23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 758/6706/14
провадження № 61-6285св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-АВІА»,
особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 рокув складі колегії суддів: Поліщук Н. В.,
Білич І. М., Болотова Є. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-АВІА» (далі - ДП «УАТП «Хорів-АВІА») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі наказу від 01 липня 2013 року №42/ОС він призначений на посаду заступника директора з якості. Наказом від 13 травня 2014 року №34/ОС звільнений на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП Україниу зв'язку із прогулом без поважних причин 13 травня 2014 року.
Вважає, що звільнений незаконно, оскільки у цей день в першу його половину, виконував свої трудові обов'язки не за місцем знаходження підприємства,
а в другій половині дня в нього погіршився стан здоров'я після розмови
з директором, у зв'язку із чим звернувся за медичною допомогою та йому видано лікарняний листок. Ці обставини він виклав у поясненнях про причини відсутності на роботі. Директор особисто знав про необхідність вирішення позивачем питань діяльності підприємства поза місцем знаходження підприємства та особисто давав дозвіл не виконувати трудові обов'язки
у зв'язку із погіршенням стану здоров'я у телефонній розмові з громадянином ОСОБА_4 , який у цей час супроводжував його у зв'язку із його станом. Листом від 13 травня 2014 року № 140.4-14 він повідомлений про звільнення за прогул.
Моральну шкоду обґрунтовує невизнанням відповідачем свої провини
у незаконному звільненні та порушенням трудових прав позивача, що вплинуло на усталений спосіб життя та загальний стан здоров'я позивача.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора ДП «УАТП «Хорів-АВІА» від 13 травня 2014 року №34/ОС та звільнення на підставі цього наказу з роботи з посади заступника директора з якості на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити на роботі на посаді заступника директора з якості
з 13 травня 2014 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути прямі видатки на ліки під час стаціонарного лікування у період вимушеного прогулу з 13 травня 2014 року по 23 травня 2014 року у розмірі 580,00 грн; стягнути на відшкодування завданої моральної шкоди 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року
у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач посилався на те, що у зв'язку із неможливістю повідомлення директора ДП «УАТП «Хорів-АВІА» був усно викликаний директором Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України, проте зазначені причини суд першої інстанції визнав неповажними, оскільки письмового розпорядження від директора ДП «УАТП «Хорів-АВІА» у відповідності до пункту 1.3 Посадової інструкції позивач не отримував та довіреності на його ім'я не видавалось. Обставини погіршення стану здоров'я позивача не можуть братися до уваги при вирішенні справи, оскільки позивача звільнено на підставі даних акта про відсутність на робочому місці у першій половині дня.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ директора ДП «УАТП «Хорів-АВІА»від 13 травня
2014 року №34/ОС про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади заступника директора з якості на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з якості
у ДП «УАТП «Хорів-АВІА» з 13 травня 2014 року.
Стягнуто з ДП ДП «УАТП «Хорів-АВІА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 травня 2014 року по
25 березня 2015 року включно (212 робочих днів) в сумі 59 661,40 грн.
Стягнуто з ДП «УАТП «Хорів-АВІА» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач був викликаний та перебував на нараді в Департаменті Міністерства внутрішніх справ України, якому оперативно підпорядковано підприємство відповідача. Позивач виконував трудові обов'язки в межах посадової інструкції, при цьому, пункт 1.3 цієї інструкції передбачає письмове розпорядження директора як один із керівних документів в роботі, а виконання позивачем посадових обов'язків
в цілому не вимагають вчинення дій направлених на виконання трудової угоди виключно за письмовим розпорядженням директора. Відтак відсутні підстави вважати про відсутність позивача на роботі без поважних причин.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участь у справі, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не залучив його до участі у справі та ухвалив рішення без участі особи, права якої
в подальшому були порушені цим судовим рішенням.
Суди під час розгляду справи не допитали в якості свідків осіб, які безпосередньо складали акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Апеляційний суд неповно зібрав докази поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі та неправильно оцінив наявні докази у справі щодо обставин справи.
У липні 2021 рокудо Верховного Суду надійшов відзив ДП «УАТП «Хорів-АВІА»,
в якому зазначено, що ОСОБА_2 пропустив процесуальний строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду, не надав жодного доказу поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження через більше ніж п'ять років з дати ухвалення рішення; заявником не надано доказів неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій справі, тому просить залишити рішення апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалі Верховного Суду зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі
№ 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено, що «відповідно до
п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції. Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті
у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків».
У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання незаконним наказу ДП «УАТП «Хорів-АВІА» про звільнення ОСОБА_1 з роботи, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що суд безпідставно не залучив його до участі у справі, оскільки до нього у подальшому звернулось ДП «УАТП «Хорів-АВІА» з регресним позовом, тому цим судовим рішенням були порушенні його права.
У частині п'ятій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Тобто особа, яка не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, тому таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі
№ 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20).
Тому пред'явлення ДП «УАТП «Хорів-АВІА» до ОСОБА_2 регресної вимоги про відшкодування майнової шкодине свідчить про те, що оскарженою постановою апеляційного суду вирішено питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи, щорішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року не вирішувалося питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, касаційне провадження за його касаційною скаргою підлягає закриттю.
Керуючись статтями 260, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року
у справі № 758/6706/14.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат