26 травня 2010 р. № 15/39-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. головуючий
Катеринчук Л.Й
Яценко О.В. (доповідач у справі)
розглянувши касаційну
скаргуДержавної податкової адміністрації у м. Києві
на постановугосподарського суду м. Києва від 09.02.2010р.
у справі
господарського суду№15/39-б
м. Києва
за заявою
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромонтажгруп"
про визнання банкрутом
в судове засідання представники сторін не з'явились
ухвалою господарського суду м. Києва від 26.01.2010 року порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромонтажгруп",(далі -боржника) за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 далі -(ініціюючий кредитор) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Постановою суду від 09.02.2010 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Державна податкова адміністрація у м. Києві звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду від 09.02.2010 року та провадження у справі припинити, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 1, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону).
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.01.2010 порушено провадження у справі № 15/39-б за особливостями, передбаченими ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).
В силу приписів ч.2 ст.1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Таким чином, касаційна інстанція не обмежується перевіркою доводів заявника касаційної скарги.
За приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йог банкрутом" право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
Загальні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство визначені п.3 ст.6 Закону. Цією нормою передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст.7 Закону.
Відповідно до п.1 ст.7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.
Відповідно до ч.7, ч. 8 ст.7 Закону заява кредитора повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості: розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; докази обгрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких грунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.
Згідно з ч.7 ст.7 Закону у разі звернення до суду кредитора із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.
За змістом ч.3 ст.6 та ч.7, ч. 8 ст.7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором своїх вимог документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 36 ГПК України встановлено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також на вимогу суду.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору про надання юридичних послуг від 22.09.2008 року та має заборгованість у розмірі 5000 грн.(п'ять тисяч ) грн. 00 коп. Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував копією простого векселя серія АА 1916538 від 20.06.2009р. на суму 5000грн. Кредитором фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 21.07.2009р. було пред'явлено для оплати вексель до боржника. Нотаріус, на підставі заяви кредитора №01/07 від 21.07.2009р. пред'явив до боржника вексель для здійснення ним платежу. 23.07.2009р. нотаріусом було здійснено виконавчий напис про стягнення з боржника 5000грн. та 700грн. витрат, пов'язаних з опротестуванням векселя.
28.07.2009р. відділом Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві постановою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису від 22.07.2009р.
Постановою відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 10.09.2009р. повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.2 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що заявлені вимоги документально підтверджуються, і тому є обґрунтованими.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.
Згідно з ч. 7 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" не пізніше тринадцяти місяців з дня подачі (надіслання рекомендованим листом) останньої реєстраційної картки, що містить відомості про юридичну особу, юридична особа зобов'язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" Якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.01.2010, доданого до матеріалів справи, статус відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромонтажгруп" - відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.
Оскільки, заявник має право звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство, якщо громадянин -підприємець -боржник або керівні органи боржника -юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, у суду є всі підстави для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання про призначення ліквідатором боржника ініціюючого кредитора - Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4.
Оскільки нормами ст. 52 Закону не визначений порядок або особливості здійснення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, то ліквідаційна процедура щодо відсутнього боржника здійснюється також відповідно до вимог, що передбачені розділом ІІІ Закону -“Ліквідаційна процедура”.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор зобов'язаний опублікувати в офіційних друкованих органах відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття відносно останнього ліквідаційної процедури. Також, з положень ч. 5 ст. 52 Закону вбачається, що на ліквідатора боржника покладені обов'язки щодо виявлення, встановлення кредиторів відсутнього боржника та повідомлення їх (кредиторів) про визнання відсутнього боржника банкрутом, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.
Крім того, відповідно до положень ст. 32 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор зобов'язаний подати господарському суду звіт та ліквідаційний баланс.
Звіт ліквідатора повинен містити: докази вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, встановлення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника. До звіту ліквідатора повинні додаватись письмові пояснення та докази проведення ліквідаційної процедури, реєстр вимог кредиторів (в разі наявності кредиторів) з урахуванням вимог ініціюючого кредитора, докази наявності активів боржника, докази безспірності вимог ініціюючого кредитора (зокрема, подання їх до виконання через органи державної виконавчої служби), докази вчинення ліквідатором дій по встановленню грошових вимог кредиторів, докази встановлення наявності заставних вимог шляхом надіслання відповідних запитів до державної податкової інспекції, державних реєстраторів заборон рухомого та нерухомого майна.
Таким чином, суд попередньої інстанції у повному обсязі з'ясував матеріали справи та вірно застосував чинне законодавство.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У зв'язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови господарського суду м. Києва від 09.02.2010р. у справі № 15/39-б.
Відповідно до статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 року касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -
1.Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві на постанову господарського суду м. Києва від 09.02.2010р. у справі № 15/39-б залишити без задоволення.
2.Постанову господарського суду м. Києва від 09.02.2010р. у справі № 15/39-б залишити без змін.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
О.В. Яценко