01 червня 2010 р. № 15/158пд
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.,
розглянув касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ (далі -Відділ реклами)
на рішення господарського суду Луганської області від 20.07.2009
зі справи № 15/158пд
за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ (далі -ФОП ОСОБА_1)
до Відділу реклами та
Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ (далі -Управління)
про визнання додаткової угоди частково недійсною.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ФОП ОСОБА_1 -ОСОБА_2,
Відділу реклами -Кравцової І.С.,
Управління -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ФОП ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до Відділу реклами та Управління про визнання додаткової угоди частково недійсною.
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.07.2009 (суддя Пономаренко Є.Ю.) позов задоволено частково: визнано недійсним пункт 1 додаткової угоди від 01.08.2006 № 009 до договору від 03.08.2004 № 144 про тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська (далі -Договір, додаткова угода № 009); у задоволенні вимог про визнання недійсним пункту 5 додаткової угоди № 009 відмовлено. Дане рішення мотивовано тим, що заснований на визнаному судом незаконним нормативному акті органу місцевої ради пункт 1 додаткової угоди № 009 є недійсним, водночас вказані обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним пункту 5 додаткової угоди № 009.
Відділ реклами звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в який просить рішення місцевого господарського суду скасувати і прийняти нове рішення, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених господарським судом першої інстанції фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- 03.08.2004 Управління (правонаступником якого є Відділ реклами) та ФОП ОСОБА_1 уклали Договір, за умовами якого орендар отримав у тимчасове платне користування місце для розташування спеціальних конструкцій, зазначене в додатку № 1 до Договору;
- строк Договору встановлено з 03.08.2004 до 03.11.2004 (пункт 5.1); Договором передбачено право сторін продовжити його дію у встановленому порядку;
- у пункті 4.2 Договору було встановлено, що плата за предмет оренди визначається згідно з встановленим Луганською міською радою Порядком, і складає 229, 50 грн. на місяць з урахуванням ПДВ;
- 01.08.2006 названі сторони підписали додаткову угоду № 009, пунктом 1 якої було внесено зміни до пункту 4.2 Договору, і викладено цей пункт в наступній редакції: “Розмір плати за всі надані в користування місця визначаються відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, та складає 856, 80 грн. на місяць з урахуванням ПДВ;
- пунктом 5 додаткової угоди № 009 внесено зміни до пункту 6.1.1 Договору та викладено його в такій редакції: “У випадку несвоєчасної або неповної оплати за місця розташування спеціальних конструкцій, стягується заборгованість та пеня згідно з чинним законодавством”;
- рішенням господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад, яке набрало законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 визнано протиправним та скасовано.
Причиною виникнення даного спору є питання про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів додаткової угоди № 009.
У прийнятті рішення зі справи місцевий господарський суд виходив з того, що розмір плати за користування місцями розташування спеціальних конструкцій визначено безпосередньо Договором, оскільки додаткова угода № 009 у цій частині не відповідає приписам чинного законодавства та має бути визнана недійсною за ініціативою суду.
Водночас за приписами частини першої статті 631 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини другої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Підписання сторонами додаткової угоди № 009 є новацією стосовно узгодженої сторонами розміру плати за Договором, а тому з настанням цієї події припиняється дія зобов'язання в частині внесення відповідачем плати в сумі 229, 5 грн. на місяць з урахуванням ПДВ (пункт 4.2 Договору).
У свою чергу, чинним законодавством не передбачено можливості автоматичного відновлення попередніх зобов'язань, які припинили дію відповідно до наведених положень статті 604 ЦК України, зокрема, у разі визнання недійсною нової угоди.
Отже, для прийняття правильного рішення з даного судового спору місцевому суду належало дослідити питання можливості існування Договору без його пункту 4.2 (інакше Договір може бути визнано недійсним лише повністю). Цього ним зроблено не було.
Крім того, суду також необхідно було встановити чи діяв договір у період розгляду справи, оскільки його умовами передбачена можливість пролонгації.
Водночас частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Зі з'ясованого судом першої інстанції змісту Договору (з урахуванням додаткової угоди до нього) випливає те, що відповідні положення цього Договору можуть визнаватися недійсними і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі Договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) -“річ” безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі практично неможливо.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 зі справи № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними”.
Таким чином, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятого ним судового рішення зі справи.
Разом з тим, Вищий господарський суд України погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного пункту 5 додаткової угоди № 009.
З огляду на наведене оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним пункту 1 додаткової угоди № 009 підлягає скасуванню, а справа в цій частині має бути передано на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 20.07.2009 зі справи № 15/158пд скасувати в частині, що стосується визнання недійсним пункту 1 додаткової угоди від 01.08.2006 № 009 до укладеного сторонами договору від 03.08.2004 № 144.
Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
3. У частині відмови в задоволенні позовних вимог зазначене рішення залишити без змін.
Згідно зі статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов
Суддя В. Харченко