65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" вересня 2021 р. м. Одеса Справа № 916/2191/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Аганін В.Ю.
розглянувши справу №916/2191/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” (65003, м.Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 115; код ЄДРПОУ 38351958)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Главчевої Катерини Геннадіївни ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 )
Про стягнення 15591,18 грн.
Представники сторін:
від позивача - Комаха В.В., адвокат за ордером
від відпоідача - не з'явився
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Главчевої Катерини Геннадіївни про стягнення 15591,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №06339 від 21.01.2019р. та направлено на стягнення 15591,18 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.08.2021р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2191/21. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "06" вересня 2021 р. о 12:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано учасників справи у підготовче засідання на 06.09.2021р. о 12:00.
06.09.2021р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 23.09.2021р. о 11:00.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2021р. повідомлено відповідача по справі №916/2191/21: Фізичну особу-підприємця Главчеву Катерину Геннадіївну про судове засідання, яке відбудеться "23" вересня 2021 р. о 11:30.
22.09.2021р. позивачем було подано заяву про залучення документів до матеріалів справи, яка прийнята судом.
Позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його адресу ухвали суду, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання кореспонденції суду.
У судові засідання відповідач не з'являвся, про поважність причин відсутності суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв до господарського суду Одеської області від відповідача не надходило.
Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що судове відправлення скеровувалось судом на адресу реєстрації відповідача, а також відсутність жодних клопотань з боку відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за час розгляду справи, суд встановив.
21 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” (постачалньик) та Фізичною особою-підприємцем Главчевою Катериною Геннадіївною було укладено Договір поставки №06339 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця лікеро-горілчану, хімічну продукцію, товари для дому та інші товари, визначені у п. 2.1. цього Договору (надалі - продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію.
Відповідно до п. 2.1. Договору, фактична кількість, асортимент, ціна партії поставці покупцеві, вважається узгодженими сторонами в момент підписання відповідної додаткової накладної.
За поясненнями позивача, ним було поставлено та передано у власність відповідача товар на суму 26633,40 грн., що підтверджується видатковими накладними №1667530 від 22.12.2020р. та №1667556 від 22.12.2020р.
Відповідно до п. 6.6. Договору, оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до виконання, здійснюється шляхом сплати покупцем 100% вартості партії продукції протягом 14 календарних днів з дня отримання покупцем відповідної партії продукції.
Позивачем було зазначено суду, що за товар, поставлений згідно видатковою накладною №1667530 від 22.12.2020р., відповідачем було сплачено 7123,38 грн., у зв'язку з чим залишок боргу становить - 3260,82 грн. та за товар, поставлений згідно видатковою накладною №1667556 від 22.12.2020р. відповідачем було сплачено 6700,72 грн., у зв'язку з чим залишок боргу становить - 9548,48 грн.
Таким чином, за посиланням позивача, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 12809,30 грн., яка наразі є неоплаченою.
Відповідно до п. 7.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов договору покупець сплачує на користь постачальника пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.
Згідно до п. 7.3. Договору, незалежно від застосування постачальником п. 7.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов договору протягом більше, ніж 15 календарних днів покупець додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №06339 від 21.01.2019р. та направлено на стягнення 15591,18 грн., де боргу - 12809,30 грн., інфляційні втрати - 612,37 грн., пеня - 725,39 грн., 3% річних - 163,19 грн., штраф - 1280,93 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” та Фізичною особою-підприємцем Главчевою Катериною Геннадіївною виникли на підставі укладеного між ними 21 січня 2020 року Договору поставки №06339.
Судом встановлено, що позивачем було поставлено згідно видаткової накладної №1667530 від 22.12.2020р. товар на суму 10384,20 грн.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, судом з'ясовано, що відповідно до накладної на повернення товару №33237 від 09.03.2021р., відповідачем було повернуто товар на суму 3092,70 грн. та відповідно до накладної на повернення товару №33280 від 23.02. 2021р. на суму 3805,20 грн.
Отже, залишок заборгованості за видатковою накладною №1667530 від 22.12.2020р. становить - 3486,30 грн.
Судом встановлено, що позивачем було поставлено згідно видаткової накладної №1667556 від 22.12.2020р. товар на суму 16249,20 грн.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, судом з'ясовано, що відповідно до платіжного доручення №476270 від 12.03.2021р. відповідачем було сплачено 1000,00грн., відповідно до платіжного доручення №473703 від 26.02.2021р. відповідачем було сплачено 1068,00 грн., а також відповідно до накладної на повернення товару №33242 від 12.03.2021р., відповідачем було повернуто товар на суму 1459,50 грн. та відповідно до накладної на повернення товару №33 279 від 19.02.2021р. було повернуто товар на суму 3174,60 грн.
Отже, залишок заборгованості за видатковою накладною №1667556 від 22.12.2020р. становить - 9547,10 грн.
З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що позивачем було поставлено товар на суму 26633,40 грн., а відповідачем сплачено 13600,00 грн., у зв'язку з чим борг наразі становить - 13033,40 грн., однак враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд стягує заявлену позивачем суму боргу у розмірі 12809,30 грн.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Фізичною особою-підприємцем Главчевою Катериною Геннадіївною прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №06339 від 21.01.2020р. щодо оплати вартості отриманого з боку позивача товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 12809,30 грн. основного боргу за отриманий товар - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Позивачем, відповідно до п. 7.2. Договору, було здійснено нарахування пені на суму боргу за період з 06.01.2021р. по 09.06.2021р. та сума пені становить - 725,39 грн. Також, керуючи п. 7.3. Договору, позивачем заявлено до стягнення штраф - 1280,93 грн.
Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі та штрафу, вважає такі розрахунки вірним, а вимоги про стягнення пені та штрафу - правомірними.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем було здійснено нарахування 3% у розмірі 163,19 грн. та інфляційні втрати у розмірі 612,37 грн.
Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В підтвердження розміру понесених судових витрат позивачем до суду надані: Витяг з Договору №30/03-2021 про надання правової допомоги від 30.03.2021р., Додаткову угоду №4 від 04.06.2021р. до Договору про надання правової допомоги №30/03-2021 від 30.03.2021р.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що згідно з п.1 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу, в силу приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на відповідача. Однак, відповідачем будь-якої незгоди щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем не надано.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2270,00 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” - задовольнити повінстю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Главчевої Катерини Геннадіївни ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Таіс-Дістрибьюшн” (65003, м.Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 115; код ЄДРПОУ 38351958) суму основного боргу у розмірі 12809 (дванадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн. 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 612 (шістсот дванадцять) грн. 37 коп., пеню у розмірі 725 (сімсот двадцять п'ять) грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 163 (сто шістдесят три) грн. 19 коп., штраф у розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 93 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев'ять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Повний текст рішення складено 24 вересня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко