Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1805/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Заступника Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 30 ідентифікаційний код 37552996)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, ідентифікаційний код 34181461)
про стягнення 11 977 315,41 грн
за участю представників учасників справи:
прокурора - Хряка О.О., службове посвідчення №059740 від 08.02.2021;
позивача - не з'явився;
відповідача - адвоката Джим О.В., довіреність № Дв/01-01/01 від 04.01.2021
Заступник Генерального прокурора звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ", в якій просить стягнути з відповідача до Державного бюджету України 11 977 315,41 грн, з яких 11 036 684,89 грн - основного розміру заборгованості зі сплати концесійних платежів за період з IV кварталу 2019 року до IV кварталу 2020 року (включно), 11 036,68 грн - неустойки у вигляді штрафу, 718 850,90 грн - інфляційних втрат за період з 29.02.2020 до 01.04.2021 та 210 742,94 грн - 3% річних за вказаний період. Також, прокурор просить покласти на відповідача обов'язок нести всі судові витрати пов'язані з розглядом цієї справи в суді.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається, зокрема на порушення відповідачем своїх зобов'язань згідно концесійного договору від 20.04.2012, що укладений між Міненерговугілля, правонаступником якого є позивач та відповідачем щодо сплати концесійних платежів за період з ІV кварталу 2019 року по IV квартал 2020 року включно.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.05.2021 залишено позовну заяву Заступника Генерального прокурора без руху. Встановлено прокурору для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали. Прокурору у встановлений строк запропоновано подати до господарського суду Харківської області засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства:
- паперову копію електронного документа "Про сплату концесійного платежу" за № 19.1-ВИХ/16-21 від 05.03.2021;
- копію листа ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" адресований Міністру енергетики та вугільної промисловості України Оржелю О.А. за вих № ДВ/11-513 від 05.11.2019;
- копію платіжного доручення № 769 від 01.11.2019 на суму 2153673,83 грн;
- копії документів Міністерства енергетики та захисту довкілля України, що прошиті разом на 8-ми аркушах;
- копію документів, що прошиті разом на 34-х аркушах, зокрема концесійний договір від 20.04.2012 із додатками до нього; додаткові угоди до договору: № 1 від 28.05.2012 із додатком до неї; № 2 від 03.07.2012, № 3 від 20.12.2012; лист Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на адресу ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" за № 03/12-5452 від 11.10.2013; план поліпшень об'єкта концесії на 2012-2016 роки; обсяги та терміни фінансування, обсяги та терміни фінансування поліпшення об'єкта концесії до 2016 року; додаткові угоди № 4 від 03.11.2014; № 5 від 28.04.2016.
31.05.2021 до господарського суду Харківської області від Заступника Генерального прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви за вх. № 12614, до якої останнім додано документи на виконання ухвали суду від 17.05.2021. Вказані матеріали були надіслані до суду поштовим відправленням 27.05.2021, про що свідчить поштовий конверт.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1805/21. Зазначено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22 червня 2021 р. об 11:30 год.
22.06.2021 на електронну адресу господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх. №4093, який підписаний електронним цифровим підписом генерального директора ТОВ "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" Данилюка Олександра Олександровича, а також 22.06.2021 надійшов до суду відзив на позовну заяву за вх. 14604, який надіслано поштою.
У поданому відзиві відповідач вказав, що проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити, з таких підстав: 1) Відповідач є підприємством паливно - енергетичного комплексу та виробляє електричну та теплову енергію; через розбалансованість галузі та найбільшу кризу в енергетичній галузі за всю новітню історію української енергетики відповідач перебуває у збитковому фінансовому стані, про що надає баланс про фінансові результати; криза в енергетичній галузі України є прямим наслідком введення неробочої моделі ринку електроенергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01.07.2019, зокрема ринку "на добу вперед" та "внутрішньдобовий ринок", який функціонально є біржею, на якій визначається єдина ціна на електроенергію за принципом маржинального ціноутворення на основі балансу сукупного попиту та сукупної пропозиції; 2) Держава в особі Державної фіскальної служби України винна відповідачу 14 665 863,80 грн переплати податку на прибуток підприємств, а також Держава в особі ДП "Енергоринок" винна по зобов'язанням 87 352 048,47 грн, що на думку відповідача є підставою для звільнення його від відповідальності перед позивачем; 3) відповідач також зазначив, що виконує зобов'язання по договору укладеним між сторонами належним чином, та сплачував до початку кризи в енергетиці концесійні платежі регулярно, про що свідчить картка рахунку по платежам за період з 01.01.2012-16.06.2021; розмір концесійного платежу з моменту укладення договору збільшився у три рази, і кожного кварталу продовжує зростати не дивлячись на амортизацію об'єкта концесії; амортизація об'єкту концесії за період дії Договору склала 37,4%, первісна вартість майна за договором концесії склала 54 334 681,52 грн, залишкова вартість майна станом на 31.05.2021 складає 20340048,62 грн, отже у відповідача виникає питання щодо методики розрахунку концесійного платежу для відповідача, виходячи з чого він розраховується і наскільки відповідає реальному стану об'єкту концесії; відповідач також зазначає, що позивач не надав доказів детального розрахунку зазначених платежів; 4) відповідач в порядку п.12 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про ринок електричної енергії" та Порядку надання тимчасової підтримки виробникам, що здійснюють комбіноване виробництво електричної та теплової енергії на теплоенергомагістралях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 324, зверталось 16.07.2019 до Держави в особі Міністерства енергетики України з проханням надати йому тимчасову підтримку, як виробнику, що здійснює комбіноване виробництво електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях, але підтримка Державою надана не була; 5) відповідач зазначив, що в його діях відсутня вина, тому й підстави для застосування для відповідача відповідальності за договором відсутні; також вказав про приписи ст. 220 ГК України, та зазначив, що Держава в особі ДП "Енергоринок" та Державної фіскальної служби України винна по зобов'язанням перед ТОВ "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" суму у розмірі 102 017 912,00 грн., Держава не виконує зобов'язання відповідно до Закону України "Про концесію" в розрізі гарантій прав суб'єктів концесійної діяльності, та Закону України "Про ринок електричної енергії" розмір концесійних платежів є завеликим та не відповідає реальному амортизаційному зносу об'єкту концесії.
В підготовчому засіданні 22.06.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 22.06.2021 про відкладення підготовчого засідання на 07.07.2021 об 10:30.
29 червня 2021 року на електронну адресу господарського суду Харківської області від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи із застосуванням відеоконференції за вх. №4206, яке підписано електронним цифровим заступником директора департаменту - начальника відділу загально - правових питань та взаємодії з органами державної влади Юридичного департаменту О. Кокошею.
У поданому клопотанні позивач просив суд забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 07.07.2021 об 10:30 год, у режимі відеоконференції та визначити відповідальними за забезпечення проведення відеоконференції декілька судів на вибір: господарський суд м. Києва, Шостий апеляційний адміністративний суд, господарський суд міста Києва чи будь - який інший суд на території м. Києва, а у разі неможливості проведення судового засідання у приміщенні суду, використати онлайн систему відеозв'язку "EаsyCon".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 червня 2021 року клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі (вх. № 4206 від 29.06.2021) - задоволено. Судове засідання у справі №922/1805/21, призначене на 07.07.2021 року о 10 год. 30 хв., вирішено провести в режимі відеоконференції. Доручено Господарському суду Київської області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16/108) забезпечити проведення судового засідання у даній справі, призначене на 07.07.2021 року о 10 год. 30 хв., в режимі відеоконференції. Особою, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції визначено представника позивача, а саме: Міністерства енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 30 ідентифікаційний код 37552996).
01.07.2021 на адресу господарського суду Харківської області надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора за вх.№ 15365. У поданій відповіді на відзив останній відхиляє доводи відповідача у справі та вказує про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження структури споживачів підприємства, забезпечення ним електропостачання об'єктів насосного водопостачання м. Харкова, що здійснюють 75% загального обсягу постачання води цього міста, тощо. Щодо збиткового фінансового стану відповідача, який зумовлений введенням неробочої моделі ринку електроенергії, відповідач зазначив про те, що п.13 концесійного договору від 20.04.2012, сторони погодили, зокрема п.п.13.2 п.13 договору, яким передбачено, що концесійні платежі вносяться концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з установленою періодичністю, тому необгрунтованим є посилання відповідача на збитковість свого фінансового стану як на підставу невиконання ним зобов'язання зі сплати концесійних платежів. Відповідачем не надано доказів введення неробочої моделі ринку електроенергії, а також існування кризи на ньому. Також, прокурор вказав про те, що спірні правовідносини виникли та існують між Міненерго та відповідачем, ДП "Енергоринок" та ДФС України не учасниками вказаних правовідносин, а отже наявність, як вказує відповідач, у вказаних осіб боргу перед відповідачем не звільняє останнього від обов'язку виконання зобов'язань за спірними правовідносинами, а саме концесійного договору від 20.04.2012. Також, прокурор зазначив, що розмір концесійного платежу визначено сторонами у п. 13.1. концесійного договору та розрахований на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639, яка була чинна до 18.08.2020, з вказаної дати набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 706, якою затверджено Методику розрахунку концесійних платежів. Отже, прокурор вказує, що концесійні платежі до 18.08.2020 обчислювалися шляхом коригування розміру платежу за перший квартал, що настає після укладення договору, на індекс інфляції, що обґрунтовано наведеними вимогами Закону України № 997 та Методики 639. Також, прокурор зазначив, що розрахунок розміру концесійних платежів за період з IV кварталу 2019 року по IV квартал 2020 року наведено у позовній заяві. Крім того, листами Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 19.03.2020 № 26/1.1-19.1-7337 та від 05.05.2020 № 26/1.1-19.1-11689, а також листами Позивача від 22.07.2020 № 26/1.1-19.1-17260, від 25.11.2020 26/1.2-19.1-24102 та від 10.02.2021 № 26/1.4-19.1-2011 Концесіонера інформовано про нарахований розмір концесійних платежів за відповідні звітні періоди.
05.07.2021 на адресу господарського суду Харківської області надійшла відповідь на відзив позивача у справі - Міністерства енергетики України за вх.№ 15647, що надіслана позивачем поштовим відправленням - 02.07.2021. Також, у відповіді на відзив позивач зазначає, що Міністерство енергетики України є державним органом із складною організаційною структурою, а для підготовки відповіді на відзив була необхідна інформація від інших структурних підрозділів Міністерства, що спричинило певні складнощі у складанні відповіді на відзив у строк, встановлений судом, тому позивач просив визнати причини пропуску поважними та поновити строк на подання відповіді на відзив. До відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України позивачем надані докази надсилання вказаної відповіді на відзив на адресу Заступника Генерального прокурора та відповідача у справі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив - відмовлено. Продовжено процесуальний строк для подання відповіді на відзив у справі до 02.07.2021. Прийнято відповідь на відзив на позов Міністерства енергетики України (вх.№ 15647 від 05.07.2021) до розгляду.
У поданій відповіді на відзив позивач відхиляє доводи відповідача у справі та вказує про те, що протягом періоду, за який виникла заборгованість відповідач не звертався до Концесієдавця щодо погодження переліку поліпшень об'єкта концесії, які мають бути здійснені Концесіонером на суму амортизаційних відрахувань, на яку може бути зменшена сума концесійного платежу за відповідний період, позивач, на виконання умов концесійного договору погоджував наданий Концесіонером розрахунок амортизаційних відрахувань за відповідний квартал, нарахованих на державне майно, передане у концесію, та затверджувало суми концесійного платежу за зазначений період, які підлягали сплаті відповідачем на умовах та у строки визначені концесійним договором, без їх зменшення. Розрахунки концесійних платежів з урахуванням індексу інфляції та з урахуванням амортизаційних відрахувань були надані до матеріалів справи та зазначені у листах. Також, позивач зазначає, що відповідачем не доведено жодними доказами підстави для звільнення його від відповідальності за порушення концесійного договору, а також відсутності його вини у такому порушенні.
В підготовчому засіданні 07.07.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 07.07.2021 про відкладення підготовчого засідання на 09.08.2021 об 10:30.
12 липня 2021 року до господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за вх. №16183.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 липня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства енергетики України (вх. №16183 від 12.07.2021) про участь позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 09 серпня 2021 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 25.08.2021 року об 11:00 год.
18 серпня 2021 року до господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за вх. №19402.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.08.2021 клопотання Міністерства енергетики України про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №19402 від 18.08.2021) - задоволено.
Судове засідання, яке було призначене на 25.08.2021 об 11:00 год. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Чистякової І.О. на лікарняному, а тому судове засідання з розгляду справи по суті призначено на "14" вересня 2021 р. о 14:00.
08 вересня 2021 року до господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за вх. №21005.
У поданому клопотанні позивач просив суд забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 14.09.2021 о 14:00 год, у режимі відеоконференції та визначити відповідальними за забезпечення проведення відеоконференції декілька судів на вибір: господарський суд м. Києва, Шостий апеляційний адміністративний суд, господарський суд Київської області або Київський апеляційний суд чи будь - який інший суд на території м. Києва. У разі неможливості проведення судового засідання у приміщенні суду, використати онлайн систему відеозв'язку Easycon.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2021 у задоволенні клопотання представника позивача - Міністерства енергетики України (вх. №21005 від 08.09.2021) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - відмовлено.
Присутній представник прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить інформація з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" за відстеженням поштового пересилання № 6102256296631 - ухвала про повідомлення від 31.08.2021, яку вручено представнику позивача - 03.09.2021.
Присутній представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.
Як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі обґрунтовує необхідність такого звернення в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України наступним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.1, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Ключовим для застосування цих норм є поняття “інтерес держави”.
У Рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави”, висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).
Оскільки “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам - учасникам “Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції”, прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі “Менчинська проти Росії”, заява № 42454/02, п. 35 та рішення від 01.04.2010 у справі “Корольов проти Росії”, заява № 5447/03, п. 38).
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про концесії" від 16.07.1999 № 997-ХІV, що був чинний на момент укладання договору та абз. 1 ч. 5 ст. 34 Закону України “Про концесію” від 03.10.2019 за № 155-ІХ встановлено, що концесійні платежі зараховуються до Державного бюджету України.
За п. 52 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, концесійні платежі щодо об'єктів державної власності.
Крім того, Законами України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та “Про Державний бюджет України на 2021 рік” передбачено надходження доходів Державного бюджету України за кодом класифікації доходів бюджету 24160300 “Концесійні платежі щодо об'єктів державної власності”.
Тому пред'явлення позову прокурором у цьому випадку зумовлено очевидним завданням шкоди інтересам держави в бюджетній сфері, яке полягає в порушенні Товариством майнових прав держави як власника об'єкта концесії на отримання належних їй платежів за передане Відповідачу право здійснювати управління (експлуатацію) цим об'єктом, а також у невиконанні дохідної частини Державного бюджету України та зменшенні передбачених законодавством надходжень до нього.
При цьому прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
Таким органом у даному випадку є Міністерство енергетики України, оскільки воно, будучи правонаступником прав та обов'язків Міненерговугілля і Міністерства енергетики та захисту довкілля, є концесієдавцем за Договором.
Отже, Міністерство енергетики України, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є належним позивачем у справі.
При цьому в першому з “виключних випадків”, у яких допускається представництво інтересів держави прокурором, він набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежно.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під “нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій”, у зв'язку з чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд вказав, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці і сукупності дій та рішень, спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правовою позицією Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Подібна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17).
Прокурором встановлено, що у даному випадку Міністерство енергетики України як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.
Так, прокурор зазначає, що Міністерство енергетики України звернулося до Офісу Генерального прокурора з листом від 23.03.2021 № 26/1.1-17.2-4714 щодо вжиття заходів для захисту інтересів держави, у якому повідомило про факт несплати Відповідачем концесійних платежів упродовж IV кварталу 2019 року - IV кварталу 2020 року в сумі 11 036 684,89 гривні. При цьому, зважаючи на відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору для самостійного звернення до суду за захистом інтересів держави, Міненерго просило Офіс Генерального прокурора вжити відповідних заходів для захисту інтересів держави.
З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави та дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, листом Офісу Генерального прокурора від 07.04.2021 за №15/2/1-16вих-21 звернуто увагу Міненерго на очевидні порушення інтересів держави у бюджетній сфері від несплати Відповідачем указаних концесійних платежів, а також на наявність підстав для стягнення з нього основної суми заборгованості, неустойки у вигляді штрафу, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, витребувано інформацію про заплановані та уже вжиті заходи, спрямовані на захист указаних інтересів держави шляхом стягнення з Відповідача в примусовому порядку згаданих грошових коштів.
З відповіді Позивача (лист від 16.04.2021 № 26/1.8-17.2-6252 щодо надання інформації для здійснення захисту інтересів держави) вбачається, що ним ще до первісного звернення до Офісу Генерального прокурора зі згаданим листом від 23.03.2021 направлено запит до Відповідача (лист Департаменту корпоративних та майнових відносин від 05.03.2021 N2 19.1-вих/16-21) про надання підтвердження сплати заборгованості з концесійних платежів та повідомлено Товариство про можливе звернення до суду у разі порушення умов Договору, зокрема несплати концесійного платежу за відповідний період.
У цьому листі до Офісу Генерального прокурора також вказано, що за бюджетною програмою КПКВК 2401010 “Загальне керівництво та управління у сфері енергетики” кошторисом Міненерго на 2021 рік за КЕКВ 2800 “Інші поточні платежі” на сплату зазначених видатків передбачено:
- загального фонду 200 тис.грн, з яких уже взято зобов'язань на сплату судових зборів, штрафів та повернення коштів у центр зайнятості - 91 990,81 грн, залишок коштів становить 108 009,19 грн з помісячним планом асигнувань упродовж квітня - жовтня 2021 року по 10 тис.грн, у листопаді цього року - 20 тис. грн та у грудні поточного року - 16,7 тис. гривень;
- спеціального фонду 950 тис.грн, з яких уже взято зобов'язань на сплату судових зборів, штрафів, земельного податку та ПДВ - 850 788,49 грн, залишок коштів - 99 211,51 гривні.
Згідно з п. 2.6 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, за кодом економічної класифікації видатків 2800 “Інші поточні видатки” здійснюється сплата, зокрема, судових витрат.
З урахуванням вищевикладеного Міністерство енергетики України підтримало звернення прокуратури за захистом інтересів держави у судовому порядку. Водночас з указаного листа встановлено відсутність будь-яких вжитих чи запланованих Міненерго заходів щодо стягнення з Відповідача заборгованості за Договором у судовому порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено такий висновок: “Незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом”.
Таким чином, незалежно від наявності чи відсутності у Міністерства енергетики України бюджетних призначень та асигнувань на сплату судового збору за подання позовної заяви, факт незвернення до суду Позивача з позовом свідчить про те, що указаний орган державної влади не виконує своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.
У п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, за яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Зі згаданих листів Міністерства енергетики України вбачається, що ним не здійснюється захист інтересів держави, оскільки Позивач не звертається до суду з відповідною позовною заявою.
Відомі прокурору причини такого незвернення мають об'єктивний характер та пов'язані виключно з відсутністю коштів на сплату судового збору з установленому законом розмірі.
Отже, у цьому випадку з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів (Позивача), допущено нездійснення такого захисту - не забезпечено стягнення з Товариства заборгованості зі сплати концесійних платежів, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
Унаслідок нездійснення захисту згадані інтереси держави залишилися незахищеними.
У зв'язку із цим у прокурора виникло не тільки право, але й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Подібну позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі № 924/349/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19.
Враховуючи вищенаведене, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури та відповідача, суд встановив наступне.
Як зазначає прокурор Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля) від 01.04.2011 № 39 “Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави” (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, до якого увійшло і державне підприємство “Теплоелектроцентраль-2 “Есхар” (код за ЄДРПОУ 30034023, адреса місцезнаходження: вул. 152-ої Стрілецької дивізії, 16, смт. Есхар, Чугуївський р-н, Харківська обл., 63524).
Отже, станом на 01.04.2011 указане державне підприємство належало до сфери управління Міненерговугілля.
Крім того, наказом Міненерговугілля від 09.09.2011 № 486 “Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства “Теплоелектроцентраль-2 “Есхар” (далі - ДП “ТЕЦ-2 “Есхар”) затверджено статут цього підприємства, за яким його органом управління є саме Міненерговугілля.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 № 2293 “Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію” цілісний майновий комплекс ДП “ТЕЦ-2 “Есхар”, яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладення концесійного договору (концесієдавцем).
Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 № 10 “Про проведення концесійного конкурсу щодо концесії цілісного майнового комплексу ДП “ТЕЦ-2 “Есхар” утворено відповідну конкурсну комісію та затверджено положення про неї.
Наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 № 81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу ДП “ТЕЦ-2 “Есхар” (код за ЄДРПОУ 30034023), затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі в конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах “Урядовий кур'єр” та “Голос України” і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.
Як вбачається з матеріалів справи 20.04.2012 між Міненерговугілля (Концесієдавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю “ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ” (далі по тексту - Товариство, Відповідач, Концесіонер) укладено концесійний договір (далі по тексту - Договір).
Відповідно до п. 1 Договору, концесієдавець надає на 49 років Концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії згідно з п. 2 цього Договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов Договору.
Об'єктом концесії є цілісний майновий комплекс ДП “ТЕЦ-2 “Есхар” (код за ЄДРПОУ 30034023), місцезнаходження: 63524, Україна, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, що складається з державного майна, яким указане державне підприємство наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано ДП “ТЕЦ-2 “Есхар” у власність під час здійснення господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого в господарське відання (основні засоби, у тому числі нематеріальні активи). Перелік, найменування, місцезнаходження, склад і вартість об'єкта концесії (визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011) вказані в додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Оскільки відомості, зазначені в додатку 1, надані станом на 31.10.2011, то сторони уточнюють дані (перелік, найменування, місцезнаходження, склад і вартість об'єкта концесії тощо) за результатами проведення інвентаризації та незалежної оцінки об'єкта концесії, що здійснюються відповідно до умов цього Договору (п. 2 Договору).
Згідно з пунктами 11.1, 11.2 Договору, концесіонер зобов'язаний виконувати його умови, забезпечувати своєчасно та в повному обсязі сплату концесійного платежу.
Відповідно до п. 13.1 Договору, концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639, та становить 819 340,30 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, Концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору.
Наступні концесійні платежі вносяться Концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються Концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору (п. 13.2 Договору).
За п. 13.3 Договору, сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період, зменшується на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих Концесієдавцем на наданий у концесію об'єкт концесії за відповідний період, за рахунок яких Концесіонером мають бути здійснені поліпшення об'єкта концесії. Сума концесійного платежу, яку має бути зменшено на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, перелік поліпшень, які мають бути проведені Концесіонером на суму амортизаційних відрахувань, на яку має бути зменшено концесійний платіж за відповідний звітний квартал, та строки їх проведення погоджуються з Концесієдавцем відповідно до умов цього Договору, а саме: протягом 10 робочих днів, наступних за днем отримання від Концесіонера пропозиції щодо погодження таких поліпшень.
Крім того, пунктами 35, 36 Договору визначено, що на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, що має бути спрямована на погоджені Концесієдавцем роботи щодо поліпшення об'єкта концесії, зменшується сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період. Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені на виконання умов цього Договору, залишаються у розпорядженні Концесіонера і використовуються виключно на відновлення та поліпшення основних фондів у складі об'єкта концесії, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов цього Договору.
Згідно з п. 14 Договору, передача об'єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення цього Договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.
За п. 55 Договору, його укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року по 19 квітня 2061 року включно), а згідно з п. 61 Договору він набуває чинності з дня його підписання сторонами.
Пунктом 65 Договору також визначено, що у разі внесення змін до чинного законодавства, яке регулює правовідносини концесії, та встановлення норм права, які погіршують становище сторін, до правовідносин між ними застосовується законодавство, чинне на день укладення цього Договору.
Додатками 1 та 2 до Договору сторонами відповідно погоджено перелік 1 майна ДП “ТЕЦ-2 “Есхар” станом на 31.10.2011, що передається в концесію, та перелік 2 майна ДП “ТЕЦ-2 “Есхар” станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії.
Також додатком 3 до Договору сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об'єкта концесії протягом 2012 - 2016 років, додатком 4 - обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду.
Додатком 5 до Договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об'єкта концесії.
Сторонами 20.04.2012 підписано зведений акт приймання-передачі (додаток 6 до Договору), відповідно до якого Міненерговугілля передало, а Відповідач прийняв цілісний майновий комплекс ДП “ТЕЦ-2 “Есхар”, дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства.
Надалі, 28.05.2012, між Міненерговугілля та Товариством укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою, зокрема, п. 13.1 Договору викладено в такій редакції:
“Концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення Договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639, та становить 828 250 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, Концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього Договору”.
Указана додаткова угода набула чинності з моменту її підписання сторонами Договору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 “Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади” реорганізовано Міненерговугілля шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, а також установлено, що воно є правонаступником майна, прав і обов'язків Міненерговугілля.
Листом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 19.03.2020 № 26/1.1-19.1-7337 відповідача повідомлено про визначення розмірів концесійних платежів за Договором:
- за IІІ квартал 2019 року в сумі 2 153 673,83 гривні;
- за IV квартал 2019 року в сумі 2 166 576,46 гривні.
Листом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 05.05.2020 № 26/1.1-19.1-11689 відповідача повідомлено про визначення розмірів концесійних платежів за Договором:
- за І квартал 2020 року в сумі 2 181 712,06 гривні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 425 “Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади” перейменовано Міністерство енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України (далі - Міненерго, Позивач), утворено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та установлено, що ці Міністерства є правонаступниками прав, обов'язків та майна Міністерства енергетики та захисту довкілля України у відповідних сферах.
При цьому Міненерго забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива (крім забезпечення енергоефективності будівель та інших споруд) та у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики і теплопостачання (пп. 1 п. 3 указаної постанови).
Листом від 22.07.2020 № 26/1.1-19.1-17260 Міненерго повідомило Відповідача про погодження розрахунку амортизаційних відрахувань за II квартал 2020 року, нарахованих на державне майно, передане у концесію, у сумі 437 857,16 грн та про визначення розміру концесійного платежу за вказаний період, який підлягає сплаті Товариством на умовах та в строки, встановлені Договором, у сумі 2 210 174,78 гривні.
У листі Міненерго від 25.11.2020 № 26/1.2-19.1-24102 воно повідомило Товариство про погодження складеного ним розрахунку амортизаційних відрахувань за III квартал 2020 року в сумі 442 767,26 грн та про визначення розміру концесійного платежу за цей період у сумі 2 203 482,50 гривні.
Крім того, листом від 10.02.2021 № 26/1.4-19.1-2011 Позивач проінформував Концесіонера про погодження розрахунку амортизаційних відрахувань за IV квартал 2020 року в сумі 443 829,91 грн і про визначення розміру концесійного платежу за вказаний період, який підлягає сплаті Відповідачем на умовах та у строки, встановлені Договором, у сумі 2 274 739,09 гривні.
Проте прокурор у позовній заяві вказує про те, що відповідач порушуючи умови Договору, не сплатив концесійні платежі за період з IV кварталу 2019 року по IV квартал 2020 року включно, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої становить 11 036 684,89 гривні.
Листом від 05.03.2021 № 19.1-Вих/16-21 Міненерго звернулося до Відповідача у зв'язку з несплатою ним указаних концесійних платежів за період з IV кварталу 2019 року до IV кварталу 2020 року та просив в одноденний термін надати підтвердні документи про сплату концесійних платежів за зазначений період або пояснення про його несплату. Також, у вказаному листі позивач зазначив про п.48 концесійного договору, зокрема про можливість нарахування штрафу у розмірі 0,1 % від суми несплаченої суми концесійного платежу за квартал.
На вищевказаний лист позивача відповідач надав відповідь у формі листа від 09.03.2021 № ДВ/03-108 про сплату концесійного платежу, в якому зазначив про те, що невиконання грошових зобов'язань за Договором виникло через тяжкий фінансовий стан, в якому опинився відповідач через паливну розбалансованість галузі та найбільшу кризу в енергетичній галузі за всю новітню історію української енергетики. Проте у вказаному листі відповідач гарантував, що вживає всіх можливих заходів, для того щоб покращити своє фінансове становище, та оплатити найближчим часом концесійні платежі в повному обсязі, а також продовжувати виконувати свої зобов'язання за договором належним чином.
Однак, своїх зобов'язань за договором не виконав та суму концесійних платежів не сплатив.
Як зазначає прокурор, за інформацією, наданою Державною казначейською службою України (лист від 13.04.2021 № 15-06-06/7850, арк. справи № 100 у томі №1), протягом 2019 року Відповідачем згідно з платіжними дорученнями від 01.03.2019 № 2713 на суму 2 082 170,99 грн, від 02.05.2019 № 2963 на суму 2 132 529,23 грн, від 01.08.2019 № 439 на суму 2 158 086,85 грн та від 01.11.2019 № 769 на суму 2 153 673,83 грн сплачено концесійні платежі за IV квартал 2018 року - III квартал 2019 року.
За цією ж інформацією, наданою Державною казначейською службою України (лист від 13.04.2021 № 15-06-06/7850) протягом 2020 року та станом на 01.04.2021 концесійні платежі від ТОВ "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" не надходили.
Аналогічні відомості щодо несплати Відповідачем концесійних платежів за IV квартал 2019 року та впродовж 2020 року надано Концесієдавцем (листи Міненерго від 23.03.2021 за № 26/1.1-17.2-4714 та від 16.04.2021 за №26/1.8-17.2-6252).
Відповідачем не спростовано факт несплати концесійних платежів за спірний період в розмірі 11 036 684,89 гривні.
Відповідач проти позову заперечує обґрунтовуючи наступним: належністю підприємства відповідача до стратегічного енергетичного комплексу державного значення у Харківській області; збитковим фінансовим станом Концесіонера, що зумовлений введенням неробочої моделі ринку електроенергії; наявними боргами держави в особі державного підприємства "енергоринок у сумі 87,3 млн грн та Державної фіскальної служби України щодо переплати Товариством податку на прибуток підприємств у сумі 14,7 млн. грн; збільшенням розміру концесійних платежів з часу укладення концесійного договору від 20.04.2012 та щоквартальним подальшим їх зростанням; ненаданням позивачем детального розрахунку розміру концесійних платежів, заявлених до стягнення; амортизацією об'єкта концесії за період дії концесійного договору від 20.04.2012; ненаданням державою Відповідачу тимчасової державної підтримки у порядку визначеному ст. 35 Закону України «Про концесію», а також п. 12 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про ринок електричної та Порядком надання тимчасової підтримки виробникам, що здійснюють комбіноване виробництво електричної та теплової енергії на електроцентралях, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 №324; відсутністю вини Відповідача як елементу господарського правопорушення, оскільки ним ужито всіх заходів для виконання зобов'язань за договором; невиконанням зобов'язань Товариства внаслідок прострочення кредитора - держави в особі ДП «Енергоринок» та ДФС України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
При цьому сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ч. 1 ст. 6 ЦК України).
За ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (абзаци 1,2, 4 ч. 1 ст. 174 ГК України).
За абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Крім того, правовідносини щодо концесії регламентуються Законом України “Про концесії” від 16.07.1999 № 997-XIV (далі - Закон № 997), що був чинним на момент укладання Договору, та Законом України “Про концесію” від 03.10.2019 № 155-ІХ (далі - Закон № 155), який набрав чинності 20.10.2019.
Тому правовідносини, які виникли між сторонами, за своїм характером та змістом є господарським зобов'язанням і виникли з господарського договору - договору концесії.
Частинами 1, 2, 7 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Змістом Договору передбачено, що Товариство зобов'язане своєчасно та в повному обсязі сплачувати концесійні платежі.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами Договору визначено, що концесійні платежі вносяться Відповідачем з періодичністю: за перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу).
Згідно з абз. 1 п. 5 Порядку подання фінансової звітності, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 № 419, проміжна фінансова звітність (І квартал, перше півріччя, дев'ять місяців) подається підприємствами не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.
Отже, установлено такі строки належного виконання Відповідачем своїх зобов'язань зі сплати концесійних платежів:
- за перший - третій квартали відповідного року - відповідно до 25 квітня, 25 липня та 25 жовтня такого року;
- за четвертий квартал відповідного року - до 28 лютого наступного за відповідним року.
Тому строки сплати Відповідачем концесійних платежів за Договором минули:
- за IV квартал 2019 року - 28.02.2020;
- за І квартал 2020 року - 25.04.2020;
- за II квартал 2020 року - 25.07.2020;
- за III квартал 2020 року - 25.10.2020;
- за IV квартал 2020 року - 28.02.2021.
Натомість у зазначені строки Відповідач не виконав своїх зобов'язань зі сплати вказаних концесійних платежів.
Згідно інформації наданою Державною казначейською службою України (лист від 13.04.2021 № 15-06-06/7850), протягом 2019 року Відповідачем згідно з платіжними дорученнями від 01.03.2019 № 2713 на суму 2 082 170,99 грн, від 02.05.2019 № 2963 на суму 2 132 529,23 грн, від 01.08.2019 № 439 на суму 2 158 086,85 грн та від 01.11.2019 № 769 на суму 2 153 673,83 грн сплачено концесійні платежі за IV квартал 2018 року - III квартал 2019 року. Протягом 2020 року та станом на 01.04.2021 концесійні платежі від Товариства не надходили.
Аналогічні відомості щодо несплати Відповідачем концесійних платежів за IV квартал 2019 року та впродовж 2020 року надано Концесієдавцем (листи Міненерго від 23.03.2021 за № 26/1.1-17.2-4714 та від 16.04.2021 за №26/1.8-17.2-6252).
Відповідач заперечуючи проти позову не погоджується із розрахунком позивача концесійних платежів, та зазначає, що вказаний розрахунок не є вірним.
Проте котррозрахунок концесійних платежів не надав, також в листі вих. № ДВ/03-108 від 09.03.2021 відповідач вказав, що гарантує, що вживає всіх можливих заходів, для того, щоб покращити своє фінансове становище, та оплатити найближчим часом концесійні платежі в повному обсязі, а також продовжувати виконувати свої зобов'язання за Договором належним чином.
Крім того, листами Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 19.03.2020 № 26/1.1-19.1.-7337 та від 05.05.2020 № 26/1.1-19.1-11689, а також листами позивача від 22.07.2020 № 26/1.1-19.1-17260, від 25.11.2020 № 26/1.2-19.1.-24102 та від 10.02.2021 № 26/1.4-19.1-20111 Концесіонера поінформовано про нарахований розмір концесійних платежів за відповідні звітні періоди.
Відповідач проти отримання вищевказаних листів не заперечує.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач доказів фактичної сплати відповідачем концесійних платежів за період з IV кварталу 2019 року до IV кварталу 2020 року (включно) не надав, беручи до уваги порушення відповідачем умов концесійного договору від 20.04.2012, що укладений між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, яке на даний час приєднано до Міністерства енергетики України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (відповідач) в частині оплати концесійних платежів своєчасно та у повному обсязі, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання за вказаним договором щодо оплати концесійних платежів за вищевказаний період в сумі 11 036 684,89 грн, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного розміру заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, а саме щодо належності підприємства відповідача до стратегічного енергетичного комплексу державного значення.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 27.04.2021 №26981492 вбачається, що державне підприємство «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар», яке є об'єктом цесії, здійснює, зокрема, виробництво електроенергії (основний вид економічної діяльності), її розподіл та продаж, а також постачання пари та гарячої води.
Водночас у матеріалах справи немає доказів обставин, якими Відповідач обґрунтовує свою позицію в цій частині, зокрема, щодо структури споживачів підприємства, забезпечення ним енергопостачання об'єктів насосного водопостачання м. Харкова, що здійснюють 75 % загального обсягу постачання води цього міста, тощо.
При цьому суд зазначає те, що державний інтерес вочевидь не може обмежуватися необхідністю забезпечення належних умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до установлених нормативів, норм і стандартів.
Державні інтереси відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (абз. 2 п. 3 описово-мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).
У цьому конкретному випадку прокурором ініційовано пред'явлення позову, оскільки він спрямований на забезпечення прав держави як власника суб'єкта концесії на отримання належного їй доходу від управління цим об'єктом іншою особою - Відповідачем, що вже було встановлено під час перевірки обґрунтованості звернення прокурора до суду із даним позовом.
Також, як вже було вказано судом вище, у 2020 році передбачені надходження до Державного бюджету концесійні платежі в сумі 9 029 тис. гривень.
Отже, заборгованість Концесіонера в 1,3 рази перевищує загальнодержавний річний розмір таких доходів, що свідчить про явний дисбаланс на користь Відповідача між загальнодержавними інтересами та приватними інтересами Товариства.
Щодо збиткового фінансового стану, який зумовлений введенням неробочої моделі електроенергії, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про концесії» 16.07.1999 № 997-XIV, який був чинним на час виникнення договірних правовідносин між сторонами, концесійний платіж вноситься концесіонером відповідно до умов концесійного договору.
За ч. 5 ст. 34 Закону України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-ІХ , що був чинним на час виникнення заборгованості, платежі концесіонера на користь концесієдавця вносяться у строки та порядку, встановлені концесійним договором.
Розділом 13 концесійного договору, сторони визначили умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів.
П.13.2. концесійного договору сторони погодили, що наступні після першого концесійні платежі вносяться концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з установленою періодичністю.
Отже, необґрунтованим є посилання відповідача на збитковість свого фінансового стану як на підставу невиконання ним зобов'язань зі сплати концесійних платежів.
Також преамбулою Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що він визначає правові, економічні та організаційні засади і функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
У свою чергу, державна політика в електроенергетиці спрямована на створення умов для ефективного функціонування ліквідного ринку електричної енергії та його розвитку (п. 2 ч. 1 ст. 5 указаного Закону).
Відповідачем у порушення ст. 74 ГПК України не надано доказів введення неробочої моделі ринку електроенергії, а також існування кризи на ньому. Фактично ці доводи відповідача (Концесіонера) ґрунтуються на припущеннях та його власному ставленні до запровадженого правового регулювання цієї сфери.
Щодо боргів держави перед відповідачем в особі ДП «Енергоринок» у сумі 87,3 млн. грн. та ДФС України щодо переплати відповідачем податку на прибуток підприємств у сумі 14,7 млн. грн, суд зазначає про наступне.
Правовідносини які є предметом даної справи є концесійний договір від 20.04.2012, що укладений між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, яке на даний час приєднано до Міністерства енергетики України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ".
Таким чином, спірні правовідносини виникли та існують між Міністерством енергетики України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ", а ДП «Енергоринок» та ДФС України не є їх учасниками, що вказує на необґрунтованість доводів Концесіонера в цій частині.
Крім того, відповідно до п. 14 Статуту ДП «Енергоринок», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 № 922, вказане підприємство діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань перед партнерами і державою.
Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна та не несе відповідальності за зобов'язаннями держави (п. 16 Статуту).
Тому обов'язки ДП «Енергоринок» перед його контрагентами, зокрема Концесіонером, не є підставою для невиконання останнім зобов'язань за Договором та не можуть впливати на права та обов'язки третіх осіб, у тому числі Концесієдавця.
Щодо збільшення розміру концесійних платежів з часу укладення концесійного договору від 20.04.2012 та щоквартальним подальшим їх зростанням, про які вказує відповідач у відзиві на позовну заяву.
Пунктом 13.1 концесійного договору встановлено фіксований розмір концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, який становить частку від вартості наданого у концесію об'єкта.
Указаний розмір концесійного платежу визначено сторонами Договору на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639 та була чинна до 18.08.2020 (далі - Методика 639).
Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України «Про концесії» 16.07.1999 № 997-XIV, що діяв до 20.10.2019, концесійні платежі встановлюються, зокрема, у відсотках від вартості наданого у концесію об'єкта результатами його оцінки, проведеної в порядку, визначеному законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну цільність. Методика розрахунку концесійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України.
Формулу розрахунку розміру концесійного платежу, встановленого як частка (у відсотках) вартості наданого у концесію об'єкта за результатами його оцінки, визначено у пп. 1 п. 1 Методики 639.
Ця формула передбачає коригування такого платежу на індекс інфляції з дати проведення оцінки (переоцінки) наданого у концесію об'єкта до моменту нарахування концесійного платежу за звітний період.
Частиною 4 ст. 34 Закону України «Про концесію» від 03.10.2019 № 155-ІХ, який був чинним на час виникнення заборгованості, встановлено, що умови здійснення концесійних платежів концесіонером можуть визначатися як частка (у відсотках) вартості наданого об'єкта концесії, визначеної за результатами його ринкової оцінки. Методика розрахунку концесійних платежів затверджується Кабінетом Міністрів України.
З 18.08.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 706, якою затверджено Методику розрахунку концесійних платежів (далі - Методика 706).
Відповідно до пп. 2 п. 4 Методики 706 концесійний платіж за результатами концесійного конкурсу або прямих переговорів розраховується як частка (у відсотках) вартості наданого об'єкта концесії, визначеної за результатами його ринкової оцінки. При цьому оціночний розмір концесійного платежу підлягає обов'язковій індексації на індекс споживчих цін.
Розмір концесійного платежу за кожний наступний період визначається шляхом коригування розміру концесійного платежу за попередній період на індекс споживчих цін за відповідний звітний період (абз. 12 пп. 2 п. 4 Методики 706).
Таким чином, концесійні платежі до 18.08.2020 обчислювалися шляхом коригування розміру платежу за перший квартал, що настає після укладення Договору, на індекс інфляції, що обґрунтовано наведеними вимогами Закону 997 та Методики 639.
Подальші концесійні платежі розраховувались шляхом їх коригування на індекс споживчих цін на підставі положень Закону 155 та Методики 706.
Тому збільшення розміру концесійних платежів з дати укладення Договору (20.04.2012) до теперішнього часу та їх подальша зміна розміру законодавчо зумовлені.
Крім того, з долучених до відзиву доказів вбачається, що їх розмір коливався як у бік збільшення, так і зменшення.
Щодо заперечень відповідача, а саме ненадання позивачем детального розрахунку розміру концесійних платежів, заявлених до стягнення.
Розрахунок розміру концесійних платежів за період з IV кварталу 1019 року по IV квартал 2020 року наведено прокурором у позовній заяві.
Крім того, листами Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 19.03.2020 № 26/1.1-19.1-7337 та від 05.05.2020 № 26/1.1-19.1-11689, а також листами Міненерго від 22.07.2020 № 26/1.1-19.1-17260, від 25.11.2020 № 26/1.2-19.1-24102 та від 10.02.2021 № 26/1.4-19.1-2011 Концесіонера проінформовано про нарахований розмір концесійних платежів за відповідні звітні періоди.
Згідно з п. 31 Договору протягом усього строку дії цього Договору концесіонер у порядку, передбаченому законодавством України, нараховує суми амортизаційних відрахувань.
Концесіонер щокварталу надає Концесієдавцеві розрахунок суми нарахованих амортизаційних відрахувань на наданий у концесію об'єкт за відповідний період не пізніше ніж за 14 днів до дати, встановленої для подання стальних бухгалтерських звітів (балансів), а також пропозиції щодо погодження переліку поліпшень об'єкта концесії (п. 32 Договору).
Відповідно до п. 35 Договору на суму нарахованих амортизаційних нарахувань, що має бути спрямована на погоджені з Концесієдавцем роботи до поліпшення об'єкта концесії, зменшується сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період.
При цьому за нецільове використання амортизаційних відрахувань до Концесіонера передбачалося застосування штрафних санкцій у розмірі 100 % сум, використаних за нецільовим призначенням, з нарахуванням пені в розмірі 20 % облікової ставки НБУ (абз. 3 ч. 3 ст. 20 Закону 977).
З огляду на вказані положення Договору Товариство самостійно нараховувало амортизаційні відрахування та погоджувало їх з Концесієдавцем.
Так, листами від 22.07.2020 № 26/1.1-19.1-17260, від 25.11.2020 26/1.2-19.1-24102 та від 10.02.2021 № 26/1.4-19.1-2011 Міненерго повідомило Відповідача про погодження складених Товариством розрахунків амортизаційних відрахувань за II квартал 2020 року в сумі 437 857,16 грн, за III квартал 2020 року в сумі 442 767,26 грн та за IV квартал 2020 року в сумі 443 829,91 грн відповідно.
Концесійні платежі за вказані періоди зменшено на згадані розміри нарахованих Концесіонером амортизаційних відрахувань.
Тому доводи Відповідача в цій частині не спростовують обґрунтованості позовних вимог.
Крім того, надана відповідачем до відзиву на позовну заяву копія Розрахунку сум амортизаційних відрахувань станом на І квартал 2021 року не є належним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки не стосується предмету доказування.
Указаний Розрахунок здійснено Відповідачем стосовно розміру амортизаційних відрахувань за І квартал 2021 року, натомість позовні вимоги стосуються інших періодів сплати концесійних платежів.
Щодо ненадання державою Відповідачу тимчасової державної підтримки, суд зазначає наступне.
За ч. 1 ст. 35 Закону України "Про концесію" від 03.10.2019 №155-ІХ державна підтримка може надаватися концесіонеру.
Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про тимчасову підтримку деяких виробників, що здійснюють комбіноване виробництво і електричної та теплової енергії (п. 12 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Порядок надання тимчасової підтримки виробникам, що здійснюють комбіноване виробництво електричної та теплової енергії на теплоелектроцентралях, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 за №324.
Зокрема, ним визначено умови та процедуру прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо надання тимчасової підтримки таким виробникам та вимоги, що ставляться до них (п. 1 указаного Порядку).
Аналіз викладених положень законодавства свідчить про відсутність безумовного обов'язку держави надати таку підтримку.
Водночас Відповідач бездоказово стверджує про ненадання тимчасової фінансової підтримки, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо результатів розгляду відповідних звернень за її отриманням.
Крім того, питання правової оцінки рішень, дій чи бездіяльності повноважених суб'єктів стосовно надання цієї підтримки знаходяться поза межами предмета доказування у вказаній справі, отже вказані доводи відповідача є необґрунтованими.
Щодо відсутності вини Відповідача, як елементу господарського правопорушення, оскільки ним ужито всіх заходів для виконання зобов'язань за договором.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).
Подібне положення містить і ч. 2 ст. 218 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Аналіз указаних законодавчих положень у їх системному взаємозв'язку дозволяє дійти висновку, що наявність вини у порушенні зобов'язання презюмується, а її відсутність має бути доведеною. Тягар доведення у такому разі закон покладає на порушника господарського зобов'язання.
Разом із тим, стверджуючи про наявність боргових зобов'язань ДП «Енергоринок» та про переплату з податкових платежів, Концесіонер не надав доказів про вжиття ним заходів до отримання таких коштів.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань врегульовано ст. 43 Податкового кодексу України, за змістом п. 43.3 якої обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення.
Тому Концесіонером не вжито всіх можливих та залежних від нього заходів для недопущення невиконання умов Договору стосовно сплати концесійних платежів, що свідчить про безпідставність обґрунтувань відзиву в частині, а також їх недоведеність належними та допустимими доказами.
Щодо невиконання зобов'язань відповідачем внаслідок прострочення кредитора - держави в особі ДП «Енергоринок» та ДФС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Подібне за змістом положення закріплене й у ч. 1 ст. 221 ГК України.
З урахуванням ч. 1 ст. 509 ЦК України, п. 11.2 (за яким концесіонер зобов'язаний забезпечувати своєчасно та в повному обсязі сплату концесійного платежу) та п. 13 Договору в зобов'язанні зі сплати концесійних платежів за ним кредитором є Міненерго, боржником - Відповідач.
ДП «Енергоринок» та ДФС України, які, за твердженням Відповідача, допустили прострочення, не є кредиторами за згаданим зобов'язанням.
Тому доводи Концесіонера в цій частині не ґрунтуються на положеннях закону.
Також, прокурор просить стягнути з відповідача неустойку у вигляді штрафу у розмірі 11 036,68 грн, 718 850,90 грн - інфляційних втрат за період з 29.02.2020 до 01.04.2021 та 210 742,94 грн - 3% річних за вказаний період.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної сплати концесійних платежів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невиконання зобов'язання відповідачем по сплаті концесійних платежів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пп.пп. 47, 48 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, визначених Договором, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України. У разі порушення будь-яких умов, установлених Договором, винна сторона сплачує на користь та на вимогу іншої сторони і виключно за рішенням суду штраф у розмірі 0,1 % від несплаченої суми концесійного платежу за квартал.
При цьому сплата штрафу не звільняє сторони від виконання ними зобов'язань за цим Договором (п. 49 Договору).
Тому розмір неустойки у вигляді штрафу за несплачену суму концесійних платежів за період з IV кварталу 2019 року по ІV кварталу 2020 року (включно) нараховується позивачем наступним чином 11036684,89 грн (сума концесійних платежів за якими було прострочення - основний борг відповідача) х 0,1%, що становить 11036,68 грн.
Перевіривши правильність нарахування суми неустойки у розмірі 11036,68 грн, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено позивачем арифметично вірно, вказана санкція погоджена сторонами у договорі, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 11036,68 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши розрахунок позивача період нарахування останнім сум 3% річних, з урахуванням виникнення прострочення за концесійні платежі: IV кварталу 2019 з 29.02.2020; І кварталу 2020 року з 26.04.2020; ІІ кварталу 2020 року з 26.07.2020; ІІІ кварталу 2020 року з 26.10.2020; IV кварталу 2020 з 01.03.2020 судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 210 742,94 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 718850,90 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача, а отже судові витрати: судовий збір у розмірі 179659,73 грн покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 611, 612, 623-629 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193, ст. 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, ідентифікаційний код 34181461) до Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 11 977 315,41 грн, з яких 11 036 684,89 грн - основного розміру заборгованості зі сплати концесійних платежів за період з IV кварталу 2019 року до IV кварталу 2020 року (включно), 11 036,68 грн - неустойки у вигляді штрафу, 718 850,90 грн - інфляційних втрат за період з 29.02.2020 до 01.04.2021 та 210 742,94 грн - 3% річних за вказаний період.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 179659,73 грн. покласти на відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, ідентифікаційний код 34181461).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, ідентифікаційний код 34181461) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) судовий збір у розмірі 179659,73 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Прокурор, що звернувся до суду: Заступник Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 0034051).
Позивач: Міністерство енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 30 ідентифікаційний код 37552996).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, ідентифікаційний код 34181461).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "24" вересня 2021 р.
Суддя І.О. Чистякова