ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.09.2021Справа № 910/11734/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТА С»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МІРОІЛ»
про стягнення 31 538, 90 грн
Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАТА С» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МІРОІЛ» про стягнення 31 538, 90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 16/20ДПС від 23.06.2020 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, 25% річних та штрафу, просить позивач.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478358713 ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 вручено відповідачеві - 30.07.2021.
Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
23 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАТА С» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МІРОІЛ» (покупець) було укладено Договір поставки № 16/20ДПС (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався протягом терміну дії цього Договору передати покупцеві у власність товар - мастильні матеріали, експлуатаційні рідини для автомобілів та іншої техніки, інші комплектуючі до транспортних засобів тощо, окремими партіями згідно з відповідними замовленнями покупця, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно оплатити його на умовах, що визначені цим Договором.
У пункті 3.2 Договору визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем на підставі рахунку, що виставляється постачальником, в обумовлені цим Договором строки шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Покупець здійснює розрахунки за відповідну партію товару у формі попередньої оплати повної вартості партії товару або відстрочки платежу на 21 день від дати відвантаження товару покупцю. Фактом поставки товару вважається прийом покупцем даної партії товару за накладною (п. 3.3 Договору).
Відповідно до п. 4.3 Договору, передача товару відбувається за накладною, уповноваженій особі покупця, яка має належним чином оформлену довіреність на отримання товару. У випадку відсутності довіреності у уповноваженої особи її повноваження на прийняття товару підтверджуються поставлянням відповідної печатки (штампу) покупця на видатковому документі або здійсненням інших дій, які підтверджують факт отримання товару.
Датою поставки партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (товаросупроводжуючому документі) (п. 4.4 Договору).
Розділ 7 Договору визначає відповідальність сторін.
Так, згідно пунктів 7.2 - 7.4 Договору, у разі порушення строків оплати вартості відповідної партії товару, що встановлені пунктами 3.3, 3.4 та 3.7 цього Договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення.
У випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу постачальника, відповідно до ст. 625 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% річних від простроченої суми.
У разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, постачальник матиме право, крім стягнення передбаченої Договором пені додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 20% від простроченої суми.
У пункті 7.6 Договору сторони узгодили, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, постачальник має право зарахувати отримані кошти відповідно до положень ст. 534 ЦК України. Сплата штрафів, пені та відшкодування збитків не позбавляє винну сторону від виконання нею своїх зобов'язань по цьому Договору.
Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань, за період з 05.01.2021 до 22.02.2021 він відвантажив на користь відповідача товар на загальну суму 153 617, 69 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши лише 130 217, 69 грн, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
За встановленими обставинами, у період з 05.01.2021 до 22.02.2021 позивач поставляв відповідачеві товар (мастильні матеріали), що оформлювалось наступними видатковими накладними:
- № 24 від 05.01.2021 на суму 2 250, 00 грн;
- № 97 від 13.01.2021 на суму 1 873, 80 грн;
- № 141 від 18.01.2021 на суму 9 909, 60 грн;
- № 149 від 19.01.2021 на суму 77 161, 90 грн;
- № 260 від 27.01.2021 на суму 7 969, 20 грн;
- № 325 від 02.02.2021 на суму 6 984, 00 грн;
- № 344 від 04.02.2021 на суму 19 219, 99 грн;
- № 509 від 19.02.2021 на суму 3 349, 20 грн;
- № 524 від 22.02.2021 на суму 24 900, 00 грн.
Загальна сума постачання за досліджуваний період становить 153 617, 69 грн.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Враховуючи відсутність претензій щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару, суд вважає, що позивач виконав свої зобов'язання за договором.
На виконання умов Договору, позивачем виставлялись рахунки на оплату, які містять суми аналогічні тим, що зазначені у видаткових накладних.
Відповідно до накладної на повернення № 4 від 16.02.2021, відповідач повернув частину товару на суму 7 969, 20 грн.
Відповідно до платіжних доручень № 2737 від 08.07.2021 на суму 6 000, 00 грн, № 2761 від 27.05.2021 на суму 3 600, 00 грн, № 2748 від 25.05.2021 на суму 1 237, 69 грн, № 2686 від 05.04.2021 на суму 9 000, 00 грн, № 2631 від 17.03.2021 на суму 10 002, 00 грн, № 2654 від 26.02.2021 на суму 9 000, 00 грн, № 2645 від 24.02.2021 на суму 3 000, 00 грн, № 2638 від 22.02.2021 на суму 24 900, 00 грн, № 2625 від 19.02.2021 на суму 20 000, 00 грн, № 2626 від 19.02.2021 на суму 3 349, 20 грн, № 2617 від 18.02.2021 на суму 20 000, 00 грн, № 2616 від 18.01.2021 на суму 9 909, 60 грн, № 2670 від 11.01.2021 на суму 2 250, 00 грн, відповідачем сплачено 122 248, 49 грн.
Статтею 534 ЦК України врегульовано черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням.
Алгоритм розподілу коштів урегульований у цій статті визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.
Позивач зазначає, що на момент звернення до суду, борг відповідача становить 23 400, 00 грн, та складається з частково погашеного зобов'язання за видатковою накладною № 524 від 22.02.2021 на суму 24 900, 00 грн.
Судом враховується, що для оплати за поставлений товар за видатковою накладною № 524 від 22.02.2021 на суму 24 900, 00 грн, позивачем виставлено рахунок № 975 від 22.02.2021. Відповідно до платіжного доручення № 2638 від 22.02.2021 відповідачем сплачено 24 900, 00 грн. У графі «призначення платежу» зазначено, що платіж здійснюється згідно рахунку № 975.
Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року в справі № 910/12934/18 зауважив, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.
Відповідний порядок встановлено в п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Поряд із цим, у пункті 7.6 Договору сторони узгодили, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, постачальник має право зарахувати отримані кошти відповідно до положень ст. 534 ЦК України. Сплата штрафів, пені та відшкодування збитків не позбавляє винну сторону від виконання нею своїх зобов'язань по цьому Договору.
Таким чином, умовами Договору передбачено, що платежі можуть відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, а відтак, позивачем правомірно зараховано здійснені відповідачем оплати в рахунок погашення минулих зобов'язань.
Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 26 грудня 2019 року в справі № 911/2630/18.
З урахуванням погодженого сторонами у п. 3.3 Договору, порядку розрахунків, строк виконання грошового зобов'язання за поставлений товар згідно видаткової накладної № 524 є таким, що настав 15.03.2021.
Доказів повного виконання грошового зобов'язання за цією поставкою матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 23 400, 00 грн, що належними та допустимими доказами спростовано не було.
З огляду на вищенаведене та враховуючи доведеним факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати поставленого товару за Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23 400, 00 грн є цілком обґрунтованими.
Керуючись пунктом 7.2 Договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 152, 60 грн.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені не суперечать закону.
Наведений позивачем розрахунок пені є арифметично правильним, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенні в заявленій сумі.
Також, у зв'язку з простроченням терміну оплати за товар більше ніж на 1 місяць, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 980, 00 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 7.4 Договору у розмірі 20% від простроченої суми.
Суд зазначає, що згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов'язання, за якими застосовується неустойка тощо.
Таким чином, уклавши Договір, сторони погодились із запропонованими умовами.
Згідно з частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Так, керуючись пунктом 7.4 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф в сумі 4 980, 00 грн за прострочення платежу на один місяць, що відповідає умовам договору та не суперечить Закону, у зв'язку з чим заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 25 % річних в сумі 2 006, 30 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 7.3 Договору сторонами збільшено розмір відсотків за користування грошовими коштами до 25 % річних.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків річних, суд не виявив у ньому помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ МІРОІЛ» (03179, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 131, приміщення 3; ідентифікаційний код 39867863) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТА С» (49044, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Барнаульська, буд. 2А, оф. 206; ідентифікаційний код 34496819) 23 400, 00 грн (двадцять три тисячі чотириста гривень 00 коп.) основного боргу, 1 152, 60 грн (одна тисяча сто п'ятдесят дві гривні 60 коп.) пені, 4 980, 00 грн (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят гривень 00 коп.) штрафу, 2 006, 30 грн (дві тисячі шість гривень 30 коп.) 25% річних та 2 270, 00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Рішення в повному обсязі складено 24.09.2021.
Суддя О.С. Комарова