25 травня 2010 р. № 25/185-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. -головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників:
від позивача Горб О.В. -за дов. від 18.09.2009р.
від відповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий альянс "АМУР"
на постановувід 01.02.2010 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№ 25/185-09 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий альянс "АМУР"
до Дніпропетровської міської ради
про визнання права користування земельною ділянкою та визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування
Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "Промисловий альянс "АМУР" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсними рішень Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007 р. №89/17 та від 22.07.2009 р. №222/48; визнання за позивачем права користування земельною ділянкою загальною площею приблизно 0,9458 га під незавершеним будівництвом металобази, яка розташована у місті Дніпропетровську, по вулиці Маршала Маліновського, будинок №146-Б; зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищевказаною адресою, по фактичному розміщенню незавершеної будівництвом металобази.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що відповідно до договору купівлі -продажу від 22.06.07 він є власником незавершеного будівництва металобази, а тому відповідно до статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України є землекористувачем відповідної земельної ділянки, на якій розташоване це майно.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 р. (суддя Чередко А.Є.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою чи договір оренди цієї ділянки, а тому визнав відсутніми підстави для висновку про те, що він є законним землекористувачем спірної земельної ділянки відповідно до статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України.
За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий альянс "АМУР" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Павловський П.П., Швець В.В., Чус О.В.) переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 01.02.2010 р. залишив його без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий альянс "АМУР" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, неповним дослідженням обставин справи, необхідних для вирішення спору.
Скаржник вважає, що судами безпідставно не застосовано приписи статей 181, 186, 188 Цивільного кодексу України і невірно застосовано статтю 377 Цивільного кодексу України та статтю 120 Земельного кодексу України.
Разом з цим, заявник не погоджується з висновками судів про законність рішень міськради, оскільки, на його думку, вони порушують право власності на незавершену будівництвом металобазу та є незаконними, оскільки прийняті в супереч частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, за межами наданих законом повноважень.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, що 22.06.2007 р. позивач на підставі договору купівлі -продажу придбав незавершений будівництвом комплекс об'єктів нерухомого майна металобази, який складається із: літ. А-1 -адміністративно побутового комплексу металобази (незавершене будівництво); літ. Б.-1 -приміщення охорони; №1-6 -огорожа, розташовані у місті Дніпропетровську на вулиці Маршала Маліновського, 146-Б.
Право власності на цей об'єкт зареєстровано за позивачем в ДМ "Бюро технічної інвентаризації" за №19264922, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 15.08.2007 р.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007р. №89/17 "Про погодження місця розташування автозаправного комплексу та продаж земельної ділянки на аукціоні по вулиці Маршала Маліновського, в районі будинку №140 (Самарський район)", спірна земельна ділянка була включена до Переліку земельних ділянок вільних від забудови, які підлягають продажу на аукціоні.
Судами також встановлено, що позивач листом від 12.12.2007р. звернувся до міськради з проханням оформити право користування земельною ділянкою під зазначеним об'єктом.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 22.07.2009 р. №222/48 позивачеві було відмовлено в одержанні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою, по фактичному розміщенню нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "Промисловий альянс "АМУР" звернулось до суду з вимогою визнати недійсними рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007 р. №89/17 та від 22.07.2009 р. №222/48; визнати за позивачем право користування земельною ділянкою загальною площею приблизно 0,9458 га під незавершеним будівництвом металобази, яка розташована у місті Дніпропетровську, по вулиці Маршала Маліновського, 146-Б; зобов'язати відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищевказаною адресою, по фактичному розміщенню незавершеної будівництвом металобази.
Позивач звернувся з позовом про захист наявного у нього права користування земельною ділянкою, яка знаходиться під придбаними ним за договором купівлі -продажу об'єктом незавершеного будівництва металобази, вважаючи що таке право у нього виникло на підставі приписів статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.
Приписами частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі коли житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій в користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
За змістом частини 1 статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
З правового аналізу норм чинного законодавства вбачається, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є безумовною підставою для автоматичного укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомий об'єкт, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.
Відповідно до статей 116, 124 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України "Про оренду землі" громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За приписами частин 3, 5 статті 126 цього ж Кодексу, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Тобто, право на одержання у користування земельної ділянки за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Маршала Маліновського, 146-Б, підлягає оформленню у порядку, встановленому вказаним кодексом, а саме, перш за все, -на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи та обставини справи, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не надано державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою чи договору оренди цієї ділянки. Відсутнє і рішення власника земельної ділянки -Дніпропетровської міської ради про укладання цивільно-правової угоди з позивачем, у тому числі договору оренди.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача про визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою не підлягають задоволенню через відсутність набутого позивачем права, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства.
Разом з цим, згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
На органи місцевого самоврядування поряд з органами державної влади поширюється дія принципу, встановленого статтею 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи та посадові особи місцевого самоврядування приймають акти, причому рада в межах своїх повноважень приймає нормативні акти. Вказаною нормою встановлюється, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, за якими спірні рішення ради можна було визнано недійсними (незаконним), виходячи з приписів статті 21 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення апеляційного провадження обставини справи, на підставі оцінених судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 -43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає прийняту у справі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2010 р. такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими судом апеляційної інстанції під час розгляду справи обставинами справи.
Керуючись статтею 1115, пунктом 1 статті 1119, статями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2010 р. у справі № 25/185-09 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2009 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач