Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 646/1310/20
провадження № 61-209св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Харківська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2020 року у складі судді Янцовської Т. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мачуха ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , інша 1/2 частини цієї квартири належить йому.
Вказував на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті мачухи та в шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що ним не поданий пакет документів, що підтверджує родинний зв'язок зі спадкодавцем, або наявність заповіту, який необхідний для вчинення нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину.
Зазначав, що він із ОСОБА_2 проживав разом більше п'яти років до часу відкриття спадщини. Встановлення факту проживання однією сім'єю має для нього юридичне значення, так як це необхідне для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки встановити цей факт іншим шляхом неможливо.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного проживання однією сім'єю його та ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини однією сім'єю більше п'яти років.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 довів факт його проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 більше п'яти років до часу відкриття спадщини, під час якого вони були пов'язані спільним побутом, разом вели господарство, робили спільні витрати, спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім'ї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
При цьому апеляційний суд зазначив, що Харківська міська рада протягом тринадцяти років будь-яких заяв щодо визнання частини спірної квартири відумерлою не подавала, судових рішень з цього приводу не було.
У спірній квартирі зареєстрована та проживає не стороння особа, а рідний син ОСОБА_3 , який проживав разом з його мачухою ОСОБА_2 однією сім'єю. Спірна квартира на праві спільної сумісної власності належить заявнику та померлій ОСОБА_2 .
Наявність інтересу у Харківської міської ради до спірної квартири не свідчить про наявність спору про право.
При цьому у цій справі не вирішується питання щодо поновлення порушених прав, а встановлюються обставини, необхідні для звернення заявника до нотаріальної контори з метою наступного вирішення питання щодо оформлення права власності на спадкове майно, яке складається з іншої 1/2 частки спірної квартири.
Крім того, протягом тринадцяти років інших спадкоємців не виявлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2020 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про залишення заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю без розгляду.
Касаційна скарга Харківської міської ради мотивована тим, що суди попередніх інстанції не врахували фактичні обставини справи, підстави звернення заявника до суду, а також те, що зазначений юридичний факт породжує правовий наслідок, і від цього залежить виникнення майнових прав у заявника, зокрема, отримання спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення цього факту впливає на права Харківської міської ради щодо визнання спадщини відумерлою. Зі змісту заяви вбачається, що в даному випадку виник спір про право на спадщину.
Підставами касаційного оскарження рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 23 січня 2019 року у справі № 520/13695/17-ц (провадження № 61-47156св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 27 грудня 1963 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_2 (після реєстрації одруження дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_2 »).
Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним сином ОСОБА_3 .
Згідно з типовим договором найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 26 січня 2000 року наймач ОСОБА_2 і члени сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали у безстрокове користування житло - квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке видане на підставі розпорядження органу приватизації від 26 квітня 2002 року № НОМЕР_2, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з довідками житлово-експлуатаційної організації від 27 лютого 1996 року, 13 лютого 2004 року, 24 грудня 2004 року, 28 травня 2004 року, 02 листопада 2007 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03 жовтня 2006 року до нотаріальної контори надійшла заява № 1096 про прийняття спадщини від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає у квартирі АДРЕСА_1 , на підставі якої заведено спадкову справу № 545/2006. Інші заяви в матеріалах спадкової справи відсутні. Згідно матеріалів спадкової справи № 545/2006 заповіти від імені ОСОБА_2 не посвідчувалися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Постановою державного нотаріуса Першої Харківської міської державної нотаріальної контори від 07 березня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не подав пакет документів, що підтверджує родинний зв'язок зі спадкодавцем або наявність заповіту, який необхідний для вчинення нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Харківської міської ради не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Частиною першою, другою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, статті 315 ЦПК України та роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
З огляду на відсутність у померлої ОСОБА_2 спадкоємців за законом та заповітом, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем для отримання спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (далі - Постанова) при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Пунктом 23 вищевказаної Постанови зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 зі своєю мачухою ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишилися проживати разом у спірній квартирі до смерті ОСОБА_2 . Спірна квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та в цій квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Надавши належну оцінку письмовим доказам, поданим заявником, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 більше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник