20 травня 2010 р. № 19/137-09-3864
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу промислово-будівельної групи "Інтобуд" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2010
у справі № 19/137-09-3864 господарського суду Одеської області
за позовом промислово-будівельної групи "Інтобуд"
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про визнання договору неукладеним,
за участю представників :
позивача :не з'явились,
відповідача :не з'явились,
Рішенням господарського суду Одеської області від 3 листопада 2009 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2010 року, повністю відмовлено у задоволені позову промислово-будівельній групі "Інтобуд" про визнання договору неукладеним та стягнуто з позивача на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 5 500 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, дослідивши на підставі встановлених обставин справи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.
Як встановлено судами, 5 серпня 2008 року між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу 4500 тонн піску, а позивач -прийняти та оплатити вартість поставленого товару у сумі 247 500 грн.
Судами з'ясовано, що і позивач, і відповідач частково виконали свої договірні зобов'язання.
Позивач, звертаючись до господарського суду з позовною заявою про визнання договору неукладеним, обґрунтовує свої доводи тим, що при укладенні договору поставки між сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, таких як предмет, строки поставки товару, якість товару, умови щодо тари та упаковки, а також умови поставки відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс".
Відмовляючи в позові, суди обох інстанцій виходили з того, що заявлена позивачем вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України, та способам захисту прав суб'єктів господарювання передбаченим ст. 20 Господарського кодексу України. Крім того, як зазначив місцевий господарський суд, вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновками судів, а щодо доводів скаржника вважає за необхідне зазначити те, що чинне законодавство не передбачає оспорення договорів шляхом визнання їх неукладеними. Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). З огляду на наведене, а також враховуючи те, що своєю правовою природою оспорений позивачем договір є договором поставки, тобто має вчинятись у простій письмовій формі, він вважається укладеним з моменту підписання. Наведене також підтверджує те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки доводи про неузгодження істотних умов договору не можуть спростовувати факт його укладення, тобто в даному випадку підписання договору обома сторонами.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи скаржника з приводу неповного з'ясування обставин справи в частині визначення розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки судами достеменно встановлено факт надання відповідачу адвокатських послуг, що підтверджується договором про надання правової допомоги та рахунком-фактурою про сплату гонорару в сумі 5 500 грн. Крім того, наявні серед матеріалів справи протоколи судових засідань підтверджують те, що адвокат відповідача представляв його інтереси під час розгляду справи судом.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами обох попередніх інстанцій повністю з'ясовано всі обставини справи та зроблено вірні висновки, якими вичерпно спростовуються доводи скаржника, а тому, підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2010 року у справі № 19/137-09-3864 залишити без змін.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 рішення господарських судів не підлягають перегляду в порядку повторного касаційного провадження.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.