19 травня 2010 р. № 30/393
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Малетича М.М.,
суддів: Мамонтової О.М.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2008р. у справі № 30/393 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство” до Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
Прокуратури: Орленко А.О., посвідчення № 126 від 29.10.2009р.,
Позивача: Тарасенко Р.А., довіреність б/н від 04.03.2010р.,
Відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство” (далі -ТОВ “Науково-виробниче підприємство”, Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” (далі -Київське МБТІ, Відповідач) про визнання права власності на будівлю (споруду), літ. “LII”, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 67, загальною площею 3587,5 кв.м., та зобов'язання зареєструвати право власності на це нерухоме майно.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2008р. позовні вимоги ТОВ “Науково-виробниче підприємство” задоволено повністю.
У своєму касаційному поданні заступник прокурора міста Києва (далі -Прокурор), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду від 25.12.2008р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання Прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач, відповідно до договору купівлі-продажу № 1466 від 27.07.2004р., є власником будівлі (споруди), літ. “LII”, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 67, загальною площею 2417,7 кв.м.
Водночас, Позивачем було здійснено реконструкцію та добудову вказаного об'єкту нерухомості, в результаті якого, загальна площа цього об'єкту нерухомого майна збільшилась до 3587,5 кв.м.
В наступному, Позивач звернувся до Відповідача із заявою про реєстрацію права власності на новостворене майно, однак йому у здійсненні такої реєстрації було відмовлено, через відсутність відповідного акту про прийняття об'єкту в експлуатацію та належного правовстановлюючого документу.
Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ “Науково-виробниче підприємство” про визнання права власності на будівлю (споруду), літ. “LII”, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 67, загальною площею 3587,5 кв.м. та зобов'язання Київського МБТІ зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно.
Суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 317, 319, 321, 331 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ “Науково-виробниче підприємство” про визнання права власності на будівлю (споруду), літ. “LII”, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 67, загальною площею 3587,5 кв.м. та зобов'язання Київського МБТІ, як належного відповідача по справі, зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Однак, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції в повній мірі не відповідають обставинам справи, є передчасними і такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Так, згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважає набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Крім того, статтею 18 Закону “Про основи містобудування” передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
При цьому, виходячи з положень ст. 14 Закону України “Про основи містобудування“, виключно до компетенції відповідної ради належить надання акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту та рішення про затвердження цього акту.
Згідно ч. 15 ст. 29 Закону України “Про планування і забудову територій“ здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову та визнаючи право власності на новостворене майно за Позивачем, в повній мірі не врахував вищезазначені норми матеріального права і, належним чином не встановив -чи отримував Позивач дозвіл на виконання перепланування та переобладнання нерухомого майна, а також -чи приймався новостворений об'єкт нерухомого майна до експлуатації, як це передбачено діючим законодавством.
Крім того, відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” до створення єдиної системи органів реєстрації прав а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Згідно п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі -Положення), затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р., реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Тобто, відповідно до вказаного Положення, комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють тільки реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що Київське МБТІ являється належним відповідачем по даній справі, у спорі, в тому числі -про визнання права власності на майно, тоді як згідно згаданого вище Положення, таке вправі здійснювати тільки реєстрацію права власності на нерухоме майно.
За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2008р. підлягає скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати всі обставини, які мають значення для справи, коло осіб, прав і обов'язків яких стосується рішення по даній справі і, відповідно до встановленого та вимог закону, вирішити спір.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2008р. у справі №30/393 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Малетич М.М.
Судді Мамонтова О.М.
Самусенко С.С.