31 травня 2010 р. № 2-7/5659.1-2009(2-4/15601-2007)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівКота О.В.,
Демидової А.М.,
Шевчук С.Р.
розглянувши касаційну скаргуСуб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2010 року
у справі № 2-7/5659.1-2009
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Морський причал"
треті особи1)Фонд державного майна
2)Міністерство оборони України
3)Євпаторійська квартирно-експлуатаційна частина району
за участю1)Прокурора Автономної Республіки Крим
2)військового прокурора Євпаторійського гарнізону Військово-Морських Сил Збройних Сил України
провизнання дійсним договору та визнання права власності
за участю представників:
позивача: не з'явилися
відповідача: не з'явилися
третьої особи-1: не з'явилися
третьої особи-2: ОСОБА_5
третьої особи-3: не з'явилися
прокуратури: ОСОБА_6, ОСОБА_7
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2009 року по справі № 2-7/5659.1-2009 (суддя Дворний І.І.) в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2010 року (ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими судовими актами Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_4 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду і направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 13 Конституції України, ст.ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідач та третя особа 1, 3 не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та третьої особи-2, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що 12 жовтня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Морський причал" (продавець) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (покупець) у письмовій формі укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу.
Відповідно до пункту 1.2 договору майно представляє собою нежитлові приміщення, а саме -прохідна літ. "А", адміністративна будівля літ. "Б", господарські будівлі літ. "В", "Г", "Д".
Згідно з пунктом 2.1 договору його ціна складає 24 500 грн.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що майно, зазначене в пункті 1.2 договору, повинно бути передано покупцеві на протязі 5 днів з дня підписання договору.
Відповідно до пункту 3.3 договору передача об'єкта продавцем покупцеві засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами.
Пунктом 9.1 договору сторони передбачили, що всі спори, що виникають при виконанні умов договору або пов'язані з тлумаченням його положень, вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторони на протязі місця не досягли домовленості, спір передається на розгляд судових органів в порядку, встановленому діючим законодавством.
12 жовтня 2007 року сторонами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підписано акт приймання-передачі майна.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 сплатив товариству з обмеженою відповідальністю "Морський причал" вартість майна за договором купівлі-продажу в сумі 24 500 грн.
19 жовтня 2007 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю "Морський причал" з пропозицією прибути для нотаріального посвідчення вказаного договору.
Ухилення відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Морський причал" від нотаріального посвідчення договору стало підставою для звернення позивача до господарського суду Автономної Республіки Крим з даним позовом.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що на момент продажу об'єкту нерухомого майна право продавця на продаж майна має бути підтверджено відповідними правовстановлювальними документами, перелік яких наведений, зокрема, в статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та в додатку 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
До того ж, згідно з частиною 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.
Як правильно встановлено господарськими судами, в матеріалах справи відсутні, а позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надані докази того, що спірне майно на момент укладення договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2007 року було власністю товариства з обмеженою відповідальністю "Морський причал".
Бухгалтерська довідка № 15 від 01 жовтня 2007 року про знаходження спірного майна на балансі продавця, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не може бути таким доказом, оскільки вказана довідка є лише формою бухгалтерського обліку.
Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.
Отже, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Морський причал" власником спірних об'єктів нерухомості не було.
Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Сторони договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 жовтня 2007 року не здійснили його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, суди зробили правильний висновок про те, що сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови, одна сторона має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій навіть тоді, коли він судом не визнаний недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно зі статтею 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Отже, вимоги статті 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 жовтня 2007 року є неукладеним, він не породжує будь-які права та обов'язки сторін, що його уклали, у зв'язку з чим також не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання права власності на нерухоме майно, яке є предметом цього договору.
Окрім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно -це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Згідно з частиною 1 статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до підпункту 6, 9 Положення про порядок обліку, зберігання, списання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1225, облік військового майна ведеться з метою отримання даних про його наявність, втрату, нестачу, рух, вартість та якісний (технічний) стан, необхідних для організації матеріально-технічного забезпечення військових частин, встановлення належного контролю за умовами зберігання, доцільністю та ефективністю його використання (витрачання), а також з метою підготовки даних для складення облікових документів та державної статистичної звітності. Облік військового майна ведеться шляхом запису (відображення) в книгах (картках) обліку, інших матеріальних носіях інформації (далі -облікові документи) даних про кількість, якісний (технічний) стан, облікові та заводські номери, вартість (ціну) військового майна, а також про його рух, втрату та нестачу.
На виконання зазначених правових норм на кожний з об'єктів нерухомості військового містечка № 1, що знаходиться у смт. Новофедорівка, Євпаторійською квартирно-експлуатаційною частиною району заведено індивідуальну картку обліку будівлі, в оперативному управлінні якої вони перебувають. Будівлі, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, передані у тимчасове користування військовій частині А1100 і є автопарком зв'язку та знаходяться за юридичною адресою: смт. Новофедорівка, вул. Арсенальна, 16, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Нофоведорівської селищної ради № 274 від 8 жовтня 2008 року та листом Новофедорівського селищного голови вих. № 506/03-11 від 17 серпня 2009 року.
Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2010 року у справі № 2-7/5659.1-2009 залишити без змін, а касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 -без задоволення.
Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кот
судді А. Демидова
С. Шевчук