ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.09.2021Справа № 910/6280/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання недійсними окремих положень договору
Представники:
від позивача: Демченко А.Г.
від відповідача: Білик І.М.
Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання договору недійсним в частині.
Позов обґрунтовано тим, що пункти 3.13., 5.7. договору постачання природного газу № 3496/18-РО-5/ПТ від 05.10.2018, у редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018 в частині встановлення розміру збитків не відповідають актам цивільного законодавства та засадам розумності, справедливості і добросовісності.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про розгляд справи № 910/6280/21 в порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 08.06.2021.
20.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.
У підготовче засідання 08.06.2021 прибули представники сторін.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду, у підготовчому засіданні 08.06.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 13.07.2021.
10.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 13.07.2021 прибули представники сторін.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 20.07.2021.
14.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та відповідь на письмове опитування учасника справи в порядку ст. 90 ГПК України.
20.07.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення.
У підготовче засідання 20.07.2021 прибули представники сторін.
Представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 20.07.2021 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.09.2021.
У судове засідання 14.09.2021 прибули представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 14.09.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
05.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (споживач) укладено договір постачання природного газу №3496/18-РО-5/ПТ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
30.11.2018 сторони уклали додаткову угоду №4 до Договору (далі - Додаткова угода №4), в якій погодили викласти в новій редакції розділи 1-12 Договору.
Постачальник передає споживачу в період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 2,115 тис.куб.метрів, у тому числі по місяцях (далі розрахункові періоди) (тис.куб.м.): листопад 2018 року - 0,255, грудень 2018 року - 0,280, січень 2019 року - 0,381, лютий 2019 року - 0,199, березень 2019 року - 1,0, всього 1,580 (п. 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди №6 від 20.03.2019).
Відповідно до п. 2.5 Договору в редакції Додаткової угоди №4 допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +/-5 відсотків (плюс мінус п'ять відсотків) від зазначеного в п. 2.1 обсягу без підписання додаткової угоди.
За умовами п. 3.13 Договору в редакції Додаткової угоди №4 якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховуються за формулою: В = (Vф- Vп) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за Договором відповідно до акта приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1. Договору; Ц - ціна природного газу за Договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0.5.
Пунктом 5.7 Договору в редакції Додаткової угоди №4 визначено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється таким чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 Договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 цього Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 Договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акта-претензії зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті- претензії.
У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що за твердженнями позивача, наявність у Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" можливості стягувати з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" надмірні і жодним чином не доведені грошові суми під виглядом збитків спотворює дійсне правове призначення збитків, оскільки із компенсаторного засобу відновлення майнової сфери потерпілого від порушення зобов'язання, договірний розмір збитків перетворюється на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором і несправедливо покладає на позивача непомірний тягар, що не відповідає актам цивільного законодавства та засадам розумності, справедливості і добросовісності.
При цьому, позивач зазначає, що Господарським судом Дніпропетровської області вже розглянуто декілька справ (№ 904/3923/20, № 904/3639/20) за якими позовні вимоги АТ «НАК Нафтогаз України» було задоволено повністю та стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", зокрема, і збитків, нараховані за порушення Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" своїх зобов'язань за договорами постачання природного газу, як в частині своєчасної оплати спожитого газу, так і недоотримання погодженого сторонами обсягу споживання газу.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що Додаткова угода № 4 до Договору була укладена у відповідності до норм чинного законодавства. Водночас, підписавши договір, а також додаток до договору № 4, яким передбачені оспорювані пункти договору, позивач був ознайомлений як з умовами договору, так і з Правилами постачання природного газу, відповідно до яких дана умова була включена у договір. Обґрунтування позивача щодо того, що такі умови договору є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків є необґрунтованими, адже можливість відшкодування збитків в такий спосіб була прямо передбачена Правилами постачання природного газу, більше того такі умови стосуються виконання оспорюваних пунктів правочину, а тому не можуть бути предметом розгляду у даній справі (недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті виконання укладеного договору).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (абзац 3 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ" №9 від 06.11.2009).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
В правове обґрунтування позовних вимог позивачем покладено тезу про суперечність пунктів 3.13 та 5.7 Договору в редакції Додаткової угоди №4 сутності інституту цивільної відповідальності; статтям 3, 6, 22, 509, 623, 627 та 632 Цивільного кодексу України; статтям 191, 224 та 225 Господарського кодексу України; статтям 10 та 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення".
Як встановлено судом, відповідно до п. 3.13 Договору в редакції Додаткової угоди №4 якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховуються за формулою: В = (Vф- Vп) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за Договором відповідно до акта приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1. Договору; Ц - ціна природного газу за Договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0.5.
Пункт 5.7 Договору встановлює лише порядок отримання відповідачем встановлених пунктом 3.13 нарахувань.
У даному випадку за своєю правовою природою визначені пунктом 3.13 Договору грошові нарахування, які здійснюються за умови неналежного виконання позивачем своїх договірних зобов'язань в частині використання природного газу у меншому чи більшому об'ємах ніж визначено договором є фактично штрафною санкцією.
Відповідно до частин першої та другої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Правове регулювання пункту 3.13 Договору повною мірою відповідає законодавчому визначенню юридичного терміну штраф.
Такі висновки суду обумовлені тим, що згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Пунктом 3.13 Договору передбачено, що у випадку порушення споживачем погодженого сторонами обсягу газу, то споживач повинен оплатити фіксовану суму коштів в залежності від порушення - або подвійну облікову ставку Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період або суму коштів, обраховану за формулою, зазначеною у п. 3.13.2 Договору.
Проте, при розрахунку суми коштів як за пунктом 3.13.1, так і за пунктом 3.13.2 сторонами не погоджено застосування такої величини як період нарахування (коригування суми санкції в залежності від проміжку часу, в якому тривало порушення).
Зокрема, суд вважає, що використання сторонами у п. 3.13.1 Договору словосполучення "від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період" є встановленням бази для нарахування штрафу.
Встановивши невідповідність застосованого сторонами терміну при визначенні правовідносин, суд застосовує при вирішенні спору належні законодавчі визначення, що відповідають правовій природі та фактичному характеру відносин.
Більше того, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність усіх елементів, що складають цивільне правопорушення. Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об'єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв'язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду. Обов'язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб'єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).
Тобто, встановлення положеннями договору обов'язку однієї сторони відшкодувати іншій стороні збитки не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми збитків без доведення всього складу правопорушення.
При цьому, суд не погоджується з твердженнями позивача, що застосування терміну "збитки" в оспорюваних пунктах Договору спотворює розуміння даних умов або унеможливлює розуміння сторонами суті таких умов, оскільки умови пунктів 3.13 та 5.7 Договору є чіткими та однозначними, які визначають суть порушення - споживання споживачем обсягу газу в обсязі більшому або меншому від погодженого сторонами на 5 відсотків, та наслідки такого порушення - обов'язок споживача сплатити кошти у визначених порядку та розмірі.
Відповідно до статей 6, 627 та 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 628, 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов'язання, за якими застосовується неустойка, тощо.
Надаючи правову оцінку доводам позивача, що передбачена пунктом 3.13 Договору санкція порушує принципи розумності та справедливості, а також баланс інтересів сторін, суд зазначає наступне.
Так, пунктом 3.13 Договору сторонами було погоджено встановлення штрафної санкції за порушення позивачем, як споживачем за вказаним договором, своїх зобов'язань із споживання погодженого сторонами обсягу природного газу (як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення споживання).
Попри наведене, пунктом 6.2 Договору у редакції Додаткової угоди №4 було передбачено обов'язки споживача, якими зокрема є:
- забезпечити відповідність комерційного вузла обліку природного газу вимогам Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", Правилам обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затвердженим наказом Міненерговугілля від 27.12.2005 №618, державним стандартам, експлуатаційній документації на засоби вимірювальної техніки, що входять до складу зазначеного вузла обліку природного газу, Кодексу ГРМ та Кодексу ГТС;
- самостійно контролювати власне використання природного газу за цим Договором і не допускати відхилення фактичних обсягів використання газу більше ніж на 5% від замовлених без їх коригування шляхом підписання додаткової угоди;
- самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі, зокрема, перевищення обсягів використання газу, зазначених у пункті 2.1 цього Договору, без їх коригування шляхом підписання додаткової угоди.
Судом враховано, що позивач є виробником теплової енергії та кінцевим споживачем природного газу, який закуповувався за Договором, має лічильники обліку споживання природного газу на підприємстві та відповідно безперешкодний доступ до вказаних лічильників, а відтак за належного адміністрування може контролювати обсяги споживання газу.
Наявність у позивача обов'язку за Договором в частині забезпечення відповідності комерційного вузла обліку природного газу та самостійного контролю споживачем власного використання природного газу, нівелює обґрунтованість доводів Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", що воно не могло знати який саме обсяг газу буде ним спожитим у певному місяці з огляду на погодні умови.
Зважаючи на погоджений сторонами термін, протягом якого позивач міг відкоригувати обсяги свого споживання, - не пізніше ніж за три робочі дні до кінця місяця постачання газу та зважаючи на наявність у позивача обов'язку та можливості самостійно контролювати обсяги споживання ним газу та забезпечити комерційний облік газу, суд приходить до висновку, що Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" не було позбавлене можливості спрогнозувати який саме обсяг газу буде ним спожитий у відповідному місяці за три робочих дні до кінця такого місяця в межах допустимої похибки +/- 5%.
Крім того, пунктом 2.4 Договору в редакції Додаткової угоди №4 передбачено, що перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватись за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду (в газовому місяці в значенні Кодексу ГТС). Для цього споживач зобов'язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим Договором.
За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Приймаючи до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, суд приходить до висновку, що умови пункту 2.4 Договору в редакції Додаткової угоди №4 в частині порядку дій відповідача для коригування обсягів споживання - "споживач зобов'язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди", не передбачали обов'язку Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" вживати заходів для спонукання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписати відповідну додаткову угоду, а подання відповідачу оформленої додаткової угоди є фактично інформуванням останнього про зміну обсягів споживання позивачем природного газу у певному місяці.
Тобто, умовами Договору передбачався дієвий механізм правомірного ухилення споживача від виконання умов "бери або плати" та нівелювання наслідків споживання обсягу газу у більшому або меншому розмірі на 5% від погодженого сторонами обсягу.
Наведене свідчить, що умови Договору в цій частині (в частині предмету спору) є збалансованими та не порушують принципів розумності, справедливості і добросовісності.
В свою чергу, не реалізація Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" свого права на коригування обсягів споживання газу та невиконання ним своїх обов'язків в частині самостійного контролю обсягів споживання газу жодним чином не свідчить про незбалансованість умов Договору чи про їх несправедливість.
Судом враховано, що Стокгольмський арбітраж у спорі між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Відкритим акціонерним товариством "Газпром" визнав, що умови укладеного сторонами договору за принципом "бери або плати" є "безрозсудно надмірними" та несправедливими.
Проте, обставини даної справи є відмінними від обставин справи у спорі між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Відкритим акціонерним товариством "Газпром", оскільки у умови укладеного між ними договору не передбачали жодної можливості Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" уникнути санкцій за споживання газу у обсязі меншому, ніж було погоджено сторонами, а тому висновки Стокгольмського арбітражу не є релевантними до правовідносин сторін у даній справі.
За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суперечність договору положенням чинного законодавства означає врегулювання правовідносин сторін всупереч імперативним нормам законодавства.
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, заявляючи вимогу про визнання у судовому порядку недійсними певних умов укладеного договору позивач не довів суду наявність як фактичних так і правових підстав своєї вимоги, зокрема, позивачем не наведено жодної правової норми імперативного характеру, яку поза розумним сумнівом порушують оспорені ним умови господарського договору.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час її розгляду, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсними п. 3.13, 5.7 Договору постачання природного газу від 05.10.2018 № 3496/18-РО-5/ПТ в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 24.09.2021
Суддя Ю.В. Картавцева