27 травня 2010 р. № 2-10/2799-2009
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши матеріали касаційного подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі
Інспекції ДАБК в АР Крим
Виконавчого комітету Алуштинської міськради
на постановувід 27.07.2009
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду АР Крим № 2-10/2799-2009
за позовом1. ОСОБА_4 особи -підприємця ОСОБА_5
2. ОСОБА_4 особи -підприємця ОСОБА_6
до1. Виконавчого комітету Алуштинської міської ради
2. Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації"
провизнання права власності
за участю представників сторін:
позивача - 1
позивача - 2 не з'явились
ОСОБА_7
відповідачів -
прокуратури -не з'явились
Попенко О.С.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.2009 у справі №2-10/2799-2009 (суддя Тітков С.Я.) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 особи -підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_4 особи -підприємця ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Алуштинської міської ради та Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" про визнання права спільної приватної власності в рівних частинах на самочинно збудований 5-поверховий житловий будинок по АДРЕСА_1 та зобов'язання КРП "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" внести запис про припинення права власності позивачів на квартири, що раніше належали їм в будинку АДРЕСА_2, та зареєструвати їх право власності на новостворене нерухоме майно.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 (колегія суддів у складі головуючого судді Гонтаря В.І., суддів Борисової Ю.В., Волкова К.В.) рішення господарського суду АР Крим від 16.06.2009 у даній справі скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову повністю. За позивачами в рівних частках визнано право спільної часткової власності на п'ятиповерховий житловий будинок із вбудованими приміщеннями загальною площею 4195 м2, зобов'язано КРП "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" внести до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про припинення права власності позивачів на квартири, що раніше належали їм в будинку АДРЕСА_2, та зареєструвати за позивачами в рівних частках право спільної часткової власності на п'ятиповерховий житловий будинок із вбудованими приміщеннями загальною площею 4195 м2.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 у даній справі, заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в інтересах держави в особі Інспекції ДАБК в АР Крим та Виконавчого комітету Алуштинської міськради, просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 та залишити в силі рішення господарського суду АР Крим від 16.06.2009, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 331, 392 ЦК України та неправильне застосування норми ч. 5 ст. 376 ЦК України.
У відзиві на касаційне подання ОСОБА_4 особа -підприємець ОСОБА_6 частково погоджується з касаційним поданням і просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судові акти у справі стосуються прав і обов'язків Інспекції ДАБК в АР Крим, яка не була залучена до участі у справі.
Представники позивача ОСОБА_4 особи -підприємця ОСОБА_5 та відповідачів своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні доводи представника Генеральної прокуратури України по касаційному поданню та пояснення представника позивача - ОСОБА_4 особи -підприємця ОСОБА_6, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивачі звернулися до господарського суду АР Крим з даним позовом, в обґрунтування якого послались на приналежність їм як земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об'єкт самочинного будівництва, так і всіх квартир в будинку АДРЕСА_2, який надалі було самовільно реконструйовано, що, на думку позивачів, згідно ст. ст. 319, 321, ч. 5 ст. 376 ЦК України надає їм право на судовий захист шляхом визнання права власності на самочинно зведений об'єкт і зобов'язання БТІ внести відповідні зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України визнання права власності на самочинно збудоване позивачами майно на належній їм земельній ділянці може бути визнане за ними, оскільки це не порушує прав інших осіб.
Натомість, суд першої інстанції вмотивував відмову в позові безпідставністю обґрунтування позовних вимог нормою ч. 5 ст. 376 ЦК України, відсутністю спірних правовідносин між позивачами і відповідачами, а, отже, і права на судовий захист, та приналежністю як земельної ділянки, так і квартир в будинку АДРЕСА_2 не позивачам як суб'єктам підприємницької діяльності, а громадянам ОСОБА_9 та ОСОБА_5
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та вважає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції такою, що прийнята внаслідок порушення і неправильного застосування норм чинного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне майно є самочинним будівництвом, право власності на яке позивачі вимагають визнати за ними на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України, згідно якої за вимогою власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, самовільно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, отже, зазначена норма регулює правовідносини між особою, яка є власником земельної ділянки і особою, яка самовільно збудувала об'єкт нерухомості на земельній ділянці, яка належить іншій особі, без її на те згоди. За позовом власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на це самовільно збудоване іншою особою нерухоме майно.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції зазначеної норми як підстави для задоволення позовних вимог, оскільки у даній нормі йдеться про ті випадки, коли самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці іншої особи (власника чи землекористувача) без його на те згоди і саме цей власник або землекористувач має право на судовий захист від самозабудовника шляхом визнання права власності на самочинне будівництво. При цьому, особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництва (ч. 6 ст. 376 ЦК України).
В даному випадку громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є власниками земельної ділянки, на якій ними самовільно без дозволу і узгодженого проекту реконструйовано житловий будинок, в якому цим громадянам належали квартири, отже, право власності на це будівництво на підставі п. 5 ст. 376 ЦК України за позивачами визнано бути не може.
За приписами ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі і споруди, на які він набуває право власності за умови дотримання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України при відсутності належного дозволу або при здійсненні будівництва без належно затвердженого проекту таке будівництво вважається самочинним. Особа, яка здійснила або яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.
Оскільки судовому захисту підлягають тільки ті права, які особа має, при цьому, судові позови про визнання права власності на майно пред'являються такою особою, тобто, власником майна, за умови, що ці права не визнаються або оспорюються іншою особою (ст. 392 ЦК України), суд першої інстанцій дійшов цілком правомірного висновку, що позивачі не є особами, у яких виникло право власності на спірний об'єкт, а відповідачі не є особами, які не визнають або оспорюють таке право, отже, виходячи з встановлених судом обставин, є безпідставними також вимоги позивачів про зобов'язання КРП "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації" внести до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про припинення права власності позивачів на квартири, що раніше належали їм в будинку АДРЕСА_2, та зареєструвати за ними в рівних частках право спільної часткової власності на п'ятиповерховий житловий будинок, тобто позов, пред'явлений у такий спосіб такими особами до таких осіб задоволенню не підлягає.
Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі колегія суддів визнає незаконним та необґрунтованим, отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а касаційне подання, внесене в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Алуштинської міськради, підлягає задоволенню.
Щодо внесення касаційного подання в інтересах держави в особі Інспекції ДАБК в АР Крим, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 107 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.
Стаття 1 ГПК України передбачає право на звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Саме з метою такого захисту норма ст.107 ГПК України надає право на звернення з касаційною скаргою особам, яких не було залучено до участі у справі, що стосується їх прав і обов'язків.
Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що підставою для надання певній не залученій до участі у справі особі права на звернення з касаційною скаргою є саме порушення її прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок вирішення судами спору в справі, до участі в якій ця особа обов'язково підлягала залученню як така, що мала певні права і обов'язки у спірних правовідносинах.
Судове рішення, оскаржуване не залученою особою або прокурором в її інтересах повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом мало бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Проте, при внесенні касаційного подання в інтересах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим прокурор не доводить обставини порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права через незалучення її до участі у справі і не просить направити справу в зв'язку з цим на новий розгляд.
Водночас, згідно Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434 Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінрегіонбуду і йому підпорядковується і її основними завданнями є участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва, виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури (далі - державний архітектурно-будівельний контроль), тобто, Держархбудінспекція є органом державної влади в галузі державного архітектурно-будівельного контролю. Відповідно до п. 5 Положення вона має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Разом з тим, спір щодо визнання права власності на самочинне будівництво стосується прав і обов'язків особи, яка здійснила таке будівництво, власника (користувача) земельної ділянки, на якій здійснено таке будівництво, а також осіб, права яких порушує самочинне будівництво.
При цьому, прокурор не доводить, що Держархбудінспекцією відповідно до Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" приймалось рішення у справах про правопорушення у сфері містобудування, передбачені цим Законом, та постанова про накладення штрафу на позивачів, тобто, приймались будь-які заходи щодо зупинення самочинного будівництва та притягнення позивачів до відповідальності, отже, вирішення спору у справі № 2-10/2799-2009 про визнання за позивачами права власності на самочинне будівництва не могло позбавити Держархбудінспекцію процесуального права на пред'явлення зустрічного позову у цій справі.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що за встановлених обставин відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, результат вирішення спору не впливає на права Держархбудінспекції у даній справі так само, як участь останньої не впливатиме на результат вирішення спору.
Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Алуштинської міськради задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.07.2009 у справі № 2-10/2799-2009 господарського суду АР Крим скасувати.
Рішення господарського суду АР Крим від 16.06.2009 у цій справі залишити в силі.
Касаційне провадження у справі за касаційним поданням Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Інспекції ДАБК в АР Крим припинити.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І.Глос