні звернення від 16 грудня 2020 року відповідач відмовив з посиланням на невідповідність довіреності від 09 жовтня 2019 року, виданої ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , пп.2.1 п.2 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5. При цьому, відповідачем не враховано, що довіреність не містить жодних обмежень повноважень представника на вчинення дій від імені ОСОБА_1 . Лише при зверненні втретє 30 грудня 2020 року позивачем отримано бажаний результат. Своїми діями та бездіяльністю щодо розгляду заяв про реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям з місця реєстрації Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради завдав ОСОБА_1 моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 90000, 00 грн.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, що мали прояв у залишені без розгляду листа від 07 грудня 2020 року, а також заяви про реєстрацію місця проживання та заяви про зняття з реєстрації місця проживання від 07 грудня 2020 року, відмові від здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання за відповідними заявами від 16 грудня 2020 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн та судові витрати в розмірі 452,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема, в частині вимог щодо визнання протиправними дій Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, що мали прояв у не розгляді заяв про реєстрацію місця проживання та про зняття з реєстрації місця проживання від 07 грудня 2020 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідачем свавільно було зареєстровано лист від 07 грудня 2020 року як звернення та розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки у переліку документів надісланих представником позивачки поштою містилась заява про зняття з реєстрації місця проживання від 07 грудня 2020 року та заява про реєстрацію місця проживання, а лист від 07 грудня 2020 року, який зареєстровано Департаментом як звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян», є лише супровідним листом, яким представником ОСОБА_1 надіслано суб'єкту надання адміністративних послуг заяви за формою згідно додатків 6 та 11 до Правил №207.
Щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні заяв від 16 грудня 2020 року про реєстрацію місця проживання та про зняття з реєстрації місця проживання, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованою таку відмову, зазначивши, що надана відповідачу ОСОБА_2 , як представником, довіреність від 09 жовтня 2019 року уповноважує його на представництво інтересів ОСОБА_1 в усіх установах, підприємствах, організаціях будь-якої організаційно- правової форми та форми власності, їх галузевої належності, незалежно від їх відомчого підпорядкування, перед усіма фізичними і юридичними особами, в тому числі але не обмежуючись: усіх, без винятку центрах надання адміністративних послуг, органах місцевого самоврядування та державних органах, їх структурних підрозділах, установах державних чи комерційних банків, усіх, без винятку судах судової системи та її ланок, органах Державної казначейської служби України, органах юстиції, органах державної виконавчої служби, приватних виконавців, усіх, без винятку органах Пенсійного фонду України, з усіма правами, якими наділена фізична особа, позивач, відповідач, третя особа, стягувач, заявник, запитувач, скаржник, з правом подавати та отримувати будь-які документи, розписуватись на будь-яких документах необхідних для виконання цієї довіреності, а також з правом вчиняти будь-які інші дії в рамках чинного законодавства України з питань які випливають із її законних інтересів та/чи прав і свобод. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що вказана довіреність містить вичерпний та конкретний перелік повноважень представника, а доводи відповідача щодо протилежного стали формальною підставою для відмови в задоволенні заяв від 16 грудня 2020 року, враховуючи, що довіреність не містить жодних обмежень повноважень представника. Виходячи з встановлених обставин справи у їх сукупності, суди попередніх інстанцій погодилися з твердженням позивачки, що протиправними діями та бездіяльністю Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради заподіяно їй моральні страждання, які полягали насамперед у порушенні звичного способу життя, необхідністю докладати додаткових зусиль для оскарження дій та бездіяльності суб'єкта надання адміністративних послуг в судовому порядку, а тому підлягає частковому задоволенню позовна вимога про стягнення на її користь 20 000, 00 грн моральної шкоди, яка співрозмірною та відповідає вимогам розумності та справедливості.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення у справі, прийнятій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин та який зв'язок відповідних питань із конкретними висновками, викладеними в судових рішеннях Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи.
Також з матеріалів касаційної скарги не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянуту за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 12, 328, 333 КАС України
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі №400/45/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов О.А. Губська Л.О. Єресько