Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2164/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури (адреса - 61004, м. Харків, вул. Маршала Конєва, 20) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса - 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) за участю прокуратури Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108, адреса - 61050, м. Харків, вул.. Б. Хмельницького, 4)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМЛАЙН" (код ЄДРПОУ 33122049, адреса - 61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 152)
про розірвання договору та повернення ділянки
за участю представників:
прокурора - Трофіменко О.О. (посвідчення №058452 від 03.10.2020)
позивача - Підлісна К.О. (посвідчення №1791)
відповідача - Ободовська Н.С. (ордер ВІ №1047592 від 25.06.2021)
Керівник Новобаварської окружної прокуратури звернувся до господарського судуХарківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач) до ТОВ "ТАЙМЛАЙН" (відповідач) в якому просить суд :
1. Розірвати договір оренди землі від 24.09.2007, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Таймлайн” щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:04:020:0002, загальною площею 2,6534 га, яка знаходиться по вул. Волонтерській (Соціалістичній), ріг вул. Озерянської (Муранова) у м. Харкові, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” в Державному реєстрі земель від 26.10.2007 за №540767100075.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Таймлайн” (код ЄДРПОУ: 33122049) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:04:020:0002, загальною площею 2,6534 га, яка знаходиться по вул. Волонтерській (Соціалістичній), ріг вул. Озерянської (Муранова) у м. Харкові Харківській міській раді шляхом складання акту приймання - передачі.
Судовий збір прокурор просить стягнути з відповідача за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UА178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010.
Про день та час розгляду справи повідомити сторони, Новобаварську окружну прокуратуру міста Харкова Харківської області та Харківську обласну прокуратуру.
Прокурор вважає, що Відповідачем порушені істотні умови Договору оренди землі від 26.10.2007 р. за № 540767100075 укладеного з Харківською міською радою (далі - Договір оренди), а саме не здійснення забудови цієї земельної ділянки, її не цільове використання, недодержання вимог щодо благоустрою та утримання земельної ділянки.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.06.2021 було прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2164/21, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі.
Відповідачем подано суду відзив на позовну заяву (вх. №15056 від 29.06.2021) в якому він заперечує проти вимог прокурора, зазначаючи про відсутність порушень з його боку, не погоджується з представництвом інтересів держави прокурором та зазначає про пропуск позовної давності на звернення до суду.
Прокурором надано відповідь на відзив (вх. №15393 від 01.07.2021), в якому він вважає необґрунтованими доводи відповідача та просить задовольнити його вимоги.
Позивачем подані пояснення у справі (вх. №17573 від 28.07.2021) в яких вказує, що станом на теперішній час спірний договір не припинений та просить суд прийняти рішення у відповідності до закону.
Ухвалою суду від 18.08.2021 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Прокурор підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти позову заперечував.
Позивач вказав, що покладається на розсуд суду.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 15.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив таке.
На підставі рішення Харківської міської ради №247/05 від 23.12.2005 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів» та №136/07 від 04.07.2007 «Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради» між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАИМЛАИН» (надалі - ТОВ «Таймлайн») укладено договір оренди землі від 24.09.2007, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель від 26.10.2007 за №540767100075 (надалі - договір оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075).
Відповідно до п.1 вказаного договору оренди землі Харківська міська рада передала, а ТОВ «ТАИМЛАИН» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, загальною площею 2,6534 га, з кадастровим номером 6310137200:04:020:0002, яка знаходиться у м. Харкові по вул. Волонтерській (Соціалістичній), ріг вул. Озерянської (Муранова). У п. З договору зазначено, що на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 29.10.2007 до договору оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075 Харківською міською радою передано, а ТОВ «ТАЙМЛАЙН» прийнято земельну ділянку, загальною площею 2,6534 га, по вул. Волонтерській (Соціалістичній), ріг вул. Озерянської (Муранова) у м. Харкові.
Пунктом 15 договору оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075 передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальними та оздоровчим центрами (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації цього об'єкта.
Відповідно до п. 8 договору оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075, вказаний договір укладено строком на період будівництва до 01Л 2.2012 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації), на період експлуатації до 01.12.2055.
В обгрунтування своїх вимог, прокурор вказує, що ТОВ «ТАИМЛАИН», у порушення строку, визначеного п. 8 договору, до теперішнього часу не виконано умови договору оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075 та не здійснено будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальними та оздоровчим центрами, як це передбачено п. 15 вказаного договору.
Пунктом 7 договору оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075 передбачено, що у випадку нездачі об'єкту до експлуатації у встановлені в рішенні строки, а також неотримання дозволу на виконання будівельних робіт, зазначене рішення втрачає чинність і договір оренди земельної ділянки підлягає розірванню у встановленому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обовязків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 1 статті 526 Цивільного кодексу України закріплено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено бо розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Положення статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачають, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно з ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до статей 24 та 25 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до п. 38 Договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому випадку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є, зокрема, несплата розміру орнедної плати протягом більш ніж три місяці, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, передача в суборенду земельної ділянки без письмової згоди Орендодавця.
Таким чином, аналіз наведених норм діючого законодавства та умов Договору свідчить, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена Договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато. Аналогічний висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 04.04.2019 по справі 922/324/17.
Окрім цього, судом взято до уваги той факт, що відповідач отримав Містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва були затверджені Наказом Департамента містобудування та архітектури Харківської міської ради (06716538) №155м від 26.07.2021.
Згідно ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.
З чого випливає те, що відповідач не міг фактично розпочати будівництво раніше, ніж отримає відповідні документи для будівництва, в тому числі. Що свідчить про недоведеність вини відповідача щодо невиконання умови передбаченої п.8 вказаного договору оренди.
Крім цього, як вбачається із документів долучених до матеріалів справи відповідач належним чином виконує взяті на себе обов'язки щодо сплати орендних платежів за договором.
Таким чином, зазначені вище обставини підтверджують відсутність вини відповідача у порушенні строків завершення забудови земельної ділянки та, як наслідок, про відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді розірвання договору, оскільки позивач вчиняв передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної ділянки, а недотримання визначених у договору строків завершення будівництва сталося не з вини відповідача.
Вищезазначена правова позиція узгоджується із позицією висловленою КГС/ВС у справах № 910/8424/18 від 18 червня 2019 року, 910/4198/16 від 27 червня 2018 року
Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання прокурора на те, що спірний договір оренди землі є таким, що підлягає розірванню через не виконання відповідачем умов договору є безпідставними.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, з огляду на вищенаведене, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, зважаючи на те, що позивачем не доведено існування обставин, викладених у позовній заяві, не надано до суду належних та допустимих доказів в обґрунтування однозначного існування викладених у позові обставин, які б відповідали фактичним обставинам справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви про слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Щодо позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Як роз'яснено, пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", яка є чинною, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже, у даному випадку за умов відсутності підстав для задоволення вимог прокрора у зв'язку з необґрунтованістю заявленого позову та по причині недоведеності порушення його прав відповідачем, обставини пропуску строку позовної давності, та обставини наявності чи відсутності поважних причин його пропущення, судом не досліджуються.
Крім того, суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, сплачений за розгляд позовної заяви, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на прокуратуру.
Про понесення відповідачем судових витрат останнім заявлено не було.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові Керівника Новобаварської окружної прокуратури відмовити повністю.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, яким подано позов - Керівник Новобаварської окружної прокуратури (адреса - 61004, м. Харків, вул. Маршала Конєва, 20).
Позивач - Харківська міська рада (код ЄДРПОУ 04059243, адреса - 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7).
Прокуратура, що забезпечувала участь в суді - Прокуратура Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108, адреса - 61050, м. Харків, вул.. Б. Хмельницького, 4).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЙМЛАЙН" (код ЄДРПОУ 33122049, адреса - 61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 152).
Повне рішення складено "23" вересня 2021 р.
Суддя С.А. Прохоров