ф
24 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 240/8881/19
адміністративне провадження № К/9901/14335/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 (судді: Сушка О.О., Мацький Є.М. Залімський І. Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у невиплаті йому грошового забезпечення за період з 23.05.2018 до 23.07.2018;
- стягнути з відповідача на його користь невиплачену суму грошового забезпечення за період з 23.05.2018 до 23.07.2018 у розмірі 50474,63 грн;
- визнати протиправними дії відповідача, які виразились у неправильному нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги при звільнені;
- стягнути з відповідача на його користь невиплачену частину одноразової грошової допомоги у розмірі 53993,95 грн (без врахування несплаченої частини військового збору у розмірі 822,24 грн).
Аргументуючи свої позовні вимоги позивач вказав, що проходив військову службу в органах Служби безпеки України та через сімейні обставини (або з інших причин) звільнений з такої служби та виключений зі списків особового складу. Вважає, що при визначенні розміру та при виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби його права були порушені, так як неотримано таку виплату в належному розмірі. На думку позивача, Управлінням Служби безпеки України у Житомирській області його неправомірно позбавлено всіх видів надбавок, доплат та інших передбачених платежів, а з травня 2018 року остаточно припинено виплату грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошового забезпечення у період з 23.05.2018 до 23.07.2018 та дії Управлінням Служби безпеки України у Житомирській області щодо невірного нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцю Служби безпеки України, який більше шести місяців перебуває у розпорядженні вищестоящого начальника і не призначений на посаду або не звільнений зі служби, здійснюється лише з дозволу керівництва самої служби, і у разі відсутності такого - може не виплачуватися. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, передбаченні Конституцією та законами України.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України з Житомирській області, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.05.2018 до 23.07.2018.
Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 невиплачену суму грошового забезпечення за період з 23.05.2018 до 23.07.2018 у розмірі 50474,63 грн.
Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Житомирській області, які виразились у неправильному нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені.
Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на його користь невиплачену частину одноразової грошової допомоги у розмірі 53993,95 грн (без врахування несплаченої частини військового збору у розмірі 822,24 грн).
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що доки військовослужбовець Служби безпеки України проходить військову службу, на нього розповсюджуються усі гарантії, визначені Розділом V Закону № 2229-XII - соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Крім цього, вказівка у п.п. 1 п.1 розділ IV Інструкції №515/ДСК про виплату грошового забезпечення у таких випадках за рішенням Голови СБ України, не може свідчити про можливість не оплачувати проходження військової служби, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, згідно з приписами пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач вказує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України та її регіональних органів, які перебувають у розпорядженні вищестоящого начальника і не призначені на посаду, не звільнені зі служби, згідно із положеннями Інструкції №515/ДСК.
Відповідно до висновків зроблених судом апеляційної інстанції (з посиланням на п.п. 1 пункту 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК), виплата грошового забезпечення, військовослужбовцю СБ України, який більше шести місяців перебуває в розпорядженні вищестоящого начальника і не призначений на посаду або не звільнений зі служби, може здійснюватися без дозволу керівництва СБ України.
Однак, Управління вважає вказані висновки необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з тим, що згідно з пп. 2 пункту 1 Інструкції № 515/ДСК за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктом "в" - у випадках передбачених пунктом 1 глави 4 цього розділу, а також підпунктами «е», «є» та «ж» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 (далі - Положення) зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали протягом строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, а у випадках, коли такі строки не визначені, протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження.
Відповідно до частини третьої пункту 6 розділу 1 глави IV Інструкції №515/ДСК, якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, виплата їм грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці.
У разі прийняття Головою СБ України рішення про виплату грошового забезпечення воно виплачується, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії в розмірах, що визначаються наказами по особовому складу.
Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач вказує на те що, порушення норм процесуального права полягає у неправильному встановленні обставин, що мають істотне значення для справи, на підставі недопустимих доказів. Зокрема висновки суду апеляційної інстанції, яких суд дійшов в ході прийняття рішення, зроблені на підставі неналежного доказу - копії витягу з наказу Управління від 22.05.2018 №126-ОС, який був долучений до матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , зміст якого не відповідає змісту оригіналу наказу Управління від 22.05.2018 №126-ОС, який видавався Управлінням та був підставою для нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Позиція інших учасників справи.
До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник позивача, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Служби безпеки України в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23.09.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Відповідно до наказу СБ України від 23.10.2014 №10/12-ОС позивач зарахований у розпорядження начальника Управління СБ України в Житомирській області по посаді заступника начальника управління, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та за підпунктом "б" пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України 27 грудня 2007 року №1262 (далі - Положення).
Згідно з наказом СБ України від 31.12.2015 №1489-ОС, позивач перебував у розпорядженні начальника Управління СБ України в Житомирській області за підпунктом «ж» пункту 48 Положення по посаді заступника начальника управління з 12.08.2015.
Відповідно до наказу начальника Управління СБ України в Житомирській області №272-ОС від 28.10.2016 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку з 01.04.2016 до 25.12.2018.
Вказана відпустка позивачем була перервана, у зв'язку із чим, згідно з наказом начальника Управління СБ України в Житомирській області №126-ОС від 22.05.2018, останній приступив до виконання службових обов'язків за цією ж посадою.
Відповідно до зазначеного наказу та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", наказу Служби безпеки України від 12 березня 2018 року № 380 "Про затвердження переліків посад і тарифних розрядів військовослужбовців Служби безпеки України", Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців СБ України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК та наказу Служби безпеки України "Про затвердження нових умов грошового забезпечення військовослужбовців СБ України у 2018 році" №765/ДСК від 10.05.2018 позивачу з 23.05.2018 встановлено: посадовий оклад відповідно 56 1,4 тарифного розряду у розмірі 9455,74 грн, надбавку за службу в умовах режимних обмежень, згідно з главою 3 розділу III Інструкції, у розмірі 15% посадового окладу.
Поряд із цим, на виконання вимог Інструкції №515/ДСК Управлінням СБ України в Житомирській області підготовлено рапорт на ім'я Голови СБ України щодо погодження нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, виходячи із посадового окладу (9455,74 грн), окладу за військовим званням (1480 грн), надбавки за вислугу років (50%), надбавки за службу в умовах режимних обмежень (15%). Проте, вказаний рапорт Управлінню повернено із запереченнями заступника Голови СБУ України, і як наслідок, грошове забезпечення не виплачувалось.
Наказом Голови СБ України від 14.08.2018 №887-ОС позивач звільнений з військової служби у запас СБ України за підпунктом «а» пункту 61, підпункту «д» пункту 63 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.
Відповідно до наказу начальника управління Служби безпеки України в Житомирській області №170-ОС від 20.07.2018 позивача виключено зі списків особового складу.
При звільненні позивачу нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 106623,46 грн (9455,74 грн + 1480 грн + 5467,87 грн )*25%*26 календарних років), в тому числі в розмірі 25 відсотків виходячи з посадового окладу 9455,74 грн, окладу за військовим званням у сумі 1480 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 5467,87 грн за 26 повних календарних років військової служби. По вказаній виплаті проведено повний розрахунок без урахування військового збору (1599,35 грн) у розмірі 105024,11 грн.
Не погоджуючись із розміром одноразової грошової допомоги при звільненні та бездіяльністю щодо сплати грошового забезпечення у період з 23.05.2018 до 23.07.2018 позивач звернувся до суду з цим позовом.
Джерела права й акти їхнього застосування.
За статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про Cлужбу безпеки України" №2229-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2229-ХІІ) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Статтею 30 вказаного Закону встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначає Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Положення).
П.п. "ж" п. 48 цього Положення передбачено зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" - до завершення особливого періоду, якщо інше не передбачено законодавством.
Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов'язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.
Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.
Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, в основній та встановлених законодавством додаткових відпустках, час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення із перебуванням безпосередньо в районах антитерористичної операції із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається.
За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.
Аналогічні положення встановлено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яка визначає механізм реалізації вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України затвердженої наказом Служби безпеки України №772 від 14.10.2008, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 1323/16014 від 31.12.2008 (далі - Інструкція №772).
Так, згідно з абзацом 1 пункту 4.9 Інструкції №772 зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.
Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов'язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку. У розпорядження Голови Служби безпеки України зараховуються лише начальники органів, закладів, установ та підрозділів Центрального управління, які призначаються та звільняються з посад Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України. Інші начальники з числа зазначених осіб зараховуються у розпорядження заступників Голови Служби безпеки України відповідно до розподілу функціональних обов'язків. На підставі цих наказів підрозділи кадрового забезпечення вчиняють відповідні записи в облікових документах таких військовослужбовців (абз.2 п. 4.9 Інструкції №772).
Абзацом 15 пункту 4.9 Інструкції №772, визначено, що на військовослужбовців, зарахованих у розпорядження за підпунктом ж пункту 48 Положення, забороняється покладати виконання окремих обов'язків (завдань) або тимчасове виконання обов'язків за посадами, що передбачає виконання консультативно-дорадчих, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків.
Зарахування військовослужбовця у розпорядження відповідного начальника зі зміною підстави у випадках, передбачених абзацом другим цього пункту, оформлюється наказами по особовому складу на підставі мотивованого рапорту заступника начальника органу, підрозділу, закладу, установи відповідно до розподілу функціональних обов'язків, а у разі, якщо зарахування у розпорядження здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України або його заступників, на підставі мотивованого рапорту начальника органу, підрозділу, закладу, установи, у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець (абз.3 п.4.15 п.4 Інструкції).
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із таких міркувань.
У цій справі предметом оскарження є визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у невиплаті позивачу грошового забезпечення за період з 23.05.2018 до 23.07.2018; стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої суми грошового забезпечення за період з 23.05.2018 до 23.07.2018 у розмірі 50474,63 грн; визнання протиправними дій відповідача, яке виразились у неправильному нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені; стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої частини одноразової грошової допомоги у розмірі 53993,95 грн (без врахування несплаченої частини військового збору у розмірі 822,24 грн).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доки військовослужбовець Служби безпеки України проходить військову службу, на нього розповсюджуються усі гарантії, визначені Розділом V Закону № 2229-XII - соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Крім цього, вказівка у п.п. 1 пункту 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК про виплату грошового забезпечення у таких випадках за рішенням Голови СБ України, не може свідчити про можливість не оплачувати проходження військової служби.
При цьому вважав помилковими висновки суду першої інстанцій про те, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцю Служби безпеки України, який більше шести місяців перебуває у розпорядженні вищестоящого начальника і не призначений на посаду або не звільнений зі служби, здійснюється лише з дозволу керівництва самої служби, і у разі відсутності такого - може не виплачуватися.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначено вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України №515/ДСК від 10.04.2018 (далі Інструкція №515/ДСК).
Зокрема, зі змісту п.п. 1 пункту 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК вбачається, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, зарахованих в розпорядження відповідних начальників або керівників здійснюється на підставі наказів по особовому складу та підлягають погодженню з відповідними фінансовими і юридичними підрозділами. За такими військовослужбовцями зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків перебування в розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, а в разі не визначення таких строків протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження.
Відповідно до частини третьої пункту 6 розділу IV Інструкції №515/ДСК, якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, виплата їм грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці.
Суд апеляційної інстанції зазначаючи про те, що позивач має право на виплату йому грошового забезпечення, не перевірив, які обов'язки були покладені на позивача (надані доручення тощо) у період з 23.05.2018 по 23.07.2018 і чи виконував він їх, та якими доказами це підтверджується.
Аналіз отриманих доказів та встановлених на підставі них обставин може бути предметом оцінки правильності правозастосування відповідачем норм, які врегульовують оплату праці позивача, зокрема статті 30 Закону України «Про Службу безпеки України», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України затвердженої наказом Служби безпеки України №772 від 14.10.2008 та п.п. 1 пункту1 розділу IV Інструкції №515/ДСК.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Вказане створює підстави для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому, в матеріалах справи міститься наказ Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 22.05.2018 № 126-ОС, відповідно до якого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Служби безпеки України від 12.03.2018 №380 «Про затвердження переліків посад і тарифних розрядів військовослужбовців Служби безпеки України», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців СБ України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, наказу Служби безпеки України від 10.05.2018 №765 ДСК «Про затвердження нових умов грошового забезпечення військовослужбовців СБ України у 2018 році» ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад відповідно 56-1,4% тарифного розряду у розмірі 9455,74 грн та надбавку за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу, з 23.05.2018.
Жодних інших додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 вказаним наказом не встановлювалося.
Також вказаним наказом відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №939 надано доступ до інформації зі ступенем секретності «Таємно», «Цілком таємно» необхідних за умовами службової діяльності, пункт 88 полковнику ОСОБА_1 (А-015174), який перебуває у розпорядженні начальника Управління СБ України в Житомирській області по посаді заступника начальника управління (пункт 3 номенклатури посад співробітників-військовослужбовців, працівників Управління, перебування на яких потребує оформлення допуску на надання доступу до державної таємниці, від 27.06.2017 №57/5677), з 23.05.2018. (т.1, а.с.30)
Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи.
Водночас судом апеляційної інстанції проігноровано встановлені судом першої інстанції обставини та зроблено посилання у своїй постанові на текст витягу з наказу, який було додано позивачем до позовної заяви. (т.1, а.с.13)
Відповідно до цього наказу, починаючи з 23.05.2018, позивачу визначено грошове забезпечення виходячи із основних та додаткових видів грошового забезпечення, які носять постійний характер:
1) посадовий оклад відповідно 56-1.4% тарифному розряду у розмірі 9455,74 гривень;
2) оклад за військовим званням (постійний характер встановлено Постановою КМУ № 704) 1 480 гривень;
3) надбавка за вислугу років (постійний характер встановлено Постановою КМУ № 704) 5 467, 87 гривень:
4) надбавку за особливості проходження служби, згідно з главою 2 розділу Ш Інструкції № 515/ДСК від 10.04.2018, у розмірі 37% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років;
5) преміювання, згідно з главою 15 розділу III Інструкції № 515/ДСК від у розмірі 10% посадового окладу;
6) надбавку за службу в умовах режимних обмежень, згідно з главою 3 розділу III Інструкції № 515/ДСК від 10.04.2018, у розмірі 15% посадового окладу.
Також цим наказом відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939 надано доступ до інформації зі ступенем секретності «Таємно», «Цілком таємно» необхідних за умовами службової діяльності, пункт 88 полковнику ОСОБА_1 ( пункт 3 номенклатури посад співробітників-військовослужбовців, працівників Управління, перебування на яких потребує оформлення допуску на надання доступу до державної таємниці, від 27 червня 2017 року №57/5677), з 23.05.2018.
З урахуванням викладеного Верховний Суд зазначає, що дані щодо встановлених виплат позивачу у цих наказах відрізняються, а також у першому наказі вказано, що позивачу надано доступ до інформації зі ступенем секретності «Таємно», «Цілком таємно» необхідних за умовами службової діяльності, пункт 88 полковнику ОСОБА_1 (А-015174), який перебуває у розпорядженні начальника Управління СБ України в Житомирській області по посаді заступника начальника управління. Однак інший наказ не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 перебував у розпорядженні начальника Управління СБ України в Житомирській області по посаді заступника начальника управління.
Судом апеляційної інстанції не наведено мотивів через, які надано перевагу наказу, як доказу, що наданий позивачем і не враховано, як доказ цей же наказ, але в іншій редакції, наданий відповідачем.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Аналізуючи вищенаведені норми, вбачається, що кодексом розподілено обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі та передбачає активну роль суду в процесі збору доказів.
Вищенаведені статті спрямовані на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
У свою чергу, суд не є пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі, на обґрунтування своїх вимог.
Щоби правильно встановити фактичні обставини справи, суд наділено повноваженням збирати та оцінювати докази, а також сприяти реалізації прав сторін по справі в частині доказування обставин справи, шляхом витребовування необхідних доказів у разі необхідності.
Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з'ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У цьому випадку однією зі сторін надано наказ, який містить недостовірну інформацію, що у свою чергу повинно було бути підставою для проведення відповідачем службового розслідування. Тому під час нового розгляду справи, з метою оцінки доказів, було би доцільно з'ясувати, чи проводилось службове розслідування з приводу видачі позивачу наказу від 22.05.2018 №126-ОС, який за змістом відрізняється від наказу, що долучений відповідачем до матеріалів справи і які наслідки такого службового розслідування.
Таким чином, порушення норм процесуального права полягає у неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, а також у встановленні обставин, що мають істотне значення для справи, на підставі недопустимих доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції повністю з передачею справи на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, установити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Житомирській області задовольнити частково.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 у справі №240/8881/19 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов