12 травня 2010 р. № 4/232-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши
касаційну скаргуСуб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4
на рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009
та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.01.2010
у справі№ 4/232-09
за позовомАкціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" в особі Центрального регіонального департаменту Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк"
до1. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Радикс";
провизнання недійсним договору купівлі-продажу
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Грибачова М.М. (дов. Выд 29.12.2009 №730);
- відповідача 1 ОСОБА_4 особисто;
- відповідача 2 повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.10.2009 (суддя Лугова Н.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2010 (судді: Сіверін В.І., Білоконь Н.Д., Бондаренко В.П.), відмовлено у задоволенні позову Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" в особі Центрального регіонального департаменту Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (надалі позивач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Радикс" (надалі відповідач 2); в мотивувальній частині рішення місцевого господарського суду оспорюваний позивачем договір визнаний неукладеним.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на прийняті у даній справі судові рішення звернувся відповідач 1; в обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 207, 210 ЦК України.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач 2 не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 12.05.2010.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.09.2006, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що між ним та СПД - ФО ОСОБА_6 29.11.2006 був укладений кредитний договір №311086470000, в забезпечення виконання якого між ним та вказаною особою 29.11.2006 був укладений договір іпотеки №5889, предметом якого є майно -торгівельний ряд "Квіти" (магазин), літ. А-І. пл. 128,4 кв.м., яке є також предметом оспорюваного договору купівлі-продажу. Підставами для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним позивач вказує наступні обставини: договір купівлі-продажу укладений з порушенням законодавства, зокрема, з тексту договору неможливо дійти висновку чи є це майно рухомим чи нерухомим, відсутні відомості про склад майна, а також будь-які відомості щодо його державної реєстрації; в договорі не ідентифікований предмет продажу, склад відчужуваного майна та його місцезнаходження, відсутні відомості щодо перевірки нотаріусом відсутності заборони відчуження (арешту) майна, та відсутність факту щодо його державної реєстрації.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин даної справи, виходив із того, що оспорюваний договір купівлі-продажу мав би бути зареєстрований в установленому законом порядку, однак зареєстрований не був. Стаття 210 ЦК України передбачає, що дійсність деяких правочинів законодавство пов'язує з фактом їх державної реєстрації, тобто до її здійснення правочин не є вчиненим. Відповідач 1 звернувся до КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" з заявою про реєстрацію права власності на майно, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу. Однак, йому було відмовлено в реєстрації права власності на майно, оскільки заявлене право вже зареєстровано і не підлягає державній реєстрації. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оспорюваний договір є неукладеним, оскільки він у передбаченому порядку не зареєстрований, та відмовив у позові про визнання його недійсним.
Вищий господарський суд України в цілому погоджується з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, однак, вважає, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову є іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.
Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір купівлі-продажу на підставі ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір купівлі-продажу, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору купівлі-продажу, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам цивільного законодавства.
Однак, уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
Проте, суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу та визнаючи оспорюваний договір неукладеним на підставі ст. 210 ЦК України з підстав відсутності його державної реєстрації, не звернули увагу на вищевикладене.
Крім того, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
Однак, суди попередніх інстанцій, встановлюючи обставини/факти/ справи, в тому числі, і дати укладення, зокрема, договору іпотеки (29.11.2006) та оспорюваного договору купівлі-продажу (13.09.2006), не звернули увагу на те, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу спірного майна був укладений взагалі ще до того, як позивач став за договором іпотеки іпотекодержателем вказаного спірного майна, тобто набув цивільних прав та обов'язків на предмет іпотеки, в тому числі, і право на захист своїх прав як іпотекодержателя цього майна, майже через 2,5 місяці після укладення оспорюваного ним договору, що, відповідно, свідчить про те, що на момент його укладення, права та охоронювані законом інтереси позивача не були і не могли бути порушеними оспорюваним договором купівлі-продажу.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позивач необґрунтовано звернувся із даним позовом, а суди, відповідно, правомірно відмовили у позові, однак, прийшли до передчасного висновку про те, що оспорюваний позивачем договір є неукладеним, адже, в силу вищенаведеного, питання укладеності/ неукладеності/ оспорюваного договору купівлі-продажу має оцінюватися не в даному провадженні.
Разом з тим колегія суддів вважає, що допущені господарським судом Сумської області помилки в застосуванні норм матеріального права при вирішенні даного спору, які не були виправлені Харківським апеляційним господарським судом, не призвели до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв'язку з чим не є підставами для скасування прийнятих у даній справі судових рішень, а обумовлюють лише відмову у позові з підстав, викладених у даній постанові.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2010 та рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі №4/232-09 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко