27 травня 2010 р. № 8/228-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Грека Б.М., Подоляк О.А.,
за участю представників: позивача -
відповідача -
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2010 року у справі за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3 до Приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення 74896,99 грн.,
У липні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення 40000 грн. основного боргу, 1798,36 грн. 3% річних, 12360 грн. інфляційних, 20738,63 грн. пені, всього 74896,99 грн. заборгованості за договором про надання послуг від 18 червня 2007 року та про розірвання цього договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2009 року (суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволений. Розірваний договір про надання послуг від 18 червня 2007 року, укладений між сторонами у справі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 40000 грн. боргу, 1798,36 грн. три відсотки річних, 12 360 грн. інфляційних втрат, 20738,63 грн. пені, судові витрати.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2010 року рішення суду змінене. Викладена частина перша та четверта резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 40000 грн. боргу, 29,60 грн. пені, судові витрати. В іншій частині в позові відмовити". В решті рішення господарського суду залишити без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, приватний підприємець ОСОБА_3 просить її скасувати в частині щодо порядку нарахування та суми пені і прийняти нове рішення, змінивши суму пені з 29,60 грн. на 10800 грн., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом, 18 червня 2007 року між сторонами у справі був укладений договір про надання послуг, згідно умов якого відповідач зобов'язався розробити проект на проведення реконструкції існуючих гаражів, які розташовані на об'їзній дорозі в районі шахти "Артем-2" (ГБК "Клеверний лист") та належать замовнику під ремонтні бокси, узгодити його з усіма контролюючими органами, оформити акт введення вищезазначеного об'єкту у промислову експлуатацію та передати їх (узгоджений робочий проект та акт введення в експлуатацію) замовнику, який зобов'язується своєчасно одержати документи та оплатити на умовах, визначених цим договором.
Згідно п.3.1 вказаного договору передача замовлених у п.1.1 документів замовнику проводиться згідно двостороннього акту не пізніше 31 грудня 2007 року.
Відповідно до п.2.1 цього договору загальна вартість робіт по договору становить 60000 грн.
На виконання умов укладеного договору, позивачем були перераховані відповідачу грошові кошти в сумі 40000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Судом апеляційної інстанцій вірно було встановлено, що відповідачем договірні зобов'язання за укладеним договором по проведенню робіт з виготовлення проекту та оформлення замовлених документів виконані не були, тому грошові кошти, отримані відповідачем в якості попередньої оплати за укладеним договором, є такими, що отримані ним безпідставно.
Згідно ч. ч.1,2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тому, апеляційний господарський суд, приймаючи постанову, обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 40000 грн. боргу.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
За своєю правовою природою стягнення інфляційних і 3% річних не є тотожними неустойці. Стягнення неустойки є самостійним способом захисту цивільних прав і відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Три відсотки річних та інфляційні стягуються тільки при простроченні виконання грошового зобов'язання, тобто ця норма передбачає спеціальну відповідальність, яка не ототожнюється з неустойкою.
Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
На підставі ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п.6.1 укладеного договору, у випадку прострочення строків оплати замовник зобов'язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період. У випадку не виконання робіт до 31 грудня 2007 року виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочки.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним договором, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені.
Разом з тим, при прийнятті оскаржуваної постанови в частині стягнення пені апеляційний господарський суд при розрахунку суми пені допустився помилки та стягнув з відповідача на користь позивача 29,60 грн. пені, в той час як розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 10800 грн. (60000 грн. х 0,1% х 180 днів).
За таких обставин, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду слід скасувати в частині стягнення 29,60 грн. пені та прийняти нове рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь позивача 10800 грн. пені, в решті частині -залишити без змін.
Відповідно до вимог ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2010 року в частині стягнення 29,60 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 10800 грн. пені, в решті частині -залишити без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Судді Б.Грек
О.Подоляк