Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 676/2149/20
провадження № 61-11318 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - керівник Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року керівник Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської радиХмельницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення у порядку регресу майнової шкоди, заподіяної унаслідок незаконного звільнення працівника.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Кам'янець-Подільського міського голови ОСОБА_1 від 08 листопада 2016 року № 350-к ОСОБА_2 звільнено з 10 січня 2012 року з посади директора департаменту правового супроводу та контролю на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі № 369/11467/16-а позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправним і скасовано розпорядження Кам'янець-Подільського міського голови ОСОБА_1 від 08 листопада 2016 року № 350-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області з 10 січня 2012 року. Зобов'язано Кам'янець-Подільського міського голову Хмельницької області винести розпорядження про поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам'янець-Подільської міської ради. Стягнуто з виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2012 року по 14 листопада 2018 року у розмірі 371 891,52 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 369/11467/16-аапеляційну скаргу Кам'янець-Подільського міського голови ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року змінено, зазначено, що стягненню з виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_2 підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2012 року по 14 листопада 2018 року у розмірі 627 003,47 грн. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року залишено без змін.
08 травня 2019 року виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на виконання вищевказаних судових рішень здійснено виплату ОСОБА_2 грошових коштів у загальному розмірі 764 944, 23 грн.
Таким чином, унаслідок незаконного звільнення міським головою ОСОБА_1 із займаної посади ОСОБА_2 , виконавчому комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області завдано збитки у розмірі 764 944,23 грн, тобто спричинено збитки державному (місцевому) бюджету, унаслідок чого у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача, як винної особи.
З урахуванням викладеного керівник Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області просив суд стягнути у порядку регресу з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області грошові кошти у розмірі 764 944,23 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої унаслідок незаконного звільнення працівника.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2021 року у складі судді Бондаря О. О. у задоволенні позову керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області відмовлено. У стягненні з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури судового збору у розмірі 11 474,16 грн відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ОСОБА_2 та виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області не виникало правовідносин пов'язаних з заподіянням шкоди ОСОБА_2 , позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння останньому шкоди.
Виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 369/11467/16-абуло виплачено ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відповідні податки у рахунок держави, проте вказані виплати не є матеріальною шкодою у розуміння положень статті 22 ЦК України.
Судом враховано, що не підлягають оцінці правовідносинам, які виникли між виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької областіі відповідачем, та докази, які б підтверджували обґрунтованість вимог прокурора у частині відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 , оскільки ці обставини підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 червня 2021 рокуапеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі за позовом керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області до ОСОБА_1 про стягнення у порядку регресу шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, закрито. Повідомлено керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури, виконавчий комітет Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області, що розгляд справи за цим позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокурором подано позов в інтересах виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області, у тому числі на підставі положень статті 237 КЗпП України про стягнення з винної посадової особи органу місцевого самоврядування шкоди, заподіяної виконавчому комітету, у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв'язку з проходженням відповідачем публічної служби в органах місцевого самоврядування. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі у силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Отже, спір між сторонами підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Посилався на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 676/2149/20 з Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відшкодування шкоди, регресу відбувається у порядку, передбаченому цивільним законодавством, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду. Посилався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, предметом розгляду у справі є лише питання відшкодування шкоди у порядку регресу, завданої відповідачем унаслідок незаконного звільнення, тобто вирішення приватноправових відносин. Отже, справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Доводи особи, яка подала відзив
У серпні 2021 року Кам'янець-Подільська міська рада Хмельницької області подала відзив, в якому підтримала доводи касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням Кам'янець-Подільського міського голови ОСОБА_1 від 08 листопада 2016 року № 350-к ОСОБА_2 звільнено з 10 січня 2012 року з посади директора департаменту правового супроводу та контролю на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі № 369/11467/16-а позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправним і скасовано розпорядження Кам'янець-Подільського міського голови ОСОБА_1 від 08 листопада 2016 року № 350-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області з 10 січня 2012 року. Зобов'язано Кам'янець-Подільського міського голову Хмельницької області винести розпорядження про поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді директора Департаменту правового супроводу та контролю Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області. Стягнуто з виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2012 року по 14 листопада 2018 року у розмірі 371 891,52 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 369/11467/16-а апеляційну скаргу Кам'янець-Подільського міського голови ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року змінено, зазначено, що стягненню з виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_2 підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2012 року по 14 листопада 2018 року у розмірі 627 003,47 грн. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року залишено без змін.
08 травня 2019 року виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на виконання вищевказаних судових рішень здійснено виплату грошових коштів у загальному розмірі 764 944, 23 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 369/11467/16-а (адміністративне провадження № К/9901/12615/19) касаційну скаргу виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області задоволено. Скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга першого заступника керівника Хмельницької обласноїпрокуратурипідлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Верховним Судом враховано, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом із тим, відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
За змістом положень частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.
Положеннями частин другої, четвертої та п'ятої статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Тобто, суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб'єктний склад.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Судом установлено, що керівник Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської радиХмельницької області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих державі, шляхом списання коштів із розрахункового рахунку виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_2 у загальному розмірі 764 944,23 грн. Позов є регресним.
Позов заявлений у зв'язку з тим, що на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі № 369/11467/16-ау незміненій при апеляційному перегляді частині та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 369/11467/16-а ОСОБА_2 відшкодовано середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у загальному розмірі 764 944,23 грн, у зв'язку із його незаконним звільненням.
Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади Кам'янець-Подільської міської ради, закріплено у статті 134 та статті 237 КЗпП України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720 апп 18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521 св 21).
Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень законодавства не звернув уваги на те, що правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб'єкта владних повноважень.
Апеляційний суд не врахував, що у цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій ОСОБА_1 , тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності його дій щодо звільнення ОСОБА_2 із публічної служби. У зв'язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди у порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених положень законодавства дійшов безпідставного висновку про закриття провадження у справі, оскільки за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб'єкту владних повноважень під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.
У зв'язку з цим, відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Апеляційний суд, посилаючись на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду, не звернув уваги на те, що предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди у порядку регресу, на відміну від наведених. Зазначене свідчить про нерелевантне застосування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець