ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
11 червня 2010 року < Час проголошення > № 2а-6308/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., за участю секретаря судового засідання Венгер А.В., вирішив адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в м. Києві
Подільського районного управління Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в м. Києві
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про: визнання неправомірними дій посадових осіб Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в м. Києві (далі - Відповідач 1) щодо внесення Позивача до обліку у статистичному центрі Міністерства внутрішніх справ України як безпідставно туди внесеного та зобов'язання зняти його з такого обліку; визнання неправомірними дій посадових осіб Подільського районного управління Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в м. Києві (далі - Відповідач 2) (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.04.2010 р.).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачу стало відомо про внесення посадовими особами органів внутрішніх справ в базу обліку МВС України його як особи, що вчинила злочин, передбачений статтею 143 Кримінального кодексу України, чи підозрюється у його вчиненні. За результатами перевірки на скарги Позивача він отримав повідомлення від прокуратури Подільського району м. Києва про те, що на підставі матеріалу з журналу обліку заяв та повідомлень про злочини (ЖРЗПЗ) №10742 від 16.11.1999 р. на ОСОБА_1 була заповнена інформаційно-пошукова картка ІПК-В (відмова). Позивач вважає, що дані дії відповідачів порушують його права та негативно позначилися на його діловій та особистій репутації, оскільки він не вчиняв ніяких злочинів, кримінальних та адміністративних справ відносно нього не порушувалося, він законослухняний громадянин, внаслідок таких дій змушений пояснювати підстави з яких попав на облік до ІПК-В (відмова).
У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник Відповідача 1 позовні вимоги не визнав. Пояснив, що ГУ МВС України в м. Києві жодним чином не документувало, не збирало та не поширювало відомості про Позивача, а лише обліковувало в межах, визначених "Інструкцією про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та пригоди". На думку Відповідача 1, інформація, яка знаходиться на обліку, жодним чином не порушує прав, свобод, інтересів Позивача.
Представник Відповідача 2 позовні вимоги також не визнав, пояснивши, що інформація, внесена в систему "Амор" ніякої юридичної сили стосовно Позивача не має, так як дана база є внутрішньою і доступ сторонніх осіб до неї заборонено, а тому вона не порушує права Позивача. Окрім цього, представник зазначив, що по суті Позивач не зазначив в чому полягає порушене право Позивача в результаті будь-який дій Відповідача 2.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи (довідка по обліках інтегрованого банку даних Управління інформаційних технологій станом на 09.03.2010 р.), Позивач внесений до банку даних як "підозрюваний/особа, на яку вказав заявн. чи очевидець". Як пояснив представник Відповідача 1, дана інформація була внесена до банку даних Управління інформаційних технологій на підставі рапорту відповідно до положень "Інструкцією про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та пригоди", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.11.1991 р.
За клопотанням Позивача судом було здійснено запит до МВС України про надання інформації щодо перебування Позивача на обліку в статистичному центрі МВС України. Відповідь на запит надійшла від Відповідача 1 (лист від 30.04.2010 р. №26/2-2045), з якої вбачається, що на обліку Управління інформаційних технологій знаходиться інформація, яка стосується Позивача, зокрема, щодо складення адміністративних протоколів, відмови у порушенні кримінальної справи, втрати паспорта, зареєстрованих заяв про злочини.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Основні завдання міліції, права, обов'язки, визначені в Законі України "Про міліцію" від 20.12.1990, №565-XII. Так, відповідно до статті 1 цього Закону міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції згідно зі статтею 2 вказаного Закону є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Для виконання своїх функцій органи міліції їх посадові особи Законом України "Про міліцію" наділені певними правами, зокрема і щодо ведення профілактичного обліку правопорушників, криміналістичного та оперативного обліку в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію Законом (пункт 13 частини першої статті 11).
З наведеного вбачається, що міліція з метою виконання, покладених на неї завдань, наділена правом вести оперативний облік. Відтак суд вважає безпідставним посилання представника Позивача на дану норму як на підставу протиправності внесення інформації щодо Позивача до обліку в Управлінні інформаційних технологій.
Разом з тим такий облік, не повинен порушувати права, свободи, інтереси фізичної особи.
Як вже зазначалось, на думку Позивача, його порушене право полягає у тому, що інформація про нього наявна в статистичному центрі МВС України. Присутність такої інформації в статистичному центрі порушує право Позивача на інформацію, ускладнює спілкування з органами державної влади, оскільки йому необхідно пояснювати чому він перебуває на такому обліку.
Відповідно до статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Право громадян України на інформацію, правові основи інформаційної діяльності визначені в Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року №2657-XII. Згідно зі статтею 23 цього Закону інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу (частина перша). Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга). Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень (частина третя). Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом (частина четверта).
Зважаючи на зазначені приписи законів України "Про міліцію", "Про інформацію", суд дійшов висновку, що облік інформації стосовно особи здійснюється з метою виконання, покладених на міліцію завдань та функцій. Судом взято до уваги ту обставину, що ця інформація не підлягає поширенню.
Під час розгляду справи судом, набрало чинності "Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України", затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 жовтня 2009 р. №436, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2009 р. за №1256/17272. Цим Положенням, зокрема передбачено, що джерелами формування інформаційних ресурсів є, зокрема, зареєстровані в органах та підрозділах внутрішніх справ України заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, кримінальні справи (пункт 3.2).
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте суд вважає, що Позивачем не доведено порушеного права, внаслідок наявності інформації в Управлінні інформаційних технологій Відповідача 1, в тому числі стосовно наявності заяви про злочин відносно Позивача, яка надійшла до Відповідача 2 і була зареєстрована в журналі реєстрації заяв про злочини. Процедура обліку інформації, яка надходить до відповідних органів, підрозділів внутрішніх справ України, формування статистичних звітів визначена "Інструкцією про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та пригоди". Реєстрація заяви, використання електронно-обчислювальної техніки, формування звітів, передача інформації до інших підрозділів здійснювалась Відповідачем 2 відповідно до цієї Інструкції, а також Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14 квітня 2004 року №400 "Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 травня 2004 р. за №571/9170. Крім того, представник Позивача не зміг пояснити, які саме дії Відповідача 2 Позивач вважає протиправними. Крім того, представник Позивача не зміг пояснити, які саме дії Відповідача 2 Позивач вважає протиправними.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачі здійснюючи облік інформації щодо Позивача, діяли в межах чинного законодавства, розсудливо, добросовісно. Зважаючи на це, а також на те, що Позивач не надав доказів порушеного права, матеріалами справи не підтверджено існування інформації в статистичному центрі МВС України про притягнення Позивача до кримінальної відповідальності за статтею 143 Кримінального кодексу України, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в їх задоволенні.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.А. Донець
Постанова виготовлена в повному обсязі 18.06.2010 р.