25 травня 2010 р. № 2/308-22/3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідачів - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010
у справі№2/308-22/3
за позовомРВ ФДМ України по Івано-Франківській області
до1.Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс";
2.ПП "Будтехніка-ІФ"
(третя особа- Міністерство промислової політики України)
провизнання недійсним додатку №1 від 25.12.2003 та додаткової угоди від 01.08.2006
до договору оренди від 01.07.2003 №29-ДЛП
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.10.2009 (судді: Малєєва О.В., Грица Ю.І., Кобецька С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 (судді: Мурська Х.В., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), позов задоволено - на підставі ст.48 ЦК УРСР та ст.ст.203,215 ЦК України визнано недійсними додаток №1 від 25.12.2003 та додаткову угоду від 01.08.2006 до договору оренди нерухомого державного майна (приміщення) від 01.07.2003 №29-ДЛП, як такі, що укладені відповідачами без погодження з РВ ФДМ України по Івано-Франківській області та Мінпромполітики України, що є порушенням вимог ст.ст.5,9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та абзацу 2 п.2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМ України від 04.10.1995р. №786.
ДП "Прикарпатліс" в поданій касаційній скарзі просить прийняті судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати дійсними оспорювані додаткові угоди, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.58 Конституції України, ст.287 ГК України, ст.ст.5,9,21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Зокрема, скаржник вважає, що судами не з'ясовано те, що додаток №1 від 25.12.2003 до договору оренди підписаний сторонами до набрання чинності Господарським кодексом України (з 01.01.2004р.), а тому положення ст.287 цього Кодексу не можуть поширюватись на правовідносини, що виникли до 01.01.2004р. Окрім того, статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, не вимагається погодження змін розміру орендної плати з органом, уповноваженим управляти державним майном.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області з наступних підстав.
Залишаючи без змін рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:
01.07.2003р. між ДП "Прикарпатліс" (орендодавець) та ПП "Будтехніка_ІФ" (орендар) було укладено договір оренди державного майна №29-ДЛП.
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - приміщення площею 28,18 кв.м., що перебуває на балансі ДЛПП "Прикарпатліс" за адресою: вул.Василіянок,48 в м.Івано-Франківську, строком з 01.07.2003р. по 01.07.2005р.
25.12.2003р. додатком №1 до договору було внесено зміни, а саме, збільшено розмір орендної плати та площу орендованих приміщень (з 28,18 кв.м. до 45,78 кв.м.) і продовжено строк дії договору до 31.12.2008р.
Додатковою угодою від 01.08.2006 до договору оренди сторони вдруге збільшили розмір орендної плати та продовжили дію договору до 31.12.2008р.
Згідно довідки РВ ФДМ України по Івано-Франківській області від 28.07.2006 ДЛП "Прикарпатліс" станом на 01.06.2003р. передано в оренду нежилі приміщення загальною площею 2049,13 кв.м. в будівлі по вул.Василіянок,48 в м.Івано-Франківську. Листом від 24.02.2004 №08/311 позивач повідомив відповідача-1 про зміни в чинному законодавстві щодо права бути орендодавцем державного нерухомого майна та вказало на заборону пролонгації договорів оренди нерухомого майна.
В матеріалах справи відсутні докази погодження з Мінпромполітики України та РВ ФДМ України по Івано-Франківській області змін щодо терміну дії договору оренди та щодо розміру орендної плати, що свідчить про порушення відповідачами при вчиненні спірних додаткових угод норм ч.3 ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та абзацу 2 п.2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМ України від 04.10.1995р. №786.
Крім того, відповідно до положень ст.287 ГК України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 29.06.2004р.) відповідач-1, враховуючи обсяг переданого в оренду майна (довідка РВ ФДМ України по Івано-Франківській області від 28.07.2006), з дня набрання чинності цього Закону України від 29.06.2004 №1905 (з 27.07.2004р.) втратив право бути орендодавцем державного майна та право на пролонгацію укладених до цього договорів оренди державного майна.
Проте, колегія не може погодитися з висновками судів з огляду на таке.
Відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2008, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи врахувати конституційний принцип незворотності дії законів в часі, закріплений ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 ЦК України.
Проте, всупереч вимогам ст.11112 Господарського процесуального кодексу України господарським судом Івано-Франківської області знову ж таки не було враховане те, що додаток №1 від 25.12.2003 було підписано сторонами до набрання чинності Господарським кодексом України (ст.287) та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29.06.2004 №1905, а отже, положення цього Кодексу та Закону №1905 не можуть поширюватись на правовідносини, які виникли до 25.12.2002р.
Натомість, згідно з абзацом 4 ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” в редакції від 07.02.2002р., чинній на момент укладення оспорюваного додатку №1, орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв.м., а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також до структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м.
Тобто на відміну від передчасно застосованої судами норми ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (в редакції від 29.06.2004р.) норма цієї ж статті в редакції від 07.02.2002р. не встановлювала чітких обмежень щодо права самостійної передачі державним підприємством-балансоутримувачем в оренду нерухомого майна площею до 200 кв.м. на одне підприємство (тобто по всім укладеним цим підприємством, як орендодавцем, договорам оренди), що по суті допускало надання відповідачем-1 в грудні 2003 року в оренду нежилих приміщень площею до 200 кв.м. за одним договором оренди.
Тим більше, що при розгляді позовних вимог про визнання угод недійсними оспорювана угода повинна оцінюватися на предмет її відповідності саме законодавству, чинному на момент укладення такої угоди.
Отже, посилання суду на те, що додаток №1 від 25.12.2003 до договору оренди від 01.07.2003 не відповідає вимогам ст.287 ГК України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 29.06.2004р.), є передчасним та суперечить імперативним приписам ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 ЦК України щодо незворотності дії законів в часі.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним додатку №1 від 25.12.2003 до договору оренди.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2006 колегія зазначає наступне.
Дійсно, з 01.01.2004 року набула чинності ст.287 ГК України, яка передбачає, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом. Державні (комунальні) підприємства є орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Помилковим вважається посилання апеляційного суду в обґрунтування недійсності оспорюваних додаткових угод на відсутність погодження Мінпромполітики України та РВ ФДМ України по Івано-Франківській області щодо продовження терміну дії договору оренди до 31.12.2008р. у порядку, передбаченому ч.3 ст.9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки, по-перше, вказана стаття регулює порядок укладення договору оренди державного майна, а не внесення змін до нього (в частині строку дії), що не слід ототожнювати. Чинне законодавство про оренду не містить приписів про обов'язковість отримання дозволу державного органу приватизації та органу, уповноваженого управляти державним майном, на продовження дії договору оренди, укладеного державним підприємством-балансоутримувачем в межах прав, передбачених абзацом 4 ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” в редакції від 07.02.2002р.
По-друге, вказаний висновок апеляційного суду суперечить листу Мінпромполітики України від 30.01.2007 №10/7-3-139 (а.с.31-31а), яким, зокрема, погоджено на 2 роки 9 місяців продовження дії договору оренди від 01.07.2003, укладеного між ДП "Прикарпатліс" та ПП "Будтехніка-ІФ" стосовно нежилих приміщень площею 45,78 кв.м. по вул.Василіянок, 48 в м.Івано-Франківську.
Помилковим вважається також висновок судів про необхідність погодження з РВ ФДМ України по Івано-Франківській області змін щодо розміру орендної плати з посиланням на абзац 2 п.2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМ України від 04.10.1995р. №786, оскільки, по-перше, статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою врегульовано порядок зміни розміру орендної плати (за погодженням сторін), не вимагається погодження з державним органом приватизації змін розміру орендної плати за договорами оренди, правомірно укладеними державним підприємством стосовно нерухомого майна площею до 200 кв.м. самостійно (без дозволу РВ ФДМ України). По-друге, норма абзацу 2 п.2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМ України від 04.10.1995р. №786, поширюється лише на випадки укладення договору оренди державного майна, а не на внесення змін до вже укладених договорів оренди.
Разом з тим, колегія не може прийняти до уваги вимоги скаржника про визнання дійсними додатку №1 від 25.12.2003 та додаткової угоди від 01.08.2006 до договору оренди від 01.07.2003, оскільки згідно імперативних приписів ч.3 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6,8,125,129,150 Конституції України, постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 №8-рп/2010 та ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.10.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 у справі №2/308-22/3 скасувати з передачею справи новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун