"15" вересня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1568/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,
за участі секретаря судового засіданні Потребенко О.М.,
розглянувши справу № 916/1568/21 за правилами загального позовного провадження
за позовом: акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" /ЄДРПОУ 20077720, адреса - 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, e-mail: ngu@naftogaz.com/
до відповідача: акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" /ЄДРПОУ 05471158, адреса - 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29/
про стягнення 67 081 857,09 грн.
за участі представників сторін:
від позивача: адвокат Пронюк В.Я., довіреність 14-340 від 22.12.2020 року (приймає участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від відповідача: Орлова О.В., в порядку самопредставництва за довіреностю13/20-9 від 22.02.2021 року.
03.06.2021 року акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою /вх. № 1626/21/ до акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" про стягнення заборгованості за договором № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року у розмірі 67 081 857,09 грн., з яких:
- 58 953 131,18 грн. - основний борг;
- 1 097 910,65 грн. - пеня
- 1 881 669,65 грн. - 3 % річних;
- 5 149 145,61 грн. - інфляційні втрати; судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року.
Позов пред'явлено на підставі ст.ст. 11-16, 258, 509, 525-526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230-232, 264-265 ГК України.
Ухвалою суду від 08.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1568/21; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.07.2021 р. о 11:30 год.
01.07.2021 року на адресу суду надійшов відзив /вх. № 17592/21/, в якому відповідач визнає у повному обсязі основний борг у розмірі 58 953 131,18 грн. Відповідач вказує, що позивачем вірно здійснено нарахування 3 річних та інфляційних нарахувань, у зв'язку із чим відповідач також визнає у повному обсязі вказану частину вимог.
АТ "Одеська ТЕЦ" вказує, що позивачем вірно здійснено нарахування пені за період з 27.12.2019 року по 31.03.2021 року. При цьому відповідач просить суд зменшити суму нарахованої пені на 90 %. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач вказує, що сума пені є надмірно великою, а майновий стан відповідача є важким, оскільки підприємство є збитковим.
У підготовчому судовому засіданні 07.07.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження до 06.09.2021 року та оголошено перерву на 03.09.2021 року на 10:30 год.
14.07.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 18924/21/, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти заяви відповідача про зменшення пені.
У підготовчому судовому засіданні 03.09.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті; судове засідання призначено на 15.09.2021 року на 14:30 год.
У судовому засіданні 15.09.2021 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі, заперечуючи проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав у частині стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних нарахувань, проте просив зменшити розмір пені до 90 % з підстав, викладених у відзиві.
Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов'язків учасників справи.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Вислухавши представників сторін, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог /основного боргу, 3 % річних, інфляційних нарахувань, та вірності/правомірності нарахування пені/, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у порядку ч. 4 ст. 191 ГПК України, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 09.10.2019 року між АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» /постачальник/ та АТ «Одеська ТЕЦ» /споживач/ укладено договір № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору /п. 1.1 договору/.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором /п. 7.1 договору/.
У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення /п. 7.2 договору/.
Згідно п. 11.1 договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
28.10.2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року.
12.11.2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до договору № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року.
09.12.2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до договору № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року.
18.12.2019 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 4 до договору № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року.
28.01.2020 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 5 до договору № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року.
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року, судом досліджено:
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2019 року на суму 1 357 647,68 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2019 року на суму 14 139 752,27 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2020 року на суму 18 072 718,27 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2020 року на суму 14 306 910,30 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2020 року на суму 9 980 114,03 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2020 року на суму 1 095 988,63 грн.
Таким чином, судом встановлено, що за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року позивачем поставлено відповідачу природного газу на загальну суму 58 953 131,08 грн.
Однак, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем поставленого йому природного газу. Вказана обставина не спростована відповідачем, та, навпаки, визнається ним, про що свідчить заяви відповідача про визнання позову.
Оскільки, відповідач не здійснив оплату за договором у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Положеннями ст. 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення та 3 % річних, та встановлено, що розрахований позивачем розмір інфляційного збільшення становить - 5 149 145,61 грн., 3 % річних - 1 881 669,65 грн.
Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.
Проаналізувавши встановлені обставини, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають задоволенню у повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.
Стосовно вимог про стягнення пені у розмірі 1 097 910,65 грн., господарський суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення /п. 7.2 договору/.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що розрахований позивачем розмір пені становить - 1 097 910,65 грн. Суд враховує визнання відповідачем права на нарахування позивачем пені та визнання вірності здійсненого розрахунку.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, господарський суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.
Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.
Суд наголошує на приписах ст.233 ГК України, та ст.551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов'язок зменшувати штрафні санкції, а саме розмір пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
На підтвердження доводів відповідача щодо зменшення пені, судом досліджено: ухвалу Арбітражного суду Одеської області від 15.06.2001 року у справі № 17-2-18/01-5010; постанову Господарського суду Одеської області від 13.12.2016 року у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010; ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.01.2019 року у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010; ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.03.2017 року у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010; податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік; акт звіряння розрахунків станом на 30.04.2021 року; акт звірки розрахунків за договором № 40-7 від 02.01.2019 року станом на 30.04.2021 року; акт звірки розрахунків за договором № 40-7 від 02.01.2019 року; акт звірки за договором № 007265 від 04.01.2016 року; акт звіряння станом на квітень 2021 року.
Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує, що обов'язок відповідача здійснити оплату за договором виник ще у листопаді 2019, та фактично не сплачено на дату ухвалення рішення. Тобто прострочення платежу триває близько 2 роки. Вказане прострочення суд вважає значним, а відтак суд вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку.
За результатами надання оцінки заявленому відповідачем клопотанню, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій у порівнянні із сумою основного боргу є незначним, оскільки розмір пені складає лише 1,86 % від суми основного боргу. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції у розмірі 1 097 910,65 грн., в даному випадку, є засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, будь-які докази, які можуть свідчить про намагання позивача покласти на відповідача надмірний тягар шляхом стягнення пені також відсутні, оскільки позивач звернувся до суду про стягненні з відповідача заборгованості, яка виникла у листопаді 2019 року - квітні 2020р., в березні 2021р.
Враховуючи збалансованість інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (непогашення відповідачем основної суми боргу), баланс інтересів сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені. У зв'язку із чим клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
При цьому суд зазначає, що посилання відповідача на складне фінансове становище, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру пені. Крім того суд враховує, що відповідачем не надано доказів вжиття заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем або її відстрочення, розстрочення, а також інших заходів щодо запобігання виникненню збитків.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають задоволенню у повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 794 500,00 грн., що вбачається із платіжного доручення № 0000018379 від 26.05.2020 року (а.с. 6).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахування вказаного, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у повному обсязі у зв'язку із визнанням відповідачем позовних вимог, суд зазначає, що на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 % сплаченого судового збору, а саме у розмірі 397 250,00 грн., про що постановлено відповідну ухвалу по справі. Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 397 250,00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 130, 191, 237-241 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"- задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" /ЄДРПОУ 05471158, адреса - 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29/ на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" /ЄДРПОУ 20077720, адреса - 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, e-mail: ngu@naftogaz.com/ заборгованість за договором № 7704/1920-ЕЕ-23 постачання природного газу від 09.10.2019 року у розмірі 67 081 857,09 грн. /шістдесят сім мільйонів вісімдесят одна тисяча вісімсот п'ятдесят сім гривень 09 копійок/, з яких: 58 953 131,18 грн. - основний борг; 1 097 910,65 грн. - пеня, 1 881 669,65 грн. - 3 % річних; 5 149 145,61 грн. - інфляційні втрати.
3. Стягнути з акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" /ЄДРПОУ 05471158, адреса - 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29/ на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" /ЄДРПОУ 20077720, адреса - 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, e-mail: ngu@naftogaz.com/ судовий збір у розмірі 397 250,00 грн. /триста дев'яносто сім тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 копійок/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення буде складено 24 вересня 2021 р.
Суддя Н.Д. Петренко