Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 128/2267/20-ц
провадження № 61-9870 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б.,
Матківської М. В.
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк
(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому зазначало, що 06 червня 2007 року між банком та відповідачем укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит, який у подальшому збільшився до 11 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості
не реагувала, унаслідок чого станом на 15 червня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 15 886 грн 29 коп., з яких: 11 790 грн 47 коп. -заборгованість за тілом кредиту; 4 095 грн 82 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором
від 06 червня 2007 року у загальному розмірі 15 886 грн 29 коп.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитного ліміту та перевипущення кредитної картки, що є його процесуальним обов'язком, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту. Також банк не довів, що саме надані ним Умови та Правила є складовою кредитного договору і що саме ці Умови та Правила відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі відсотків за користування кредитними коштами. При цьому суд вказав, що зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові
від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк не довів суду належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредит, яку він просив стягнути з відповідача, нарахування процентів за користування такими кредитними коштами також є недоведеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення їхнього позову у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 29 червня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу за позовом
АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що банк надав позичальникові кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином, між банком і відповідачем було укладено кредитний договір. Крім того, користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та випискою за картковим рахунком ОСОБА_1 . Відповідно до виписки відповідач користувався кредитними коштами, а також частково сплачував заборгованість. Отже, вказане свідчить про наявність заборгованості у відповідача перед банком та спростовує висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності заборгованості за кредитним договором. Також зазначено, що у заяві позичальника від 06 червня 2007 року, яка нею підписана, встановлена базова відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі
36 % річних. Таким чином, сторонами при укладенні спірного кредитного договору погоджено умови щодо сплати позичальником відсотків за користування кредитом. Отже, суди безпідставно відмовили банку у стягненні з ОСОБА_1 тіло кредиту та відсотків за користування кредитом.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
06 червня 2007 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти, які у подальшому збільшились до 11 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pаges/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 26).
У заяві від 06 червня 2007 року, яка підписана ОСОБА_1 , та яку подав до суду банк, зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 30 % річних (а. с. 26 зворот).
АТ КБ «ПриватБанк» вказувало про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 15 червня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 15 886 грн 29 коп., з яких: 11 790 грн 47 коп. -заборгованість за тілом кредиту; 4 095 грн 82 коп. - заборгованість за простроченими відсотками (а. с. 23).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону заочне рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови,
а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати,
що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти
за користування позиченими коштами та неустойка поділяються
на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір
і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг
з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua/terms/pаges/70/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов
та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті:
https: www.privatbank.ua/terms/pаges/70/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг
з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України
від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який
може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (06 червня 2007 року)
до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01 вересня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суди правильно виходили із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19, на яку вірно послалися суди попередніх інстанцій, але застосували її не в повному обсязі, тому Верховний Суд не може погодитись з висновками судів про відмову у задоволенні позову банку щодо стягнення тіла кредиту та заборгованість за простроченими відсотками.
Ураховуючи, що фактично отримані та використані кошти позичальник добровільно АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, а також, вимоги частини другої статті 530 ЦК України (якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час), свідчить про порушення прав банку, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідачем взагалі не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи (а. с. 4-23), які є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року
№ 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
Таким чином, виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку за картковим рахунком,
не спростували належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог.
Крім того, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення і відповідачкою
не спростовано надані банком докази видачі та користування саме кредитними коштами з цієї картки.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона, а не суд, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи у спрощеному провадженні у суді першої інстанції (а. с. 95,96) та суді апеляційної інстанції (а. с. 199-200). Проте відповідно до статті 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд першої інстанції вважав за можливе проведення заочного розгляду справи.
Саме відповідачка повинна була спростувати, що довідка про зміну умови кредитування та обслуговування кредитної картки не стосується договору
від 06 червня 2006 року. ОСОБА_1 цю обставину не спростувала, як і не спростувала інші надані банком докази отримання та користування нею кредитними коштами.
З огляду на викладене, суди дійшли передчасного висновку про те, що банком не доведено існування між ним та відповідачкою кредитних правовідносин саме на підставі анкети-заяви від 06 червня 2007 року, оскільки належним чином не дослідили надані банком докази щодо видачі відповідачці кредиту, користування нею кредитними коштами.
Також зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що
у заяві позичальника від 06 червня 2007 року, яку надав суду банк
зазначено базову процентну ставку у розмірі 36 % річних (а. с. 26 зворот).
Підписавши заяву, яка є складовою частиноюкредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до положень статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання, а тому висновки суду про те, що жодних документів, які б підтверджували погодження із ним сплату процентів, вона не підписувала,
не відповідає фактичним обставинам справи.
Таким чином, при розгляді справи суди попередніх інстанцій не перевірили з достатньою повнотою доводів позовної заяви та не зазначили конкретних обставин, які спростовують у повному обсязі заявлені у справі вимоги.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування заочного рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову
АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
АТ КБ «ПриватБанк» при зверненні до суду з позовом сплачено 2 102 грн судового збору, а за подання апеляційної та касаційної скарги 3 153 грн та
4 204 грн відповідно.
Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню із ОСОБА_1
у загальному розмірі 9 459 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2007 року у розмірі 15 886 (п'ятнадцять вісімсот вісімдесят шість) грн 29 коп., з яких: 11 790 (одинадцять тисяч сімсот дев'яносто) грн 47 коп.- тіло кредиту; 4 095 грн (чотири тисячі дев'яносто
п'ять) грн 82 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 9 459 грн(дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець