Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа №336/5968/20
провадження №61-11615св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів Бєлки В. Ю., Маловічко С. В., Онищенка Е. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк», банк), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., з позовом, в якому просив визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., вчинений відносно ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивовано тим, що 08 жовтня 2020 року з Єдиного реєстру боржників позивач дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження, за яким він є боржником.
Вказане виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А.
Проте, даний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог законодавства, а тому він не підлягає виконанню.
Так, в порушення вимог пункту 2 «Переліку документів нотаріусу для вчинення нотаріального напису», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, нотаріусу не було надано оригінал кредитного договору, оскільки оригінал цього документу вилучено в ході кримінального провадження. Зазначені обставини підтверджені представником ПАТ «Альфа-Банк» під час розгляду цивільної справи №336/2641/17, зокрема у наданих особистих поясненнях щодо відсутності у банку як оригіналу кредитного так і іпотечного договорів.
В порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, за спливом вказаного строку, виконавчий напис нотаріусом вчинено на підставі кредитного договору від 15 липня 2008 року. Зазначений договір укладено строком до 15 липня 2013 року, тобто з цієї дати у фінансової установи виникло право відповідної вимоги.
До порушень законодавства при вчиненні оспорюваного напису позивач відносить вчинення виконавчого напису у відсутність документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Посилається на те, що на час звернення до нотаріуса спливла давність пред'явлення вимог про виконання зобов'язань, в тому числі скорочена позовна давність.
На спростування обставин безспірності заборгованості позивач посилається на наявність в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя нерозглянутої справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними. Предметом у даній справі є недійсність саме того договору, на підставі якого вчинено виконавчий напис. Існування вказаного спору свідчить про оспорювання позивачем самого договору, яким на нього покладено грошове зобов'язання.
Стягнення з ОСОБА_1 на користь фінансової установи заборгованості за договором від 15 липня 2008 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року, яке скасовано ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року, що набрала законної сили, спростовує безспірність заборгованості за договором.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 червня 2021 року, позов задоволено.
Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» за договором кредиту від 15 липня 2008 року таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 261,20 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що нотаріус не з'ясував питання щодо безспірності заборгованості. Оспорюваний виконавчий напис вчинено нотаріусом на підставі вимоги, яка не є безспірною, та в порушення вимог Закону України «Про нотаріат», тобто без документів, які свідчать про безспірність суми заборгованості.
Суди виходили з того, що лише надання документів на підтвердження безспірності заборгованості і той факт, що з моменту виникнення права вимоги пройшло не більше трьох років, є передумовою для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості. Проте, сукупність цих умов фінансовою установою не дотримано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору судами не враховано висновки Верховного Суду про правильне застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14, від 28 травня 2019 року у справі №310/11024/15, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №712/15975/17.
Судами не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена у відповідності до діючого законодавства України і містила всі обов'язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення; нотаріус не звертався до стягувача за наданням додаткової інформації, оскільки йому було надано всі необхідні і достатні документи для вчинення виконавчого напису; нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Виконавчий напис вчинено в межах трирічного строку позовної давності, з дотриманням 30-денного строку з моменту повідомлення боржника про заборгованість у відповідності до положень статті 1050 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів банку та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. на підставі заяви публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» вчинено виконавчий напис про стягнення з позивача на користь вказаного банку заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2008 року.
На підставі зазначеного виконавчого напису відкрито виконавчого провадження, у якому боржником виступає позивач.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
Судами установлено, що до заяви про вчинення спірного виконавчого напису не було подано оригінал кредитного договору, заборгованість, яка заявлена до стягнення на підставі виконавчого напису охоплювала період більше семи років з моменту виникнення вимоги за договором. При цьому у провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебував нерозглянутий спір між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» щодо недійсності кредитного та іпотечного договорів, у якому ОСОБА_1 оспорював не лише заборгованість, а в цілому дійсність правочину, на підставі якого вчинено виконавчий напис.
Скасування ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за договором від 15 липня 2008 року, також підтверджує оспорюваність заявленої нотаріусу до стягнення заборгованості.
Встановивши, що відсутня безспірність заборгованості боржника та нотаріусу не подано документи, обумовлені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Доводи касаційної скарги про те, що наявність в суді спору про визнання кредитного договору недійсним не перешкоджає зверненню до нотаріуса про стягнення заборгованості за цим договором на підставі виконавчого напису нотаріуса не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідачем не доведено безспірності заборгованості боржника для вчинення виконавчого напису нотаріусом.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14 (провадження №14-557цс19), оскільки встановлені у цій справі судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є відмінними від справи, що переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, зокрема щодо встановлення безспірності заборгованості при вчиненні виконавчого напису.
Так, у справі, яка переглядається, судами на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів встановлено факт ненадання нотаріусу документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, зокрема не подано оригіналу кредитного договору, за яким вчинявся виконавчий напис про стягнення заборгованості за цим правочином.
Висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі та наведені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об'єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку.
Проте, у справі, яка переглядається, установлено ненадання оригіналу кредитного договору, за яким вчинявся виконавчий напис, а також наявність невирішеного між сторонами спору в суді за позовом боржника щодо дійсності правочину, на підставі якого нотаріус вчинив виконавчий напис, тобто в цілому підстав покладення на нього обов'язку щодо сплати заборгованості за кредитом, а не за позовом кредитора про стягнення цієї заборгованості, як у випадку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14 (провадження №14-557цс19).
У даному випадку, посилання заявника на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду спрямовані на доведення необхідності повторної перевірки правильності запропонованої у виконавчому написі нотаріуса заборгованості до стягнення, зокрема на доведення її безспірності станом на момент вчинення виконавчого напису. Проте, у справі, яка переглядається, факт безспірності, заявленої до стягнення суми не встановлений під час розгляду справи, а доводи відповідача у цій частині спростовані зібраними у матеріалах справи доказами.
Посилання у касаційній скарзі на висновки у наведеній вище постанові суду касаційної інстанції фактично зводяться до доведення необхідності переоцінити докази і встановлені на їх підставі у цій справі обставини саме у тому контексті, який на думку відповідача свідчить про наявність у нотаріуса підстав вчиняти виконавчий напис про стягнення з позивача заборгованості за поданими банком документами.
Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених обставин та норм матеріального права, які суди правильно застосували до спірних правовідносин.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі №310/11024/15 (провадження №14-112цс19) про звернення стягнення на предмет іпотеки, постанову Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №712/15975/17 (провадження №61-42676св18) про визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про реєстрацію права власності на квартиру, оскільки у вказаних справах відсутні ознаки подібності зі справою, яка переглядається. Предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у наведених справах є іншими у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду та стосується визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Вирішуючи даний спір суди правильно застосували норми матеріального права та виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко