Справа № 22-3693 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.С. 2010 р. ддя-доповідач: Ломейко В.О.
“17” червня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Ломейка В.О.
суддів: Полякова О.З.
Прокопенка О.Л.
При секретарі: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
12 січня 2001 року ОСОБА_3, звернулося до суду з позовом до ВАТ «Запоріжкокс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтуванні позовних вимог посилається на те що з 27 березня 2001 року по 14 грудня 2009 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, остання займана посада - машиніст тепловозу 7 розряду. 14.12.09 його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників за ст.. 40 п. 1 КЗпП України. При його звільненні відповідачем було грубо порушені вимоги діючого трудового законодавства України, зокрема положення ст.. 49-2 КЗпП України про вимоги діючого трудового законодавства України, зокрема, положення ст.. 49-2 КЗпП України проте, що « при звільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право залишення на роботі, передбачене законодавством.» Крім того відповідачем не було отримано згоди на його вивільнення у профспілковому органу - професійної спілки « Захист справедливості» ВАТ «Запоріжкокс», до складу якої він входить.
Посилаючись на порушення відповідачем його прав, позивач просив суд Поновити його на роботі машиністом тепловозу 7 розряду у ВАТ «Запоріжкокс». Стягнути з відповідача ВАТ «Запоріжкокс» середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 100 грн. за кожний день вимушеного прогулу. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Витребувати від відповідача копію наказу №80 від 27.03.2001 року про прийом ОСОБА_3, на роботу та копію наказу №4 від 24.03.2005 року про переведення ОСОБА_3, машиністом тепловозу 7 розряду; довідку про спеціальну освіту та кваліфікацію машиністів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та час, з якого вони працюють у ВАТ «Запоріжкокс».
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_3, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, де задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог ОСОБА_3 заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в позивача відсутнє переважне право на залишення на роботі, оскільки він відмовився від складання іспитів та мати посвідчення Залізниці, неодноразово лишався премії.
Згідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3, працював, до свого скорочення, машиністом тепловозу 7 розряду. Наказом відповідача № 340 від 15.09.2009року скорочувалися 4 одиниці посади машиністів тепловозу(а/с 65). Наказом №352 від 22.09.2009року, про своє скорочення попереджено трьох машиністів тепловозу, в тім числі і ОСОБА_3 Проте, відповідно даних відповідача(а/с 81), всього працює машиністів тепловозу 26 осіб. В своєму позові ОСОБА_3, посилається на своє переважне право на залишенні на роботі перед іншими машиністами, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які не мають спеціальної освіти, кваліфікації та прийняті на роботу після позивача та мають менший стаж роботи, але залишилися на своїх посадах.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 КЗпП України перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників, визначених пп. 1 - 9 цієї статті, але за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України , суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однак, вищевказані вимоги та доводи позивача, про переважне право на залишення на роботі судом першої інстанції не з*ясовано та не дана їм оцінка, відповідно до ст.212 ЦПК України, суд обмежився поясненням свідка про небажання позивача мати посвідчення Залізниці для машиністів тепловоза при відсутності належних доказів.
Крім того, відповідно до п. 8 ст. 134 КЗпП України , п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" , п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної установі у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу, покладається на службову особу, за наказом якої звільнення працівника здійснено з порушенням закону. При цьому винна в незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі.
Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Пленум Верховного Суду України у п. 33 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 та нової редакції ст. 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
На порушення вимог ст. 237 КЗпП України судом не залучено до участі в справі, в порядку ст.36 ЦПК України, в якості третьої особи посадову особу, що підписала наказ про звільнення позивача з роботи.
Вказані вимоги закону судом не виконано та постановлено рішення, яким зачіпаються інтереси особи, яка не була притягнута до участі у справі, що відповідно до ст. ст. 303 ч.3, 311 п.4ч.1 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду з виходом за межі доводів апеляційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки рішення суду в цій справі, може вплинути на її права та обов'язки щодо відшкодування шкоди підприємству у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 311, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2010 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншим складом суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22-3693 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.С. 2010 р. ддя-доповідач: Ломейко В.О.
Вступна та резолютивна частини
“17” червня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Ломейка В.О.
суддів: Полякова О.З.
Прокопенка О.Л.
При секретарі: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 311, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2010 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншим складом суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :