23 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/346/21 пров. № А/857/12234/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі № 300/346/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гундяком В.Д. в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області 05.05.2021 об 11:43 годині згідно з протоколом судового засідання, дата складення повного тексту судового рішення 17.05.2021), -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі також - ГУ ДПС в Івано-Франківській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2020 року № 0000280706.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, до суду апеляційної інстанції звернувся позивач, оскільки вважає, що при його прийнятті судом першої інстанції не надано належної оцінки аргументам позивача, не наведено мотивів прийняття рішення, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не розкрито в повній мірі сутність Книги обліку доходів та витрат, відповідальність за її відсутність та вплив на визначення доходів, які підлягають оподаткуванню.
Також вважає, що судом першої інстанції неправомірно підтверджено позицію, відповідно до якої достатнім підтвердженням наявності необлікованих товарних запасів є відсутність записів у Книзі обліку доходів і витрат чи відсутність такої.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Проте його представник в судове засідання не з'явися, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 31.07.2007, здійснює такі види господарської діяльності:
- роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) - код 47.11;
- інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах - код 47.19.
Посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області на підставі направлень на перевірку від 04.08.2020 № 937 та № 938, виданих ГУ ДПС в Івано-Франківській області, та наказу відповідача від 04.08.2020 № 701 проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено Акт (довідку) про результати фактичної перевірки від 13.08.2020 № 090171 (реєстраційний номер №501/09/09/РРР/ НОМЕР_1 ).
Вказаним актом перевірки встановлено порушення пункту 1, пункту 2, пункту 12, пункту 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі також - Закон № 265/95-ВР); пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі також - ПК України); наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; надалі також - Наказ № 481).
Судом першої інстанції встановлено, що в ході проведення фактичної перевірки магазину «Продукти» працівниками відповідача встановлено серед інших такі порушення:
- непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій на суму 15 гривень;
- здійснення реалізації товарів, які необліковані у встановленому порядку за місцем реалізації та зберігання (згідно додатку № 3 до акту).
26.05.2020 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до пункту 1 статті 17, статті 20 Закону № 265/95-ВР прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000280706, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 42070,50 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач, з метою захисту порушених прав, звернувся із даною позовною заявою до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, натомість позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом доказів та доводів.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 44.3 статті 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).
У апеляційній скарзі позивач погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові накладні, наявні у матеріалах справи, датовані після дня проведення відповідачем перевірки ФОП ОСОБА_1 , а відтак не можуть свідчити про походження необлікованого товару, зазначеного у відомостях, однак зазначає, що суд не зобов'язав позивача надати первинні документи, що підтверджують ведення обліку товарних запасів.
Так, згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
У свою чергу, пункт 85.2 статті 85 ПК України містить положення про зобов'язання платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач надавав податковому органу під час або після проведення перевірки первинні документи, які підтверджують належний облік товарних запасів, виявлених під час перевірки.
Не надавалися такі докази і суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі позивач зазначив лише, що суд першої інстанції не вимагав від нього надати докази належного обліку товарів, датовані до дня перевірки. При цьому апелянт не зазначав про наявність у нього таких доказів, відсутність з поважних причин надати такі докази податковому органу під час/після перевірки або суду першої інстанції.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно частини другої статті 173 КАС України завданням підготовчого провадження є:
1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
2) з'ясування заперечень проти позовних вимог;
3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
4) вирішення відводів;
5) визначення порядку розгляду справи;
6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Частиною першою статті 179 КАС України визначено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Згідно пунктів 5-7 частини другої статті 180 КАС України у підготовчому засіданні суд роз'яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання.
Таким чином, процесуальним законодавством встановлений чіткий порядок надання сторонами та дослідження доказів судом.
Активна роль суду в з'ясуванні обставин справи (принцип офіційності) полягає в обов'язку суду виявляти та витребовувати докази з власної ініціативи.
Як вбачається з протоколу підготовчого судового засідання у справі від 05.04.2021 року, а також ухвали за його результатами суд першої інстанції пропонував сторонам надати всі наявні у них докази щодо обставин справи.
Позивач, який був присутнім у судовому засіданні, заявив, що додаткові докази у нього відсутні.
До позовної заяви ним додані докази обліку товарних запасів, датовані пізніше від дати проведення перевірки.
У письмовому відзиві на позовну заяву податковий орган зазначив, що позивачем не надано до перевірки первинні документи щодо походження товару.
Дані твердження відповідача позивачем не були спростовані жодними доказами.
Апелянт обґрунтовує доводи апеляційної скарги виключно тим, що ні суд першої інстанції, ні відповідач не звернули його увагу на те, що ним були надані документи, датовані періодом після проведеної перевірки.
Суд апеляційної інстанції, з огляду на викладені вище обґрунтування щодо вжитих судом належних заходів для офіційного з'ясування обставин справи і ненадання позивачем доказів документів щодо походження товару, відкидає зазначені твердження апелянта.
Оцінюючи інші доводи апелянта, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону № 265/95-ВР.
Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
Наказом № 481 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність та порядок її ведення (надалі також - Порядок).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV ПК України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (надалі також - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (надалі також - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Згідно з пунктом 6 Порядку самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: 1) у графі 1 зазначається дата запису; 2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); 3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати; 4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3); 5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг; 6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня; 7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; 8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо; 9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).
З аналізу вищенаведених норм, що були чинні на час виникнення спірних правовідносин, апеляційний суд констатує, що законодавство покладало на фізичних осіб-підприємців, які перебували на загальній системі оподаткування, обов'язок з ведення Книги обліку доходів і витрат, що полягає у здійсненні записів щодо реалізованих товарів за підсумками робочого дня, а також зі зберігання первинних документів щодо походження товару.
З вказаного слідує, що облік товарних запасів фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування здійснювався у період виникнення спірних правовідносин у формі ведення Книги обліку доходів і витрат, записи до якої вносяться на підставі первинних документів.
При цьому, пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Також статтею 15 Закону № 265/95-ВР регламентовано, що контроль за додержанням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно зі статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Колегія суддів наголошує, що підставою для застосування штрафних санкцій за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є встановлений факт наявності товарів в місцях їх реалізації та/або зберігання, які не обліковані у встановленому порядку, тобто виявлення товарів у надлишку (перевищення кількості товару в наявності над облікованим товаром).
Стаття 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також - Закон № 996-XIV) дає визначення поняття первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо неведення позивачем обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем реалізації (не обліковано у встановленому порядку), надали належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності з дотриманням норм КАС України щодо оцінки доказів, та дійшли обґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР.
Слід зазначити, що цитування ОСОБА_1 в апеляційній скарзі пункту 177.10 статті 177 ПК України із змінами, внесеними згідно із Законами № 71-VIII від 28.12.2014, № 129-IX від 20.09.2019, № 466-IX від 16.01.2020; в редакції Закону № 786-IX від 14.07.2020, відповідно до якого облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет, є неправильним, оскільки така редакція ПК України є чинною та підлягає застосуванню лише з 01.01.2021, тобто вже після виникнення спірних правовідносин.
Судом першої інстанції також було враховано і те, що посадовими особами відповідача при проведенні перевірки позивача було виявлено порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані в установленому порядку, а саме: не відображено обліку товарних запасів за місцем їх реалізації у Книзі обліку доходів і витрат. Вказане підтверджується відомостями (додаток №3 до акту) про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей) станом на 04.08.2020 при перевірці господарської одиниці магазину, який належить суб'єкту господарювання - ОСОБА_1 , податковим органом виявлено необлікований товар на загальну суму 21034,50 грн. Зазначені відомості підписані ФОП ОСОБА_1 та досліджені судом в якості належних письмових доказів.
Посилання позивача на те, що ведення обліку товарно - матеріальних цінностей за місцем реалізації підтверджується не Книгою обліку доходів і витрат, а первинними документами - податковими, видатковими, товарно-транспортними накладними, то такі також не заслуговують на увагу, оскільки визначальним у даній справі є те, що для підтвердження ведення обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем реалізації мають бути наявні саме первинні документи, проте матеріалами справи підтверджено, що таких позивачем до перевірки надано не було, а відсутність у Книзі обліку доходів і витрат заповнених граф 5 (реквізити документа, що підтверджує понесені витрати) та 6 (сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)) підтверджує факт відсутності у позивача таких перинних документів, адже їх реквізити мали бути занесені саме в графу 5, а суму витрат - в графу 6.
Враховуючи встановлені обставин у справі на підставі оцінених доказів та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000280706 від 15.09.2020 року, яким до позивача на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР застосовано штрафні (фінансові) санкції, натомість позивачем, з огляду на приписи процесуального закону (частини першої статті 77 КАС України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом доказів та доводів щодо здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача та погоджується з висновками суду першої інстанцій, не спростованими доводами апеляційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому не підлягає скасуванню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Також Суд в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року у справі № 300/346/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 27.09.2021