ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.09.2021Справа № 910/10964/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
про стягнення 30 933, 77 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 30 933, 77 грн.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
20.12.2018 року між ПАТ «СК «Українська страхова група» (далі - позивач/страховик) та ППІ «ВІП-РЕНТ» був укладений Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № 28-0199-2700\19-АVIS, предметом якого є страхування транспортних засобів, зазначених у Додаткових угодах до Договору.
Відповідно до Додаткової угоди № 25, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «Renault», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
5 жовтня 2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault», державний реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортного засобу «Renault», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року по справі №761/35344/20, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.
6 жовтня 2020 року Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
21 грудня 2020 року ПАТ «СК «Українська страхова група» на підставі Акту падання послуг № VСТ02849 від 09 грудня 2020 року було складено страховий акт № СТОКА-13713 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів, ПАТ «СК «Українська страхова група» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 33 533, 77 гри., що підтверджується платіжним дорученням № 31821 від 21 грудня 2020 року.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Renault», державний реєстраційний № НОМЕР_3 станом на 05 жовтня 2020 року була застрахована у Відповідача згідно полісу № ЕР-201300501. (франшиза 2 600, 00 грн.)
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 30 933, 77 грн., з розрахунку 33 533, 77 грн. - 2 600,00 грн. =30 933, 77 грн.
24 лютого 2021 року Позивач звернувся до Відповідача з Заявою на виплату (страхового) відшкодування № 44064, яка була отримана Відповідачем 04 березня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, як зазначає позивач ця заява була залишена Відповідачем без задоволення.
Відповідно до п. 9.4. cт. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до абз. 18 ст. 2 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов 'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизы, розрахованої за правшами цього підпункту.
Відповідно до положень cт. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача про стягнення 30 933, 77 грн.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до пункту 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування за Договором страхування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № ЕР 201300501, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 910/7449/17, у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17, а також і у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 916/2517/17.
По матеріалам справи судом встановлено, що фактичні витрати позивача по виплаті страхового відшкодування не перевищують розмір збитку, завданого транспортному засобу, пошкодженому у ДТП.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що була дійсною на момент виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: Договір № 1 про надання правової допомоги від 05.11.2018 укладений між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та Адвокатським бюро «Гетз», акт виконаних робіт від 01.07.2021, копію платіжного доручення від 02.07.2021 № 3687 про оплату послуг.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Господарський суд зазначає, що вимоги позовної заяви побудовані на одній видатковій накладній, яка наявна у позивача і проти якої відповідач не заперечував. Матеріалами справи не підтверджується, що адвокат здійснював заходи щодо збирання додаткових доказів, а сама справа не відноситься до категорії складних.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Ураховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи заперечення відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити суму за надання правничої допомоги позивачу у даній справі в розмірі 3 000, 00 грн.
Таким чином, судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ЕТАЛОН» (Україна, 03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 33-Б,2 ПІД'ЇЗД; ідентифікаційний код 20080515) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА» (Україна, 03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕДОРОВА ІВАНА, будинок 32 ЛІТ.А; ідентифікаційний код 30859524) грошові кошти у розмірі - 30 933 (тридцять тисяч дев'ятсот тридцять три) грн. 77 коп. витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва