01 червня 2010 р. № 14/361
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Інвестиційно-Промислова Нафтогазова Корпорація "Джерело"
на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2010р.
у справі №14/361
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Промислова
Нафтогазова Корпорація "Джерело"
до 1) Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрансінвест Холдинг"
про визнання недійсним договору,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача 1: Гладишев М.І. -довіреність у справі,
від відповідача 2: не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Промислова Нафтогазова Корпорація "Джерело" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрансінвест Холдинг" і просило суд визнати недійсним договір поруки №571-П/07 від 05.11.2007р., укладений між позивачем та першим відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки є безоплатним, що суперечить визначеній у Статуті меті діяльності підприємства позивача, якою є отримання прибутку. Тому договір поруки має бути визнаний недійсним на підставі ст.11, ч.3 ст.12, ст.558, ч.2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, ст.ст.2, 12, 22 ГК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2009р. (суддя Нарольський М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2010р. (головуючий, суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Вербицька О.В.), у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, між відповідачами укладено договір про відкриття кредитної лінії №401-МВ/07 від 05.11.2007р., за умовами якого перший відповідач (банк) відкриває другому відповідачу (боржнику) мультивалютну відновлювальну лінію та надає кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором. Відповідно до умов цього договору належне виконання боржником зобов'язання забезпечується порукою на повну суму зобов'язань позичальника за цим договором на строк його дії.
Між позивачем та першим відповідачем укладено договір поруки №571-П/07 від 05.11.2007р., відповідно до якого позивач поручається за виконання боржником (другим відповідачем) обов'язків, що виникли на підставі договору про відкриття відновлювальної лінії або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
Позивач звернувся до суду з даним позовом і просить суд визнати вказаний договір поруки недійсним, посилаючись на те, що пункту 5.2. договору поруки суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки його умови неправомірно позбавляють позивача (поручителя) права на отримання винагороди за надання поруки. Зазначає, що оскільки між ним та другим відповідачем (боржником) не укладався договір про надання поруки, то у позивача не виникло право на оплату послуг, наданих боржнику. Також позивач піддав сумніву справжність підпису Генерального директора товариства позивача на договорі поруки, посилаючись на те, що директор не пригадує обставин, при яких укладався цей договір. У зв'язку з чим позивач заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (а.с.33 т.1).
Відхиляючи доводи позивача про не справжність підпису на договорі, суди двох інстанцій підставно виходили з того, що підпис скріплений печаткою товариства. Обґрунтовано прийнято до уваги судами й той факт, що позивач не посилається на незаконне використання печатки товариства, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Не надано позивачем й доказів звернення до правоохоронних органів стосовно обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
Так, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про відсутність фактичних та правових підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним з огляду на таке.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною 1 ст.553, ч.1 ст.547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, судами вірно зазначено, що договір поруки укладається саме між кредитором і поручителем, оскільки безпосередньо цим договором регулюються їх права та обов'язки у разі невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором.
Оспорюваний договір поруки укладено з додержанням вимог до письмової форми правочину, які визначені ст.207 ЦК України.
Згідно ст.558 ЦК України, поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Проте названа стаття не забороняє суб'єктам виступати поручителями безоплатно, оскільки така можливість для осіб визнається в силу ч.3 ст.6 ЦК України, відповідно до якої, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За умовами пункту 5.2. договору поруки, сторони дійшли згоди про те, що порука надана без мети отримання прибутку. Позивач (поручитель) підтвердив, що він відмовляється від права на оплату його послуг, наданих другому відповідачу (боржнику), і ця відмова є безумовною та безвідкличною.
Наведені умови також не суперечать чинному законодавству, оскільки відповідно до п.3 ст.3, ст.12 ЦК України, загальними засадами судочинства є свобода договору; особа може відмовитись від свого майнового права.
Як встановлено судами, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що при укладанні договору поруки, у т.ч. пункту 5.2., волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Що ж до тверджень позивача про те, що безоплатність договору поруки суперечить меті діяльності товариства позивача, а саме отримання прибутку, то колегія суддів погоджується із судами двох інстанцій, що виходячи із положень ст.ст.1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та Статуту позивача, останній не є фінансовою установою.
Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що положення Статуту позивача не обмежують органи управління товариства укладати договори поруки.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року, колегія суддів
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-Промислова Нафтогазова Корпорація "Джерело" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2010р. у справі №14/361 -без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій