12 травня 2010 р. № 28/22
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівБарицької Т.Л.
Мирошниченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі"
на рішення
від
та на постанову
відгосподарського суду Львівської області
20.10.2009
Львівського апеляційного господарського суду
12.01.2010
у справі№ 28/22
за позовомВідкритого акціонерного товариства ВТБ Банк
до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі";
2. Львівської торгово-промислової палати
провизнання недійсним договору, звільнення приміщення та заборону укладати договори оренди
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивачаКлаптюк В.А.;
- відповідачів1.повідомлений, але не з'явився;
2.повідомлений, але не з'явився;
18.09.2009 Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк (далі-позивач) звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі"(далі-відповідач-1) та Львівської торгово-промислової палати (далі-відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди, зобов'язання звільнити приміщення та заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі" укладати договори оренди.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2009 у справі № 28/22 (суддя Морозюк А.Я.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 (колегія суддів у складі: Бонк Т.Б. -головуючий суддя, судді Бойко С.М., Марко Р.І.) позов задоволено частково. За рішенням визнано недійсним договір оренди об'єкта нерухомості № 2-Л-316 від 29.11.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі" та Львівською торгово-промисловою палатою; зобов'язано Львівську торгово-промислову палату звільнити приміщення загальною площею 16,25 м2 згідно з планом-схемою за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 у справі № 28/22, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи:
- 09.03.2006 між Акціонерним комерційним банком "Мрія", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Відкрите акціонерне товариство "ВТБ Банк" та ТОВ "Торговий дім "Софі" укладено кредитний договір № 11/01/06;
- в забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідачем 1 було передано позивачу згідно з іпотечним договором від 10.03.2006 (в редакції зі мінами від 20.02.2007) в іпотеку: будівлю адміністративного корпусу будинку загальною площею 3 647 м2, будівлю складу загальною площею 20 599,9 м2, будівлю насосної і ТП загальною площею 118,6 м 2 та залізничну колію загальною довжиною 800 метрів, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335;
- відповідно до п. 4.1.4. іпотечного договору ТОВ “Торговий дім "Софі" (іпотекодавець) зобов'язаний не обтяжувати предмет іпотеки зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм тощо) без отримання попередньої письмової згоди на це від Банку (іпотекодержателя);
- 29.11.2007 між ТОВ “Торговий Дім "Софі" та Львівською торгово-промисловою палатою укладено договір оренди об'єкта нерухомості № 2-Л-316, зокрема, офісних приміщень загальною площею 16,25 м2 відповідно до плану, що є додатком до договору оренди № 2-Л-316 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335 строком на 24 місяці; вказані приміщення є складовою частиною нерухомого майна, що перебуває в іпотеці;
- згоди на укладення договору оренди на зазначене приміщення позивач відповідачу-1 не надавав; відповідач-1 та відповідач-2 докази отримання від позивача такої згоди не надали.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, та, зокрема, визнаючи недійсним договір оренди, керувався ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та виходив із того, що відповідно до ст. 12 вказаного Закону правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Зобов'язуючи звільнити спірне приміщення, суд виходив із того, що оскільки договір оренди спірного майна є недійсним, то у відповідача 2 відсутні правові підстави перебувати в ньому.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди спірного майна, суди виходили із того, що судовому захисту підлягають порушені або оспорювані права особи; в даному випадку, позивачем не доведено порушення або оспорювання його прав як іпотекодержателя спірного майна.
Вищий господарський суд України частково погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, виходячи із наведеного, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані). Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договір оренди об'єкта нерухомості № 2-Л-316 від 29.11.2007, укладений між відповідачами 1 та 2, був вчинений без попередньої згоди на те позивача як іпотекодержателя цього майна за іпотечним договором від 10.03.2006, що в силу як наведених норм та умов договору іпотеки (п. 4.1.4.) свідчить про недійсність (нікчемність) такого правочину в силу закону, а тому, визнання такого договору недійсним в судовому порядку не вимагається.
Однак, суди попередніх інстанцій, встановивши як вказані обставини справи (щодо укладення договору оренди без згоди іпотекодержателя), так і правильно пославшись на наведені вище норми законодавства, не зробили відповідного висновку, який фактично є очевидним, про те, що визнання договору оренди недійсним, при тому, що такий договір є недійсним (нікчемним) в силу закону, не вимагається, та не відмовили у задоволенні такої вимоги.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже, оскільки укладений між відповідачами 1 та 2 договір оренди є недійсним, тобто таким, що не створює жодних юридичних наслідків, то, відповідно, у відповідача 2 відсутні правові підстави для перебування у спірному приміщенні, а тому, суди попередніх інстанцій правомірно прийшли до висновку про обґрунтованість та правомірність вимоги позивача про зобов'язання відповідача 2 звільнити спірне приміщення.
Крім того, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди приміщень спірного майна до закінчення строку дії іпотечного договору, укладеного між позивачем та відповідачем 1, з огляду на таке.
Відповідно до абз. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що судовому захисту підлягає лише порушене на момент звернення право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. За таких обставин, подання позову про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди спірного майна є передчасним; до того ж, позивач, як іпотекодержатель спірного майна, в силу вищевказаних норм Закону України "Про іпотеку" сам надає згоду на передачу відповідачем 1 (іпотекодавцем) предмета іпотеки в оренду.
Виходячи із вищевикладеного, суд касаційної інстанції вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій, зроблених в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 звільнити спірне приміщення та про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди спірного майна, і, відповідно, застосування судами норм матеріального та процесуального права; однак, не може погодитися із висновками судів в частині задоволення вимоги про визнання договору оренди недійсним, оскільки, як вказувалося вище, вказаний договір є недійсним/нікчемним/ в силу закону, і визнання його недійсним у судовому порядку, в даному випадку, не вимагається.
Колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про те, що на момент укладення договору іпотеки спірного майна, останнє вже було передано в оренду і позивачу було про це відомо, оскільки, по-перше, це спростовується датами укладення іпотечного договору (10.03.2006) та договору оренди (29.11.2007); по-друге, як правомірно зазначив суд апеляційної інстанції, у п. 2.1. іпотечного договору передбачено, що на момент підписання вказаного договору предмет іпотеки знаходиться у власності відповідача 1, нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений, тощо.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що ухвалою господарського суду Львівської області від 26.12.2008 у справі 5/275 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім"Софі" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а ухвалою господарського суду Львівської області від 07.07.2009 зобов'язано ДВС зупинити всі виконавчі провадження щодо нерухомого та рухомого майна ТОВ "Торговий дім"Софі" по вимогах кредиторів, в тому числі забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, є безпідставними з огляду на те, що постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2009 у справі 5/275 ухвалу господарського суду Львівської області від 07.07.2009 року скасовано, провадження у справі № 5/275 про банкрутство ТОВ «Торговий дім «Софі»припинено.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню, а саме: в частині визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості № 2-Л-316 від 29.11.2007.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, , Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 у справі № 28/22 скасувати частково -в частині визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості № 2-Л-316 від 29.11.2007 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.
Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
С.В. МИРОШНИЧЕНКО