ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.09.2021Справа № 910/11942/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс"
до Державного підприємства Заводу "Арсенал"
про стягнення 71 341,85 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілекс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Заводу "Арсенал" (далі - відповідач) про стягнення 71 341,85 грн., з яких: 44 633,47 грн. - 20 % річних, 26 708,38 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки від 06.06.2016 року № 305 в частині оплати поставленого товару. Оскільки заборгованість відповідача за договором станом на 01.09.2020 року встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20, яке набрало законної сили, проте фактично повністю не виконане, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 % річних та інфляційні втрати, нараховані з 01.09.2020 року по 30.06.2021 року та не стягнуті з Державного підприємства Заводу "Арсенал" в рамках справи № 910/13210/20.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2021 року відкрито провадження у справі № 910/11942/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 28.07.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/11942/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105477567637, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 03.08.2021 року.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.07.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс" до Державного підприємства Заводу "Арсенал" про стягнення 379 824,02 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 06.06.2016 року договору поставки № 305, задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Заводу "Арсенал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс" 295 236,16 грн. заборгованості з оплати поставленого відповідачу товару за договором поставки від 06.06.2016 року № 305, 30 826,83 грн. пені, 5 400,35 грн. інфляційних втрат, 41 232,87 грн. 20 % річних та 5 590,25 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи № 910/13210/20 судом встановлено, що 06.06.2016 року між Державним підприємством Заводом "Арсенал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілекс" було укладено договір поставки № 305, за умовами якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача товар (підшипники торгівельної мірки "NMB-Minebea"), а покупець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується прийняти та оплатити визначений товар.
У подальшому між сторонами були підписані додаткові угоди від 22.12.2017 року № 1, від 16.11.2018 року № 2 та від 16.11.2018 року № 3 до наведеного правочину.
Найменування, одиниці виміру, ціна, кількість товару, строки (періоди) поставки вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору поставки).
У специфікації (додаток № 6 до договору поставки) сторони визначили найменування, вартість товару та строки поставки. Відповідно до умов цієї специфікації позивач повинен був поставити відповідачу в жовтні 2019 року товар.
На виконання умов вищенаведеного договору позивач у жовтні 2019 року поставив відповідачу товар на суму 315 236,16 грн., що підтверджується видатковою накладною від 16.10.2019 року № 777.
Відповідно до пункту 3.2 договору поставки оплата товару відповідачем здійснюється протягом 120 календарних днів з дати поставки товару наступним чином:
40 % від суми поставленого товару протягом 30 днів з дати поставки товару;
30 % від суми поставленого товару протягом 60 днів з дати поставки товару;
30 % від суми поставленого товару протягом 120 днів з дати поставки товару.
Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20 також встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки узгодженого товару за договором поставки від 06.06.2016 року № 305 та факт неналежного виконання Державним підприємством Заводом "Арсенал" свого обов'язку за наведеним правочином щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача (враховуючи здійснену ним часткову оплату поставленого товару) виник борг за отриману продукцію в сумі 295 236,16 грн.
На підставі вищенаведених встановлених судом обставин з Державного підприємства Заводу "Арсенал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс" було стягнуто, зокрема, 295 236,16 грн. заборгованості з оплати поставленого відповідачу товару за договором поставки від 06.06.2016 року № 305, 30 826,83 грн. пені, 5 400,35 грн. інфляційних втрат та 41 232,87 грн. 20 % річних.
Вказане рішення суду на час розгляду спору в справі № 910/11942/21 в установленому законом порядку набрало законної сили.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002 року, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" пункт 72 "В. Оцінка Суду").
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу вартості поставленого та не оплаченого товару в розмірі 295 236,16 грн., яке виникло за договором поставки від 06.06.2016 року № 305, підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Слід також зазначити, що ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2021 року в справі № 910/13210/20 судом роз'яснено, що у рішенні господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20 встановлено існування заборгованості відповідача за поставлений товар у сумі 295 236,16 грн. на дату звернення до суду - 01.09.2020 року. Також судом вказано, що 20 % річних та інфляційні втрати були стягнуті в межах заявленого позивачем періоду нарахування, а саме: 20 % річних за загальний період прострочення з 16.11.2019 року по 31.08.2020 року та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 01.12.2019 року по 01.07.2020 року.
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що встановлену рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20 суму заборгованості відповідачем було сплачено лише частково. Так, відповідно до наданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілекс" копії платіжного доручення від 26.10.2020 року № 63 Державне підприємство Завод "Арсенал" перерахувало позивачу 30 000,00 грн., залишивши таким чином непогашеною суму боргу в розмірі 265 236,16 грн.
Враховуючи наведені обставини, позивач заявив до стягнення з відповідача 20 % річних, нараховані з 01.09.2020 року по 30.06.2021 року, а також інфляційні втрати, нараховані протягом вересня 2020 року - червня 2021 року, які не були стягнуті з Державного підприємства Заводу "Арсенал" в рамках справи № 910/13210/20.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає договір поставки від 06.06.2016 року № 305 як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач просив суд стягнути з Державного підприємства Заводу "Арсенал" 20 % річних у загальному розмірі 44 633,47 грн., з яких: 8 735,75 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 295 236,16 грн. (встановлену в рішенні господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20) у період з 01.09.2020 року по 25.10.2020 року; 35 897,72 грн. - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 265 236,16 грн. (зменшену на суму часткової оплати відповідача в розмірі 30 000,00 грн.) у період з 26.10.2020 року по 30.06.2021 року.
Крім того, позивач також просив суд стягнути з відповідача 26 708,38 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми основного боргу протягом наведених періодів згідно з наданим Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілекс" розрахунком.
Судом враховано, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Вказаний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 11.05.2018 року в справі № 914/1487/17.
Отже, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом пункту 5.6 укладеного між сторонами договору поставки сторона, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 20 % (двадцять відсотків) річних за весь час прострочення.
Отже, з матеріалів справи вбачається, а також підтверджується змістом рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20, що сторони в порядку частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України в укладеному договорі погодили інший розмір процентів, що підлягають сплаті у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, та встановили розмір таких процентів на рівні 20 %.
Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень норми статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Необхідно також враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 20 % річних у розмірі 44 633,47 грн. та інфляційних втрат в сумі 26 708,38 грн., суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс" про стягнення з Державного підприємства Заводу "Арсенал" означених сум компенсаційних виплат підлягають задоволенню.
Судом також взято до уваги те, що згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії договору (у тому числі господарського) є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Відтак, закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 року в справі № 910/9072/17.
Крім того, строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором в частині належного розрахунку за поставлений товар.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 13.06.2018 року в справі № 910/2153/17.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження своєчасної та повної слати суми боргу перед позивачем.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс" до Державного підприємства Заводу "Арсенал" про стягнення 71 341,85 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства Заводу "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8, код ЄДРПОУ 14310520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілекс" (01015, місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 6-б, квартира 65; код ЄДРПОУ 13665899) 20 % річних у розмірі 44 633 (сорок чотири тисячі шістсот тридцять три) грн. 47 коп., інфляційні втрати в сумі 26 708 (двадцять шість тисяч сімсот вісім) грн. 38 коп. та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 24.09.2021 року.
Суддя В.С. Ломака