19 травня 2010 р. № 5/34-92
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Любитівського споживчого товариства
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р.
у справі№ 5/34-92
господарського судуВолинської області
за позовомЛюбитівського споживчого товариства
до1) Споживчого товариства "Каскад-плюс",
2) Малого підприємства "Василина",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:Товариство з обмеженою відповідальністю "Верес еліт",
провизнання договору купівлі-продажу № 3 від 30.10.2001 р. неукладеним
та відновлення становища, яке існувало до його укладення
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача:- не з'явились;
відповідача-1:- не з'явились;
відповідача-2:Ковальова Л.В., дов. № б/н від 17.05.2010 р.;
Хавін В.М., директор;
третьої особи:Хавіна В.В., дов. № б/н від 18.05.2010 р.;
Хавін В.М., директор;
Ковальова Л.В., дов. № б/н від 17.05.2010 р.;
У червні 2009 р. Любитівське споживче товариство (далі -Любитівське товариство) звернулось до господарського суду Волинської області з позовною заявою, у якій просило визнати неукладеним договір купівлі-продажу № 3 від 30.10.2001 р., підписаний між Споживчим товариством "Каскад-плюс" (далі -Товариство "Каскад-плюс") та Малим підприємством "Василина" (далі -Підприємство), та відновити становище, яке існувало до підписання вказаного договору, а саме -повернути майно (магазин), яке є об'єктом договору, Товариству "Каскад-плюс".
Позовні вимоги Любитівське товариство обґрунтовувало тим, що воно є членом (співвласником) Товариства "Каскад-плюс", а відтак договір купівлі-продажу № 3 від 30.10.2001 р., на підставі якого було здійснено відчуження майна (магазину) Товариства "Каскад-клюс", порушує його права. При цьому Любитівське товариства зазначало, що договір купівлі-продажу № 3 від 30.10.2001 р. підписано Товариством "Каскад-плюс" та Підприємством з порушенням вимог законодавства України, зокрема, з боку Товариства "Каскад-плюс" договір підписано неуповноваженою на це особою.
Рішенням господарського суду Волинської області від 22.09.2009 р. (суддя Лупко В.Л.) у задоволенні позовних вимог Любитівського товариства відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. (колегія суддів: Городечна М.І., Юркевич М.В., Кузь В.Л.) рішення господарського суду Волинської області від 22.09.2009 р. залишено без змін.
Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що обраний Любитівським товариством спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам законодавства України.
Любитівське товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. і рішення господарського суду Волинської області від 22.09.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, який задовольнити його позовні вимоги. Викладені у касаційній скарзі вимоги Любитівське товариство обґрунтовує посиланням на ст. 2 Закону України "Про споживчу кооперацію", ст. 181 Господарського кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України та на обставини справи.
Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційну скаргу Любитівського товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Любитівського товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Ст. 20 Господарського кодексу України встановлює:
1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до частини першої та другої ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Тобто, вимога про визнання договору неукладеним не ґрунтується на вимогах законодавства України та не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України. Не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.
Вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами, про право цивільне. Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог. Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.
Вказане відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та ст. 124 Конституції України.
Таким чином, висновки місцевого та апеляційного господарський судів про те, що обраний Любитівським товариством спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам законодавства України є правильним, а відтак йому було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Любитівського товариства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Згідно зі ст. ст. 125 і 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Любитівського споживчого товариства залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2009 р. у справі № 5/34-92 господарського суду Волинської області -без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало