27 травня 2010 р. № 9/139-45
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство "Санрайз" Лтд
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р.
у справі№ 9/139-45
господарського судуВолинської області
за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_4
доТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство "Санрайз" Лтд
простягнення 155 965,53 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача:ОСОБА_5, дов. реєстр. № 904 від 22.05.2009 р. (у засіданні 26.05.2010 р.);
відповідача:Щербюк О.Ю., дов. № б/н від 17.05.2010 р. (у засіданні 26.05.2010 р.);
У червні 2008 р. фізична особа -підприємець ОСОБА_4 (далі -Підприємець) звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою, у якій просив стягнути на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство "Санрайз" Лтд (далі - Товариство) заборгованість у розмірі 136 086,97 грн., пеню у розмірі 11 861,78 грн. та 3% річних у розмірі 2 546,29 грн. (позовні вимоги наведені з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.08.2008 р., т. 1, а. с. 41 -42).
Позовні вимоги Підприємець, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, обґрунтовував тим, що Товариство не виконало належним чином зобов'язання за укладеними між ними договорами № 82 від 30.12.2005 р. та № 222 від 29.12.2006 р., у зв'язку з чим має заборгованість, яка підлягає стягненню з урахуванням пені та 3% річних.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Під час нового розгляду справи Підприємець заявою від 03.12.2009 р. зменшив розмір позовних вимоги та просив господарський суд Волинської області стягнути на його користь з Товариства основний борг у розмірі 86 670,01 грн., пеню у розмірі 11 861,78 грн. та 3% річних у розмірі 2 546,29 грн. (т. 2, а. с. 112).
Останнім рішенням господарського суду Волинської області від 03.12.2009 р. (суддя Соломка Л.І.) позовні вимоги Підприємця задоволено частково: на його користь з Товариства стягнуто основний борг у розмірі 86 670,01 грн., пеню у розмірі 5 574,90 грн. та 3% річних у розмірі 2 546,29 грн., а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. (колегія суддів: Якімець Г.Г., Зварич О.В., Юрченко Я.О.) рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2009 р. залишено без змін.
Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів часткової обґрунтованості позовних вимог Підприємця.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. і рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємця. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує, посилаючись на ст. ст. 11, 509, 601, 901, 903 Цивільного кодексу України, тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів дійшли до неправильних висновків. Крім того, Товариство зазначило, що ним було надано Підприємцю послуги на суму у розмірі 9 201,95 грн., проте це не було враховано при вирішенні спору.
Підприємець не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
У судовому засіданні 26.05.2010 р. оголошувалась перерва до 27.05.2010 р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частинами першою та третьою ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З вказаних норм Цивільного кодексу України випливає, що розмір суми пені та 3% річних залежить від розміру суми простроченого грошового зобов'язання та від строку прострочення виконання цього зобов'язання.
Як вбачається з матеріали справи, до позовної заяви Підприємця було додано розрахунок суми простроченого грошового зобов'язання та суми пені, які він вимагав стягнути на свою користь з Товариства (т. 1, а. с. 5). У подальшому Підприємець уточнив позовні вимоги, подавши відповідну заяву, у якій також містився розрахунок суми простроченого грошового зобов'язання та суми пені, а також 3% річних, які він вимагав стягнути з Товариства на свою користь (т. 1, а. с. 41 -42).
Наявність вказаних розрахунків надавала господарському суду можливість здійснити перевірку правильності розміру суми простроченого грошового зобов'язання та нарахованих на нього розмірів пені та 3% річних, виходячи, зокрема, з наведених вище норм Цивільного кодексу України, тобто, враховуючи розмір суми простроченого грошового зобов'язання Товариства перед Підприємцем і строк цього прострочення, та у випадку повного або часткового задоволення позовних вимог Підприємця стягнути на його користь з Товариства відповідну суму.
Між тим, в останній заяві Підприємець, уточнюючи (зменшуючи) позовні вимоги, не навів будь-яких розрахунків суми простроченого грошового зобов'язання, пені та 3% річних, які він вимагав стягнути на свою користь з Товариства, а обмежився лише посиланням на конкретні суми -86 670,01 грн., 11 861,78 грн. і 2 546,29 грн. відповідно (т. 2, а. с. 112).
Господарський суд Волинської області, визначаючи суму грошового зобов'язання Товариства перед Підприємцем у розмірі 86 670,01 грн., не взяв до уваги доводи Товариства про надання Підприємцю послуг на суму у розмірі 9 201,95 грн., посилаючись на те, що Підприємцем не було підписано відповідних актів виконаних робіт. При цьому, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд першої інстанції не надав оцінку іншим первинним бухгалтерським документам, які були надані Товариством на підтвердження своїх доводів.
Також місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні не наведено розрахунків, на підставі яких він дійшов до висновку про те, що розмір пені та 3% річних, які підлягають стягненню з Товариства на користь Підприємця, складають, відповідно, 5 574,90 грн. та 2 546,29 грн. Зокрема, у рішенні не наведено, на яку суму простроченого грошового зобов'язання та за які періоди були нараховані пеня та 3% річних.
Господарський суд другої інстанції при здійсненні апеляційного перегляду рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2009 р. вказаного не врахував.
Вказане свідчить про те, що розміри суми простроченого грошового зобов'язання, пені та 3% річних, які були стягнуті на користь Підприємця з Товариства, не можуть вважатись обґрунтованими, а відтак рішення та постанова, які оскаржуються, не відповідають вимогам ст. ст. 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. та рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2009 р. підлягають скасуванню, при цьому справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду Волинської області, оскільки Вищий господарський суду України у даному випадку, виходячи з наданих йому розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" Господарського процесуального кодексу України повноважень, позбавлений можливості виправити порушення, допущені господарськими судами першої та другої інстанцій.
Згідно зі ст. ст. 125 і 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство "Санрайз" Лтд задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. та рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2009 р. р. у справі № 9/139-45 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало