вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1631/21
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія Дарвекс"
08302, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Січнева, буд. 1, код ЄДРПОУ 40827326
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд"
08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, буд. 16, код ЄДРПОУ 34536374
про стягнення заборгованості
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1633/21 від 02.06.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія Дарвекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №01/2017 від 04.01.2017, що укладений між ним та позивачем.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява (вх. № 15502/21 від 25.06.2021) про ознайомлення з матеріалами справи та відзив на позовну заяву (вх. № 17209/21 від 19.07.2021), в якому також заявлено клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2021 клопотання відповідача про витребування доказів задоволено: витребувано у позивача акт звірки за весь час дії спірного договору та продовжено сторонам строки подання заяв по суті справи.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 29.07.2021 надійшов витребуваний доказ (вх. № 20585/21 від 02.09.2021).
Відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -
встановив:
04.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дарвекс» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 01/2017 (далі - Договір), згідно з яким постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, приймати та оплачувати цей товар.
Відповідно до пункту 3.1. Договору покупець оплачує товар за ціною, що вказується у видаткових накладних, актах приймання - передачі, специфікаціях тощо.
Згідно з пунктом 3.2. Договору покупець зобов'язується оплачувати товар протягом 3 банківських днів з моменту поставки чи самовивозу товару зі складу постачальника.
Пунктом 6.2. Договору визначено, що строк дії цього договору спливає 31.12.2017.
Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарвекс»
На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за видатковими накладними: № 129 від 23.03.2018 на суму 17757,60 грн., № 221 від 27.04.2018 на суму 7714,56 грн., № 277 від 18.05.2018 на суму 10000,00 грн., № 760 від 30.10.2018 та № 9667 від 30.10.2018 на загальну суму 94254,10 грн., № 968 від 18.10.2018 на суму 520,00 грн., № 969 від 10.11.2018 на суму 3348,00 грн., № 979 від 13.11.2018 на суму 2502,00 грн., № 972 від 18.12.2018 на суму 600,00 грн., № 1501 від 10.02.2019 на суму 2922,00 грн., актом надання послуг з доставки на суму 500,00 грн., № 1502 від 11.02.2019 на суму 12600,00 грн., актом надання послуг з доставки на суму 1200,00 грн., № 1503 від 28.02.2019 на суму 4671,00 грн., актом надання послуг з доставки на суму 600,00 грн. та актами звірки взаєморозрахунків.
05.06.2020 на адресу відповідача направлено вищезазначені документи для підписання, які отримані уповноваженим представником відповідача 10.06.2020.
Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 86313,58 грн., строк оплати якої настав.
Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд»
Станом на 12.03.2020, на виконання умов договору поставки № 01/2017 від 04.01.2017, позивачем поставлений у власність відповідача товар всього на суму 2284237,07 грн., який відповідачем оплачений частково: на суму 2248355,74 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями та актом звірки взаєморозрахунків, таким чином, враховуючи додані до відзиву документи, відповідач визнає заборгованість у сумі 35881,33 грн.
Норми права, що підлягають застосуванню
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
04.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дарвекс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бориспільміськбуд» укладено договір поставки № 01/2017, згідно з яким постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, приймати та оплачувати цей товар.
Згідно з пунктом 3.2. Договору покупець зобов'язується оплачувати товар протягом 3 банківських днів з моменту поставки чи самовивозу товару зі складу постачальника.
За результатами оцінки документів, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає таке.
На підтвердження фактично здійснених господарських операцій з поставки товару за Договором, позивачем надані до матеріалів справи такі первинні бухгалтерські документи: видаткові накладні: № 129 від 23.03.2018 на суму 17757,60 грн., № 221 від 27.04.2018 на суму 7714,56 грн., № 277 від 18.05.2018 на суму 10000,00 грн., № 760 від 30.10.2018 та № 9667 від 30.10.2018 на загальну суму 94254,10 грн., № 968 від 18.10.2018 на суму 520,00 грн., № 969 від 10.11.2018 на суму 3348,00 грн., № 979 від 13.11.2018 на суму 2502,00 грн., № 972 від 18.12.2018 на суму 600,00 грн., № 1501 від 10.02.2019 на суму 2922,00 грн., акт надання послуг з доставки на суму 500,00 грн., № 1502 від 11.02.2019 на суму 12600,00 грн., акт надання послуг з доставки на суму 1200,00 грн., № 1503 від 28.02.2019 на суму 4671,00 грн., акт надання послуг з доставки на суму 600,00 грн.
Підтвердження здійснення господарських операцій між сторонами справи за Договором саме видатковими накладними та актами надання послуг з доставки відповідають умовам пунктів 1.2., 3.1. Договору та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Крім того, до вищевказаних видаткових накладних та актів надання послуг з доставки, позивачем надані до матеріалів справи відповідні рахунки-фактури, що відповідає вимогам пункту 3.2. Договору про те, що оплата товару може здійснюватися покупцем, зокрема, на підставі рахунку-фактури постачальника.
Відповідачем не заперечена належність зазначених доказів, що долучені позивачем до матеріалів справи та реальність господарських операцій, на підтвердження яких їх надано, натомість, відповідачем надані платіжні доручення на підтвердження оплат, що здійснені ним за Договором.
При оцінці наданих відповідачем доказів оплат, судом враховане таке.
Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
У пункті 32.3 статті 32 вказаного Закону встановлено, що банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція), платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 2.9 зазначеної Інструкції передбачено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.
Відповідно до пункту 2.29 вищезазначеної Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.
У розумінні наведених норм, визначення призначення платежу належить виключно платнику. Платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Відповідно, отримувач коштів, у свою чергу, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті, що визначені в призначенні платежу, може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.
Зважаючи на вищевказане та зазначення відповідачем у призначенні платежу у наданих ним платіжних дорученнях реквізитів рахунків-фактур, що складені позивачем, матеріалами справи підтверджується таке: рахунок-фактура № 164 від 20.03.2018 на суму 17757,60 грн. оплачений 23.03.2018 на суму 15357,60 грн. (платіжне доручення № 929); рахунок-фактура № 299 від 26.04.2018 на суму 1714,56 грн. оплачений 27.04.2018 на суму 1545,36 грн. (платіжне доручення № 1317); рахунок-фактура № 350/7 від 17.05.2018 на суму 10000,00 грн. оплачений 18.05.2018 на суму 8920,00 грн. (платіжне доручення № 1488); рахунок-фактура № 827 від 05.10.2018 на суму 94254,10 грн. оплачений 30.10.2018 на суму 94254,10 грн. (платіжне доручення № 3320); рахунки-фактури: № 860 від 16.10.2018 на суму 520,00 грн., № 963 від 10.11.2018 на суму 3348,00 грн., № 979 від 13.11.2018 на суму 2502,00 грн., № ДР-00000077 від 18.12.2018 на суму 600,00 грн., № 61 від 01.02.2019 на суму 3442,00 грн., № 88 від 08.02.2019 на суму 13800,00 грн., № 1449 від 27.02.2019 на суму 5271,90 грн. відповідачем не оплачені.
Отже, з урахуванням вимог пункту 3.2 Договору та частково здійснених відповідачем оплат, суд зазначає, що наданими сторонами до матеріалів справи доказами підтверджується наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 32980,10 грн., строк оплати якої настав.
При цьому, суд зазначає, що не оцінює долучені позивачем до матеріалів справи акти звірки взаєморозрахунків за період 2018 року, з 01.01.2019 - 09.10.2019, за період з січня 2017 року по грудень 2020 року та відповідачем - акт звірки за період з 04.01.2017 по 23.06.2021, з огляду на те, що ці акти підписані лише з одного боку - стороною, що їх склала, відтак, за своєю правовою природою не являються актом звірки, ознакою якого є те, що це двосторонній документ суб'єктів правовідносин, відомості, що зазначені сторонами у вказаних актах різняться між собою, а сторонами не надано до матеріалів справи первинної бухгалтерської документації на всі господарські операції, що вчинялись сторонами за період дії Договору або щодо тих господарських операцій, що вказані ними у зведених актах, щоб суд зміг оцінити обставини здійснення позивачем інших поставок за Договором та оплати їх відповідачем, крім того, інші, крім зазначених у позовній заяві, поставки товару, не віднесені позивачем до позовних вимог та не підлягають розгляду судом відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до тексту позовної заяви, до позовних вимог віднесено стягнення заборгованості за товар, що поставлений позивачем відповідачу за вказаними у позові видатковими накладними та актами надання послуг з доставки, що розглянуті судом вище.
Крім вказаного, суд не бере до уваги акт звірки взаєморозрахунків за період з січня 2017 року по грудень 2020 року, що наданий позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 29.07.2021, відповідно до частини 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до відповідного листа (вх. № 20585/21 від 02.09.2021) позивачем не додано доказів надіслання цього доказу відповідачу.
Згідно з частиною 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Вказаний доказ витребуваний судом за клопотанням відповідача та є документом, що складений в односторонньому порядку позивачем, відтак, не презюмується, що він наявний у відповідача, він складається з трьох аркушів, відтак, його обсяг не є надмірним, він не поданий до суду в електронній формі та не є публічно доступним.
За результатами оцінки доказів, що надані до матеріалів справи, судом встановлена наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 32980,10 грн., натомість, у відзиві відповідач визнає позовні вимоги на суму 35881,33 грн.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Зважаючи на вищевказані висновки суду щодо меж позовних вимог у справі, суд дійшов висновку про відмову у визнанні відповідачем позову на суму 2901,23 грн.
Результати розгляду справи
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 11, 73, 74, 76-80, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд,
вирішив:
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" у прийнятті часткового визнання відповідачем позову у сумі 2901,23 грн.
2. Позовну заяву (вх. №1633/21 від 02.06.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія Дарвекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" про стягнення заборгованості задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, буд. 16, код ЄДРПОУ 34536374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія Дарвекс" (08302, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Січнева, буд. 1, код ЄДРПОУ 40827326) основний борг у розмірі 32980,10 грн. (тридцять дві тисячі дев'ятсот вісімдесят гривень десять копійок), 867,36 грн. (вісімсот шістдесят сім гривень тридцять шість копійок) судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 24.09.2021.
Суддя С.О. Саванчук