26 травня 2010 р. № 2/69
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г.,
суддів:Мележик Н.І.,
Владимиренко С.В. -доповідач,
розглянув
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "ЛІТА ПЛЮС"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р.
та рішеннягосподарського суду Рівненської області від 22.12.2009р.
у справі№2/69
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арго"
доТовариства з обмеженою відповідальністю - фірми "ЛІТА ПЛЮС"
простягнення 56146,01грн.,
представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,
У квітні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Арго" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТА ПЛЮС" про стягнення заборгованості на поставлену продукцію у сумі 49683,3грн., державного мита на суму 561,46грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 118грн., збитків від інфляції на суму 2571,28грн., пені на суму 3459,05грн. та 3% річних на суму 432,38грн.
У травні 2009р. позивачем подано клопотання про уточнення позовних вимог з проханням зменшити позовні вимоги на суму 1000грн. внаслідок сплати відповідачем основного боргу на суму 1000грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.12.2009р. у справі №2/69 (суддя Грязнов В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Літа Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго" 39911,88грн. заборгованості по розрахунках за отриманий товар, 2571,28грн. інфляційних втрат за період з 07.11.2008р. по 15.04.2009р., 432,38грн. - 3% річних за період 07.11.2008р. по 15.04.2009р., 429,16грн. по сплаті державного мита та 180,39грн. плати за послуги з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3459,05грн. пені -в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р. у справі №2/69 (колегія суддів у складі головуючого судді Д. Новосад, суддів О. Михалюк, Г. Мельник) рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2009р. у справі №2/69 залишено без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2009р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р. у справі №2/69 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 13.12.2006р. ТОВ "Арго"- постачальник та ТОВ фірма "Літа Плюс" - покупець уклали договір поставки №403, за умовами п.п.1.1, 2.1 якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товари, а покупець зобов'язувався на умовах договору приймати товари і оплачувати їх вартість. Ціна, асортимент та кількість визначається у замовленні покупця і відповідає Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Загальна ціна зазначається у накладних. Згідно п.4.6 Договору розрахунок за поставлений товар проводиться не пізніше 21 календарного дня з дня поставки товарів. Підставою для перерахування коштів за отриманий товар є товарно-транспортна накладна або накладна оформлена згідно з вимогами чинного законодавства, за підписами уповноважених представників Постачальника і Покупця, а також податкова накладна. Строк дії Договору до 31.12.2007р. (п.11.1 Договору). Договір укладено з Протоколом розбіжностей і підписано директорами ТОВ "Арго" та ТОВ фірма "Літа Плюс", скріплено відбитками печаток сторін.
Судами попередніх інстанцій також з'ясовано, що сторони Специфікації не складали, змін та доповнень до договору поставки сторони не вносили.
Поряд з цим, місцевим та апеляційним господарським судом з матеріалів справи вірно встановлено, що фактично протягом 07.11.2008р. -05.01.2009р. через представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючих за довіреностями ЯПЕ №933606 від 01.11.2008р., ЯПЕ №935258 від 11.12.2008р., ЯПЕ №935264 від 11.12.2008р., ЯПЕ №935278 від 16.12.2008р., ЯПЕ №935309 від 21.12.2008р., ЯПЕ №935320 від 26.12.2008р. та ЯПЕ №935343 від 01.01.2009р., згідно накладних №а1n000002070 від 07.11.2008р. на суму 16577,89грн., №oxa000005253 від 17.12.2008р. на суму 10890,11грн., №а1n000002989 від 18.12.2008р. на суму 5259,95грн., №inn000003385 від 19.12.2008р. на суму 930грн., №іnn000003433 від 22.12.2008р. на суму 2136,4грн., №іnn000003435 від 22.12.2008р. на суму 3176,12грн., №іnn000003609 від 29.12.2008р. на суму 5502,02грн., №іnn000003651 від 30.12.2008р. на суму 1635,7грн., №іnn000003697 від 05.01.2009р. на суму 3635,22грн., позивач передав, а відповідач прийняв продукти харчування (кондитерські вироби) в асортименті на загальну суму 49743,39грн.
Поряд з цим, судами попередніх інстанцій з матеріалів справи також вказано, що відповідач оплатив поставлений йому товар частково 12.01.2009р. на суму 60,09грн. та 29.04.2009р. на суму 1000грн., внаслідок чого позивач з огляду на наявність у відповідача станом на 15.04.2009р. заборгованості на суму 49683,3грн., на підставі п.8.3 договору нарахував пеню з 07.11.2008р. по 15.04.2009р. на суму 3459,05грн., та на підставі ст.625 ЦК України за період з 07.11.2008р. по 15.04.2009р. 3% річних за користування коштами на суму 432,38грн. та інфляційні втрати за цей же період на суму 2571,28грн.
Водночас судами попередніх інстанцій вказано, що 26.11.2009р. сторони здійснили звірку розрахунків та склали акт про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за надані послуги на суму 8771,42грн. та 30.11.2009р. підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 8771,42грн.
Судами попередніх інстанцій також вказано, що з однієї сторони відповідач заперечує поставку на підставі договору, з іншої сторони -просить зарахувати 1000грн. в рахунок погашення заборгованості, і заперечує вірність розрахунку суми пені.
При цьому, попередніми судовими інстанціями зазначено, що договір поставки чинний, що підтверджується умовами його п.11.2, тоді як відповідач, заперечуючи продовження його дії, не надав доказів його розірвання або припинення.
Місцевий господарський суд вірно вказав, що оскільки у всіх довіреностях відповідача та видаткових накладних відсутні посилання на договір поставки №403 від 13.12.2006р., тому поставка товару за видатковими накладними здійснювалась на загальних підставах, а не на виконання договору, внаслідок чого дійшов правильного висновок про відмову позивачу у задоволенні позовних вимогах в частині стягнення з відповідача 3459,05грн. пені., з чим підставно погодився й суд апеляційної інстанції.
Водночас місцевим господарським судом з посиланням на наявні в матеріалах справи довіреності відповідача та накладні спростовано заперечення відповідача щодо виникнення зобов'язання по оплаті отриманого протягом 07.11.2008р. -05.01.2009р. товару за приписами ст.530 ЦК України.
Поряд з цим, суд першої інстанції вказав, що відсутність специфікації, як невід'ємної частини договору і письмових заявок покупця на товар, не звільняє покупця від обов'язку оплати його вартість в силу ч.1 ст.692 ЦК України, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини купівлі-продажу і визначальними документами є накладні на відпуск товару. Якщо припустити, що поставка здійснена поза межами договору -обов'язок оплати наступає після прийняття товару покупцем або прийняття товаро-розпорядчих документів, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару. З огляду на зазначене, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 16, 526, 530, ч.2 ст.625, ст.655, ч.1. ст.692 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 39911,88грн. заборгованості по розрахунках за отриманий товар, 2571,28грн. інфляційних втрат за період з 07.11.2008р. по 15.04.2009р. та 432,38грн. 3% річних за період з 07.11.2008р. по 15.04.2009р., з чим погодився суд апеляційної інстанції.
Проте колегія суддів касаційної інстанції з наведеними висновками судів попередніх інстанцій в частині основного боргу на суму 39911,88грн., інфляційних втрат на суму 2571,28грн., 3% річних на суму 432,38грн. не може погодитись та вважає їх передчасними з наступних підстав.
У відповідності до приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Проте місцевий та апеляційний господарські суди, вірно вказав, що поставка товару за видатковими накладними здійснювалась на загальних підставах, а не на виконання договору, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення основного боргу на суму 39911,88грн., інфляційних втрат на суму 2571,28грн., 3% річних на суму 432,38грн. не врахували приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, та не з'ясували всупереч приписів ст.43 ГПК України, чи звертався позивач до відповідача з вимогою виконати грошове зобов'язання у відповідності до приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.
Натомість неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст.43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, межі перегляду справи у касаційній інстанції, визначені ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, прийняті у справі постанова та рішення в частині стягнення основного боргу на суму 39911,88грн., інфляційних втрат на суму 2571,28грн., 3% річних на суму 432,38грн., держмита на суму 429,16грн., плати за послуги з ІТЗ судового процесу на суму 180,39грн., підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду, з залишенням без змін в решті оскаржені судові акти, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Під час нового розгляду справи у вказаній частині господарському суду необхідно врахувати викладене, дати належну правову оцінку усім документам у справі, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р., Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "ЛІТА ПЛЮС" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р. та рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2009р. у справі №2/69 скасувати в частині стягнення основного боргу на суму 39911,88грн., інфляційних втрат на суму 2571,28грн., 3% річних на суму 432,38грн., держмита на суму 429,16грн., плати за послуги з ІТЗ судового процесу на суму 180,39грн., в цій частині справу №2/69 передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області в іншому складі суду, в решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р. та рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2009р. у справі №2/69 залишити без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:Н. Дунаєвська
Судді: Н. Мележик
С. Владимиренко