26 травня 2010 р. № 7/16/3924
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЧернова Є.В.,
суддів:Уліцького А.М.,
Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Подільські товтри"
на постановувід 02.03.10 Житомирського апеляційного господарського суду
та на рішеннявід 09.10.09
у справі№7/16/3924
господарського судуХмельницької області
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Подільські товтри"
доПриватного підприємства "Укрбудагроторг"
треті особи1. Гуменецька сільська рада
2. Кам'янець-Подільська районна державна адміністрація
проусунення перешкод в доступі та користуванні земельною ділянкою
за участю представників сторін
від позивача:у засідання не прибули
від відповідача:у засідання не прибули
від третіх осіб:у засідання не прибули
Відкрите акціонерне товариство "Подільські товтри" звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного підприємства "Укрбудагроторг" про зобов'язання усунути перешкоди в доступі та користуванні земельною ділянкою загальною площею 3,1579 га, переданої позивачеві на праві постійного користування згідно з Державним актом від 28.12.04, шляхом знесення металевої огорожі, яка знаходиться на залізобетонному мості та унеможливлює використання під'їзного шляху; а також заборону позивачеві до оформлення правоустановчих документів на спірну земельну ділянку зводити на ній будь-яку огорожу чи інші тимчасові споруди, які б перешкоджали позивачу в доступі до вказаної земельної ділянки.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на обставини придбання ним розташованих на спірній земельній ділянці будівель, які належали позивачеві та реалізовані з прилюдних торгів.
До участі в справі в якості третіх осіб залучено Гуменецьку сільську раду та Кам'янець-Подільську районну державну адміністрацію, яка пояснила обставини щодо придбання відповідачем відповідних будівель, але належність права користування спірною земельною ділянкою позивачу.
Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 08.04.09 Вищий господарський суд України скасував рішення і постанову в справі, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції для належного з'ясування обставин щодо порушення відповідачем певних прав позивача та сутності цих порушень.
Рішенням від 09.10.09 господарського суду Хмельницької області (суддя Крамар С.І.), яке залишено без змін постановою від 02.03.10 Житомирського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Філіпової Т.Л. -головуючого, Горшкової Н.Ф., Майора Г.І.), у позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що спір у справі виник внаслідок вчинення відповідачем перешкод позивачеві в проїзді на спірну земельну ділянку через залізобетонний міст у зв'язку з наявністю на ньому металевої огорожі, але недоведеності позивачем обставин наявності у відповідача зобов'язань з переміщення будь-яких об'єктів через належний йому міст.
Ухвалою від 29.04.10 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та задоволення позову новим рішенням.
Касаційна скарга мотивована незаконністю чинення відповідачем перешкод позивачу в доступі до земельної ділянки, переданої йому в користування, а також виникнення обов'язку відповідача забезпечити проїзд через залізобетонний міст з факту безпідставного користування ним частиною земельної ділянки, на якій розташований цей міст.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач на підставі рішень Гуменецької сільської ради №№9, 11 від 17.12.98 і №202 від 26.12.02 отримав в користування земельну ділянку, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею №ІІ-ХМ №002764, реєстраційний №22 від 28.12.01. Для здійснення виробничих потреб позивач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами №1142 від 14.11.97, виданий Міністерством навколишнього природного середовища України.
Крім того, 18.07.03 між позивачем та Кам'янець-Подільською районною державною адміністрацією укладено договір оренди строком на 5 років земельної ділянки із земель запасу Гуменецької сільської ради площею 66,3051 га, у тому числі земельної ділянки площею 3,1579 га з нерухомим майном -комплексом будівель.
Проте на проведених 06.02.04 прилюдних торгах, оформлених протоколом №7, майно позивача було реалізовано і на підставі акту про проведення прилюдних торгів від 13.05.04 видано свідоцтво №1061 від 17.05.05 про право власності ПП "Сатурн-К" на відповідне майно, у тому числі залізобетонний міст. Згідно з договорами купівлі-продажу від 21.02.05 і від 22.05.08 фізична особа ОСОБА_7 придбав вказане майно у ПП "Сатурн-К" та продав його відповідачеві.
Кам'янець-Подільська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №651/2006р. від 13.08.06 про надання відповідачу на умовах договору оренди земельної ділянки площею 3,1579 га, яка одночасно знаходилась у позивача на праві постійного користування, але скасувала його розпорядженням від 05.05.08, припинивши договір оренди вказаної земельної ділянки від 06.02.07.
Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області 29.05.08 проведено перевірку щодо дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено обставини використання відповідачем на території Гуменецької сільської ради земельної ділянки площею 3,1579 га без правовстановлюючих документів. У акті перевірки вказано, що відповідна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні позивача, а встановлення металевої огорожі унеможливлює використання під'їзних шляхів та земельної ділянки; тобто відповідач перешкоджає доступу позивача до користування земельною ділянкою під розробку родовища корисних копалин.
Також позивачем та Кам'янець-Подільською районною державною адміністрацією 18.06.08 внесено зміни до договору від 18.07.03, зокрема, щодо строку оренди -49 років. Правомірність внесення таких змін щодо частини земельної ділянки під придбаними відповідачем будівлями та спорудами відповідачем не оскаржувалась.
Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в доступі та користуванні земельною ділянкою загальною площею 3,1579 га шляхом знесення металевої огорожі, яка знаходиться на залізобетонному мості та унеможливлює використання під'їзного шляху; а також заборону позивачеві до оформлення правоустановчих документів на спірну земельну ділянку зводити на ній будь-яку огорожу чи інші тимчасові споруди, які б перешкоджали позивачу в доступі до вказаної земельної ділянки.
Оскільки ст. 1 ГПК України передбачає звернення до господарського суду за захистом певних порушених або оспорюваних прав, для правильного вирішення спору слід встановити, на захист якого саме права заявлений позов, та чи може це право бути захищено в заявлений позивачем спосіб з урахуванням вимог ч. 3 ст. 16 ЦК України.
З огляду на таке та з урахуванням заявлення позивачем вимог про усунення перешкод в доступі та користуванні земельною ділянкою, направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція зауважила про невстановлення судами обставин щодо прав позивача на спірну земельну ділянку, на захист яких подано даний позов, зважаючи на наявність виданого Гуменецькою сільською радою державного акту постійного користування та укладеного з Кам'янець-Подільською районною державною адміністрацією договору оренди земельної ділянки.
При новому розгляді справи суди знову не встановили обставини щодо належності спірної земельної ділянки позивачеві на праві постійного користування чи праві оренди, а також наявності підстав для захисту відповідного права. Також суди не досліджували обставини щодо наявності чи відсутності в позивача можливості дістатися до переданої йому земельної ділянки певним іншим чином (із застосуванням іншої дороги, будівництва мосту тощо).
Разом з тим, встановивши, що спір у справі виник внаслідок вчинення відповідачем перешкод позивачеві в проїзді на спірну земельну ділянку через залізобетонний міст у зв'язку з наявністю на ньому металевої огорожі, при новому розгляді справи суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог з огляду на непорушність права власності відповідача на цей міст.
Направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція наголошувала на необхідності з'ясування обставин щодо правового статусу вищевказаному мосту як споруди та об'єкту права власності з урахуванням обставин закінчення його будівництва та прийняття в експлуатацію. При цьому в постанові зауважено, що зважаючи на правове регулювання права власності на об'єкти, будівництво яких не закінчено, наявність таких обставин має суттєве значення для розгляду даної справи щодо доступу до земельної ділянки шляхом проїзду по залізобетонному мосту, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
З цього приводу суди першої та апеляційної інстанції, пославшись на п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.02, згідно з яким реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, зазначили, що спірний об'єкт не підлягає державній реєстрації.
Проте конкретні підстави для такого висновку в судових рішеннях знову відсутні, зокрема, судами не зазначено про встановлення обставин щодо незакінчення будівництва спірного об'єкту, неприйняття його в експлуатацію чи невіднесення до об'єктів нерухомого майна. При цьому суди обмежились посланням на п. 2.1 Правил експлуатації штучних споруд на вулицях і дорогах населених пунктів, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 11.11.05 №162, якою визначено мости як транспортні спорудження, призначені для пропуску через перешкоди автомобілів, залізничного транспорту, пішоходів, води та інших комунікацій.
Законом України "Про автомобільні дороги" мости віднесено до штучних споруд як інженерних споруд, призначених для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функціонування автомобільної дороги.
Затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.04 №1442 Національним стандартом №2 "Оцінка нерухомого майна" визначено споруди як земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).
Відповідно ж до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Таким чином, при вирішенні спору при новому розгляді суди виходили з того, що спірний об'єкт не підлягає державній реєстрації, але є власністю відповідача, тому за відсутністю відповідних зобов'язань між сторонами в справі немає підстав для зобов'язання відповідача забезпечити проїзд через цей об'єкт.
Однак зважаючи на невиконання судами вказівки касаційної інстанції про необхідність встановлення обставин щодо виникнення у позивача права власності на відповідне майно з урахуванням його правового статусу як споруди чи об'єкту незавершеного будівництва, висновок суду про наявність у відповідача права власності на об'єкт -залізобетонний міст є передчасним, що є неприпустимим з огляду на можливе застосування в подальшому до такого висновку преюдиції відповідно до положень ст. 35 ГПК України.
Зокрема, з цього приводу суди не з'ясували обставини створення цього об'єкту з дотриманням норм чинного законодавства; прийняття його в експлуатацію в порядку, передбаченому для таких об'єктів; призначення його для певних цілей (руху транспорту чи людей до придбаного відповідачем комплексу будівель, задоволення потреб місцевого населення тощо) і реалізація цих цілей з урахуванням його стану.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105, 11112 ГПК України, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, ст.ст. 6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.10, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 02.03.10 та рішення господарського суду Хмельницької області від 09.10.09 у справі №7/16/3924 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Є.Чернов
Судді А.Уліцький
В.Цвігун