ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.09.2021Справа № 910/8962/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс"
про стягнення 1 569 915,65 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Корзаченко В.М. за ордером від 31.05.2021 року серії АІ № 1118702;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" (далі - відповідач) про стягнення 1 569 915,65 грн., з яких: 1 204 771,01 грн. - основний борг, 108 528,41 грн. - 3 % річних, 256 616,23 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами 15.08.2017 року договору поставки № 15/08-17 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" утворилась заборгованість та виникли підстави для стягнення компенсаційних виплат.
Крім того, у поданому позові Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" просило суд стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги у даній справі в розмірі 6 810,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2021 року відкрито провадження у справі № 910/8962/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.07.2021 року.
Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 07.07.2021 року, не відбулося, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2021 року підготовче засідання у справі № 910/8962/21 призначено на 04.08.2021 року.
03.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 03.08.2021 року, в якій останній просив суд проводити призначене у справі підготовче засідання без участі його уповноваженого представника, а також призначити справу № 910/8962/21 до судового розгляду по суті.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 910/8962/21 та, з урахуванням періоду перебування судді у відпустці, призначено її до судового розгляду по суті на 15.09.2021 року.
У судовому засіданні 15.09.2021 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, на адресу суду не направив.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи до судового розгляду по суті від 04.08.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, місто Київ, вулиця Героїв Космосу, будинок 2/13. Крім того, копія наведеної ухвали була додатково направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" на адресу, зазначену в укладеному між сторонами договорі поставки від 15.08.2017 року № 15/08-17, а саме: 03148, місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 5.
Проте наведені судові відправлення вручені відповідачу не були.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
15.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" (покупець) було укладено договір поставки № 15/08-17 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити наступну продукцію: Суміш С7 (відсів, щебінь гранітний фр. 20-40мм, цемент).
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 1.2 Договору постачальник зобов'язується протягом дії Договору поставити покупцю товар за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджується сторонами у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 цієї угоди ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається. Ціна поставленого товару встановлюється з урахуванням вартості завантажувальних робіт.
Судом встановлено, що у наявній в матеріалах справи специфікації № 1 до Договору сторони погодили найменування, ціну, асортимент, кількість та місце доставки товару.
Пунктом 3.2.1 Договору на покупця покладено обов'язок проводити оплату відповідно до розділу 5 даного Договору.
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Договору розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування покупцем повної суми вартості товару в безготівковій формі на банківський рахунок постачальника. Покупець здійснює повну 100 % попередню оплату товару, що буде поставлений постачальником, або зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання цієї партії за накладною.
Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного отримання товару покупцем та оформлення відповідним чином видаткової або товарно-транспортної накладних (пункт 6.8 Договору).
За умовами пункту 7.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017 року. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на наступний календарний рік.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками видатковими накладними від 21.08.2017 року № РН-0001371 на суму 387 373,80 грн., від 23.08.2017 року № РН-0001404 на суму 202 428,60 грн., від 26.08.2017 року № РН-0001432 на суму 610 397,60 грн., від 26.08.2017 року № РН-0001433 на суму 56 040,60 грн., від 27.08.2017 року № РН-0001434 на суму 62 023,60 грн., від 31.08.2017 року № РН-0001477 на суму 392 244,60 грн., від 31.08.2017 року № РН-0001515 на суму 171 981,53 грн., від 31.08.2017 року № РН-0001516 на суму 34 140,14 грн., від 31.08.2017 року № РН-0001518 на суму 146 928,74 грн., від 31.08.2017 року № РН-0001519 на суму 54 432,00 грн., від 14.09.2017 року № РН-0001665 на суму 326 131,20 грн., від 22.09.2017 року № РН-0001666 на суму 182 569,40 грн., від 24.09.2017 року № РН-0001667 на суму 211 963,40 грн., від 26.09.2017 року № РН-0001668 на суму 119 604,60 грн., від 29.09.2017 року № РН-0001884 на суму 239 797,60 грн., від 10.10.2017 року № РН-0001885 на суму 82 657,80 грн., від 17.10.2017 року № РН-0002159 на суму 91 291,40 грн., від 27.10.2017 року № РН-0002471 на суму 128 183,39 грн., від 28.10.2017 року № РН-0002470 на суму 475 431,00 грн., від 29.10.2017 року № РН-0002472 на суму 387 120,12 грн. та від 30.10.2017 року № РН-0002473 на суму 342 219,89 грн. поставив відповідачу погоджений між сторонами товар на загальну суму 4 704 971,01 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов'язань за Договором.
У той же час судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" вартість наведеної продукції оплатило лише частково, перерахувавши позивачу грошові кошти в загальному розмірі 3 500 200,00 грн. та заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" 1 204 771,01 грн.
Факт наявності вказаної суми заборгованості додатково підтверджується підписаними між сторонами актами звірки взаємних розрахунків за Договором станом на 31.12.2017 року та 14.06.2018 року, в яких відповідач визнав означений борг перед позивачем.
Оскільки адресована відповідачу претензія позивача від 05.03.2021 року № 17 про сплату спірної суми основного боргу була залишена Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" без задоволення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" звернулося до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначалось судом вище, з урахуванням встановлених у даній справі обставин, строк оплати покупцем вартості вугілля, що поставлялося за Договором, становить 30 календарних днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором поставки від 15.08.2017 року № 15/08-17, яка складає 1 204 771,01 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленої йому за Договором продукції, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 108 528,41 грн., нарахованих у період з 03.06.2018 року по 02.06.2021 року включно на суму основного боргу в розмірі 1 204 771,01 грн., а також 256 616,23 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означену суму боргу в період з серпня 2018 року по квітень 2021 року.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 256 616,23 грн. та 3% річних у розмірі 108 528,41 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства., у зв'язку з чим означені позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат також підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем або доказів належного виконання ним своїх грошових обов'язків зі своєчасної оплати поставленого товару.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позову.
Що стосується понесених позивачем та заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 810,00 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що 04.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" (далі - клієнт, замовник) та адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем (далі - адвокат, виконавець) було укладено договір про надання правничої допомоги № 04/03-21, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу щодо захисту інтересів замовника у будь-яких органах державної влади, у тому числі у правоохоронних органах, підрозділах Національної поліції України, органах прокуратури України, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, в органах державної виконавчої служби та у приватних виконавців, а також у господарських судах України усіх інстанцій під час збору необхідних доказів, досудового врегулювання спору, підготовки до судового розгляду та власне судового розгляду справ щодо стягнення з контрагентів-боржників коштів, можливих штрафних санкцій, пені, штрафів, збитків, 3 % річних та інфляційних втрат, а також судових витрат, а замовник зобов'язується оплатити правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
У пункті 1.2 цього правочину його сторони погодили вартість однієї години роботи виконавця у розмірі 40 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, що становить 908,00 грн.
Відповідно до пункту 4.1 означеного договору за надання правничої допомоги замовник у безготівковій формі платіжним дорученням перераховує гонорар на рахунок, вказаний у реквізитах цього договору, згідно із затратами часу і сумою, які погоджені сторонами у Розрахунку суми гонорару та в Акті виконаних робіт, які розраховуються за кожним окремим контрагентом-боржником та одночасно є підтвердженням судових витрат замовника.
Судом встановлено, що у додатку до вищевказаного договору його сторони погодили відповідні затрати часу адвоката Корзаченка Володимира Миколайовича на надання позивачу правничої допомоги, пов'язаної із судовим розглядом даного спору, а також визначили суму гонорару адвоката в розмірі 6 810,00 грн.
Зі змісту акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданої професійної правничої допомоги адвокатом) від 31.05.2021 року, складеного адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем та позивачем, вбачається, що адвокат надав клієнту послуги професійної правничої допомоги, характер, перелік та вартість яких погоджено сторонами у Розрахунку суми гонорару, який є додатком до договору про надання правничої допомоги від 04.03.2021 року № 04/03-21.
У наведеному вище акті визначено, що вартість правничої допомоги адвоката склала 6 810,00 грн., а сторони не мають одна до одної будь-яких претензій щодо обсягу та якості правничої допомоги.
Вказаний акт містить підписи уповноважених осіб сторін договору про надання правничої допомоги від 04.03.2021 року № 04/03-21 та відтиски печаток зазначених суб'єктів.
Крім того, позивачем на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу було надано копію виставленого адвокатом Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" рахунку-фактури від 31.05.2021 року № 012 на оплату вищенаведеної правничої допомоги адвоката, а також копію платіжного доручення від 01.06.2021 року № 1770, яке свідчить про фактичну оплату позивачем вартості наданої йому правничої допомоги відповідно до акту від 31.05.2021 року здачі-прийняття виконаних робіт (наданої професійної правничої допомоги адвокатом) на суму 6 810,00 грн.
У матеріалах справи також наявний ордер від 31.05.2021 року серії АІ № 1118702 на надання правової допомоги щодо представництва інтересів позивача адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем, а також копія свідоцтва останнього про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.11.2010 року № 4365/10 та копія посвідчення адвоката України від 25.11.2010 року.
За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Разом із тим, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку із розглядом справи № 910/8962/21, не надходило.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідач не надав.
У той же час із доданих до матеріалів справи документів вбачається, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 6 810,00 грн. є підтвердженими.
У пункті 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), зважаючи на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є підтвердженими, враховуючи задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач", суд дійшов висновку про те, що обов'язок з відшкодування заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 810,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" про стягнення 1 569 915,65 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Метсервіс" (03148, місто Київ, вулиця Героїв Космосу, будинок 2/13; код ЄДРПОУ 41265796) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудбудпостач" (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; код ЄДРПОУ 38689044) 1 204 771 (один мільйон двісті чотири тисячі сімсот сімдесят одну) грн. 01 коп. основного боргу, 256 616 (двісті п'ятдесят шість тисяч шістсот шістнадцять) грн. 23 коп. інфляційних втрат, 108 528 (сто вісім тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн. 41 коп. 3 % річних, 23 548 (двадцять три тисячі п'ятсот сорок вісім) грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 24.09.2021 року.
Суддя В.С. Ломака