Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 234/15695/17
провадження № 61-5261св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Родовід Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року у складі судді Лутая А. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 261 056,45 дол. США та 1 833 534,63 грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк», після зміни найменування з 17 червня 2009 року - ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є АТ «Родовід Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Д002/СК-485.07.1, згідно з умовами якого банк відкриває позичальнику кредит на загальну суму 300 000,00 дол. США строком до 27 грудня 2017 року включно, процентна ставка за кредитом становить 14,5 % річних до 17 вересня 2008 року, 15% річних - з 18 вересня 2008 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 27 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй на праві власності будівлю готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку, загальною площею 0,5185 га, що розташовані за адресою: траса АДРЕСА_1 .
Позичальник умови кредитного договору систематично порушував, несвоєчасно виконував зобов'язання щодо сплати щомісячних платежів (повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом), що призвело до виникнення заборгованості та звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, за яким 10 серпня 2012 року Апеляційним судом Донецької області ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, також ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за кредитним договором.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржником не виконано, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
З огляду на те, що ОСОБА_1 і надалі не виконує зобов'язання за кредитним договором, ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 261 056,45 дол. США та 1 833 534,63 грн, яка складається з:
- нарахованих процентів за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 261 056,45 дол. США;
- трьох процентів річних від суми прострочених процентів за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 1 103 884,51 грн;
- трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 729 650,11 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року позов ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму трьох процентів річних від простроченої основної заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № Д002/СК-485.07.1 у розмірі 460 333,04 грн.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 261 056,45 дол. США не підлягають задоволенню і, відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми цих прострочених процентів у розмірі 1 103 884,51 грн, оскільки, звернувшись 06 травня 2011 року до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. У разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 625 ЦК України позивач має право вимагати від відповідача сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, але в межах строку позовної давності, про застосування якого в судовому засіданні заявив представник відповідача. Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору відповідач зобов'язався повернути кредит не пізніше 27 грудня 2017 року, проте пред'явлення позивачем позову про звернення стягнення на предмет іпотеки змінило строк виконання зобов'язання за кредитним договором та зумовило перебіг позовної давності. Виходячи з наведеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року
№ Д002/СК-485.07.1 в межах строку позовної давності, а саме, за період з 03 жовтня 2014 року до 03 жовтня 2017 року у сумі 460 333,04 грн.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог та в частині стягнення судових витрат скасовано, у задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» про стягнення трьох процентів річних у розмірі 460 333,04 грн за прострочення основної заборгованості за кредитним договором за період з 03 жовтня 2014 року до 03 жовтня 2017 року відмовлено.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 261 056,45 дол. США не підлягають задоволенню і, відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 1 103 884,51 грн.
Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суми трьох процентів річних від простроченої суми основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 460 333,04 грн за період з 03 жовтня 2014 року до 03 жовтня 2017 року, суд першої інстанції не врахував, що зобов'язання позичальника щодо щомісячної сплати кредиту періодичними платежами, невиконання якого стало підставою для пред'явлення до суду цього позову, припинились у зв'язку із достроковим стягненням з відповідача заборгованості за кредитним договором на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року, тому і підстави для стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання неіснуючого щомісячного грошового зобов'язання також відсутні.
При цьому вимог про відповідальність ОСОБА_1 за порушення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року, а саме у сумі 357 337,70 дол. США та 2 844 408,00 грн, позивачем не заявлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
17 березня 2020 року ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, яка містить заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що практична реалізація рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки є правом банку, тоді як належне виконання умов кредитного договору та повернення кредиту є обов'язком позичальника.
Наявність рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не звільняє позичальника від виконання кредитних зобов'язань.
Станом на час звернення АТ «Родовід Банк» до суду з позовом у цій справі і дотепер відповідач заборгованість за кредитним договором не погасив.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 33 Закону України «Про іпотеку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 викладено правовий висновок про те, що право кредитора заявляти одночасно вимоги як про стягнення боргу, так і про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено статтею 33 Закону України «Про іпотеку», і не є подвійним стягненням.
Судами застосовано статтю 625 ЦК України без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року поновлено ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» строк на касаційне оскарження рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року та постанови Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк», витребувано із Краматорського міського суду Донецької області цивільну справу № 234/15695/17.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
27 грудня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є АТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Д002/СК-485.07.1, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі цілі в сумі 300 000,00 дол. США строком (терміном) до 27 грудня 2017 року включно. Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору та додаткової угоди від 18 вересня 2008 року № 1 за користування кредитом ОСОБА_1 мав сплачувати проценти в розмірі 14,5 % річних до 17 вересня 2008 року та 15 % річних, починаючи з 18 вересня 2008 року.
Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язався погашати кредит рівними частинами в сумі 2 500,00 дол. США щомісячно, в строк (термін) до 10 числа кожного місяця, починаючи з січня 2008 року, а відповідно до пункту 4.3 кредитного договору - сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом до 10-го числа кожного календарного місяця включно, починаючи з місяця, наступного за звітним.
На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором № Д002/СК-485.07.1 27 грудня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № Д002/СК-485/1.07.01, відповідно до якого ОСОБА_2 як іпотекодавець та майновий поручитель позичальника ОСОБА_1 передала банку в іпотеку будівлю готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку, загальною площею 0,5185 га, кадастровий номер 1414100000:01:007:0131, що розташовані за адресою: траса
АДРЕСА_1 .
Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено право банку у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати його дострокового припинення, повернення одержаної суми кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, а також звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 27 грудня 2007 року
№ Д002/СК-485/1.07.01.
Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» 17 червня 2009 року найменування ВАТ «Родовід Банк» було змінено на ПАТ «Родовід Банк», що підтверджується копією статуту ПАТ «Родовід Банк».
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року у справі № 2-17/12 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Родовід Банк» за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № Д002/СК-485.07.1 у розмірі 357 337,70 дол. США та 2 844 408 грн, що станом на 01 квітня 2011 року становить 5 688 816,09 грн, з яких заборгованість за кредитом - 269 762,79 дол. США (2 147 311,81 грн), заборгованість зі сплати процентів - 87 574,91 дол. США (697 096,28 грн), пеня за кредитом та за процентами в межах річного строку - 2 844 408,00 грн,
звернуто стягнення на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме будівлю готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на трасі АДРЕСА_1 , загальною площею 2 413,20 кв. м, цегляну, позначену літ. «А-4», розташовану на земельній ділянці, що знаходиться у власності ОСОБА_2 , з початковою ціною для його подальшої реалізації не нижче 6 565 000,00 грн; земельну ділянку, загальною площею 0,5185 га, кадастровий номер 1414100000:01007:0131, яка розташована у АДРЕСА_1 , у межах: від А до Б - землі Слов'янської міської ради, від Б до В - землі ВО «Слов'янськтепломережа», від В до Г - землі Слов'янської міської ради, від Г до А - землі під рестораном «Турист», з початковою ціною для його подальшої реалізації не нижче 637 820,00 грн, яке було передане в іпотеку АТ «Родовід Банк» відповідно до умов договору іпотеки від 27 грудня 2007 року № Д002/СК-485/1.07.01 Визначено спосіб реалізації вказаних об'єктів нерухомості шляхом продажу на прилюдних торгах.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 16 квітня 2019 року за № 163708700, будівля готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельна ділянка, кадастровий номер: 1414100000:01:007:0131, які розташовані за адресою: траса АДРЕСА_1 , передані в іпотеку AT «Родовід банк», належать ОСОБА_2 .
Рішенням Правління Національного банку України від 19 грудня 2017 року № 811-рш відкликана ліцензія санаційного банку АТ «Родовід Банк» (а. с. 49, т. 2).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2019 року № 2974 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Родовід Банк» на один рік з 20 грудня 2019 року до 19 грудня 2020 року (а. с. 52, 53, т. 2).
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції 12 червня 2018 року, представник відповідача ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позов пред'явлено після спливу строку позовної давності (а. с. 103. т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час перегляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року у справі № 2-17/12 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Родовід Банк» за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № Д002/СК-485.07.1 у розмірі 357 337,70 дол. США та 2 844 408,00 грн звернуто стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки та належить ОСОБА_2 на праві власності, а також визначено спосіб реалізації вказаних об'єктів нерухомості шляхом продажу на прилюдних торгах.
Таким чином, кредитор змінив строк виконання кредитного зобов'язання з 27 грудня 2017 року на 01 квітня 2011 року.
Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № Д002/СК-485.07.1 у розмірі 261 056,45 дол. США та 1 833 534,63 грн за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року.
Звертаючись у жовтні 2017 року до суду з позовом, банк посилався на те, що рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, ОСОБА_1 і надалі не виконує зобов'язання за кредитним договором.
Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих процентів за кредитом у розмірі 261 056,45 дол. США та трьох процентів річних від суми прострочених процентів за кредитом у розмірі 1 103 884,51 грн за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року
Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 261 056,45 дол. США та про стягнення трьох процентів річних від суми прострочених процентів за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 1 103 884,51 грн з огляду на те, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року задоволені вимоги АТ «Родовід Банк» про дострокове стягнення всієї суми заборгованості та, відповідно, змінений строк виконання зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки ПАТ «Родовід Банк» використало право вимагати сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
Положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню через припинення між сторонами домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
За вказаних умов стягнення процентів за кредитом (за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року) у розмірі 261 056,45 дол. США та трьох процентів річних від суми цих прострочених процентів за кредитом (за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року) у розмірі 1 103 884,51 грн не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 729 650,11 грн
Вирішуючи цей спір та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 729 650,11 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року змінено порядок та умови виконання кредитного договору, припинено повернення кредиту періодичними платежами та визначено іншу суму заборгованості за кредитом та процентами у розмірі 357 337,70 дол. США та 2 844 408 грн, про нарахування трьох відсотків річних на інфляційних втрат на яку позивач питання не порушував.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду щодо підстав для відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги.
За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не приводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.
У постанові від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14 Верховний Суд України зазначив таке: «Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд апеляційної інстанції встановив, що на час розгляду справи № 922/3658/13 рішення Господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09 не було виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, і, відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося. Отже, зобов'язання позичальника за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишалося дійсним і підлягає судовому захисту».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторони не заперечували тих обставин, що рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року у справі № 2-17/12 не виконано, предмет іпотеки не реалізовано, і, відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У ОСОБА_2 наявне зобов'язання за порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 перед ПАТ «Родовід Банк» на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року у справі № 2-17/12. Водночас така трансформація зобов'язання сама по собі не спростовує обставин його виникнення з умов кредитного договору, у тому числі і щодо суми основного зобов'язання ОСОБА_1 .
Апеляційний суд не перевірив доводів позивача про те, що наданий суду розрахунок заборгованості виконано банком відповідно до умов кредитного договору з урахуванням сум заборгованості, в рахунок яких рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Оцінюючи доводи ПАТ «Родовід Банк» про необґрунтованість висновку апеляційного суду щодо відмови у позові з огляду на непред'явлення позивачем вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат стосовно сум, стягнутих рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року, колегія суддів зазначає, що з точки зору правової природи сума основної заборгованості, яка входить до загального розміру заборгованості, стягнутої указаним судовим рішенням, та сума, на яку позивач просить нарахувати три проценти річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року у розмірі 729 650,11 грн, стосуються одних і тих самих умов кредитного договору щодо повернення основної заборгованості.
Апеляційний суд наполягав на необхідності проведення розрахунку 3 % річних стосовно сум, стягнутих рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року, у розмірі 357 337,70 дол. США (з якої заборгованість за кредитом - 269 762,79 дол. США) та 2 844 408 грн.
Натомість у наданому ПАТ «Родовід Банк» розрахунку заборгованості у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, банк визначив суму 3 % річних виходячи з суми основної заборгованості станом на 03 жовтня 2017 року у розмірі 237 500,00 дол. США, тобто у межах встановленої вказаним судовим рішенням суми основної заборгованості.
Зазначеного апеляційний суд не врахував, не звернув увагу на те, що розмір основної заборгованості за кредитом - це по суті сума періодичних платежів, які позичальник зобов'язався повертати щомісяця, не перевірив належним чином розрахунок позивача в частині нарахування трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом за період з 02 квітня 2011 року до 03 жовтня 2017 року. Суд апеляційної інстанції не роз'яснив позивачу право надати суду уточнений розрахунок заборгованості, який би містив посилання на визначену рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 серпня 2012 року суму основної заборгованості за кредитом.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи в частині вирішення позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом апеляційним судом проведено неповно, то справу в цій частині необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Родовід Банк» про стягнення трьох процентів річних від суми простроченої основної заборгованості за кредитом, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У іншій частині позовних вимог постанову Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року та рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року у нескасованій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк