Справа № 354/868/20
Провадження по справі № 2/354/272/21
13 вересня 2021 року м. Яремче
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Ваврійчук Т.Л.
з участю секретаря судового засідання Кулика В.Р.
представника позивача адвоката Кузьменко І.О.
представника відповідача адвоката Самуляка М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчака Ростислава Романовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію,-
ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду із позовом до відповідача державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчака Р.Р., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому просить визнати незаконними дії державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчака Р.Р. щодо відновлення запису державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про належність на праві власності ОСОБА_1 Ѕ частини житлового будинку із кафе-баром АДРЕСА_1 із зазначенням державної реєстрації 02.10.2018 року, 16:10 та скасувати повторний запис про право власності ОСОБА_1 на Ѕ частини житлового будинку із кафе-баром, що знаходиться по АДРЕСА_1 із зазначенням державної реєстрації 02.10.2018 року, вчинений державним реєстратором виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчаком Р.Р. В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначено,що державним реєстратором виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчаком Р.Р. 02 жовтня 2018 року о 16:10 були внесені відомості про належність позивачу на праві власності Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1658525826110. Згідно договору дарування від 04 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу Чопик І.Я., позивач подарував вказану частину житлового будинку ОСОБА_3 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.06.2019 року зазначений договір дарування визнано недійсним та скасовано його державну реєстрацію. У серпні 2020 року позивач дізнався про те, що державним реєстратором Онутчаком Р.Р. безпідставно відновлено попередній запис, вчинений ним 02 жовтня 2018 року про право власності ОСОБА_1 на зазначений об'єкт нерухомості. Однак ні позивач, ні ОСОБА_3 із відповідною заявою про вчинення реєстраційної дії до державного реєстратора не звертались. Таким чином, відповідачем безпідставно по зверненню іншої зацікавленої особи, всупереч вимог закону вчинено дію по відновленню попереднього запису щодо належності майна дарувальнику ОСОБА_1 . При цьому, у рішенні суду від 14 червня 2019 року відсутня вказівка про припинення права власності ОСОБА_3 на спірне майно та не вирішено питання щодо застосування наслідків недійсності договору дарування, тому рішення державного реєстратора про повторну реєстрацію майна за ОСОБА_1 є незаконним. У відповідності до положень ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Всупереч даних вимог державним реєстратором Онутчаком Р.Р. не вчинено запису про скасування права власності ОСОБА_3 на майно, а відновлено попередній запис про його належність позивачу із зазначенням первинної дати реєстрації права власності ОСОБА_1 -02 жовтня 2018 року. Внесення відомостей до Державного реєстру прав про належність позивачу спірного майна без його звернення до реєстратора із відповідною заявою являється незаконним втручанням у право на майно, оскільки на даний час відсутнє будь-яке рішення про належність спірного майна конкретній особі. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2018 року з позивача стягнуто на користь третьої особи ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 96000,20 доларів США. В ході розгляду даної справи ОСОБА_2 регулярно звертався до суду із- заявами про забезпечення позову шляхом заборони на відчуження належного позивачу майна-1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини приміщення кафе-бару, що знаходяться по АДРЕСА_1 . 28 лютого 2020 року державним виконавцем Тернопільського РВ ДВС ПЗМУ МЮ до Державного реєстру внесено запис про обтяження даного на підставі постанови від 25 червня 2019 року про арешт майна боржника. 19 березня 2020 року старшим державним виконавцем Яремчанського міського відділу ДВС ПЗМУЮ МЮ описано та накладено арешт на Ѕ частину зазначеного житлового будинку. Таким чином, своїми діями державний реєстратор сприяє третій особі ОСОБА_2 у рейдерському захопленні майна позивача. Із урахуванням наведеного, відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України дії державного реєстратора Онутчака Р.Р. являються незаконними та підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити, стягнути із відповідача понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 840,88 грн. та документально підтверджені витрати на правничу допомогу.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
20 жовтня 2020 року від третьої особи ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення на позов, в яких останній вказав, що заперечує щодо задоволення позову. Зазначив, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року у справі за його позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Чопик І.Я. про визнання договору дарування недійсним залишено без змін і після набрання ним законної сили він, як заявник звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області для здійснення реєстраційних дій на підставі судового рішення. Таким чином, безпідставними є твердження позивача про те, що ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_1 із відповідними заявами до державного реєстратора не звертались. В силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду від 14 червня 2019 року доказуванню у даному судовому провадженні не підлягають. Зазначене рішення суду ухвалене із врахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у справі №369/11268/16-ц щодо фіктивності правочинів, які укладаються з метою запобігання звернення стягнення на майно. Враховуючи викладене просить у задоволенні позову відмовити повністю.
16 листопада 2020 року від представника відповідача адвоката Самуляка М.Ю. надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, визнано недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений 04 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за реєстром №1806 та скасовано державну реєстрацію цього договору. 28 лютого 2020 року, ОСОБА_2 як позивач у даній справі звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області щодо виконання вказаного рішення суду. 28 лютого 2020 року державний реєстратор вирішив скасувати запис про право власності/внести запис про скасування державної реєстрації за номером 28231524 розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером/спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У відповідності до п.1 ст.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії проводяться за зверненням заявника. Згідно п.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявником є інший правонабувач. Здійснивши аналіз наведених норм законодавства та рішення суду від 14 червня 2019 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 здійснив відчуження належного йому нерухомого майна під час дії ухвали суду від 19 липня 2018 року про заборону на його відчуження, державний реєстратор дійшов висновку, що ОСОБА_2 в розумінні Закону є іншим правонабувачем, а відтак і заявником та може звертатися за проведенням реєстраційних дій. Відповідно до рішення суду від 22 березня 2019 року у справі №607/12426/18 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 96000,20 доларів США, відповідно останній в силу вимог ч.6 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» набув право на звернення стягнення на свою користь арештованого майна- Ѕ частини кафе-бару, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, своїми діями державний реєстратор Онутчак Р.Р. виконав рішення суду, яке набрало законної сили, і його дії повністю відповідали вимогам ст..25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому ст.26 вказаного Закону, у редакції від 16 січня 2020 року, яка діяла на момент вчинення реєстраційної ді, передбачено, що у разі скасування на підставі судового рішення документів на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Таким чином, державний реєстратор вирішив скасувати запис про право власності/внести запис про скасування державної реєстрації за номером 28231524 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером/спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а в подальшому, виконуючи вимоги чинного законодавства, державний реєстратор у відповідності до вимог ст..216 ЦК України здійснив реституцію, зареєструвавши право власності за ОСОБА_1 . Також зазначено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки позовані вимоги про скасування повторного запису про право власності не відповідають вимогам ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки відомості про речові права, та їх обтяження, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню або вилученню.
Ухвалою суду від 21 грудня 2021 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.
В ході розгляду справи судом 08 лютого 2021 року, 10 лютого 2021 року, 23 березня 2021 року, 30 березня 2021 року, 07 квітня 2021 року, 30 квітня 2021 року, 14 червня 2021 року постановлено ухвали про забезпечення участі представників сторін у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Кузьменко І.О. в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити у повному обсязі, з мотивів, наведених у позовній заяві. Вказала, ОСОБА_2 , отримавши після набрання законної сили рішення Тернопільського міського суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчака Р.Р. із заявою про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У резолютивній частині вказаного рішення зазначено про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 04 жовтня 2018 року та скасування державної реєстрації даного правочину та немає посилання на встановлення, позбавлення чи визнання за будь-ким права власності на майно. На підставі вказаної заяви державний реєстратор мав би внести запис про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_3 . Проте 28 лютого 2020 року ОСОБА_4 прийнято рішення скасувати запис про право власності/внести запис про скасування державної реєстрації на підставі якого внесено до Державного реєстру відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 не є набувачем, який може звертатися із відповідною заявою про вчинення реєстраційної дії. Зазначила, що державний реєстратор зобов'язаний вчиняти лише ті дії, які чітко зазначені у судовому рішенні, однак в даному випадку державний реєстратор вчинив дії на власний розсуд. У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №816/2175/16 зазначено, що питання державної реєстрації прав та їх обтяжень, не є дискреційними повноваженнями державного реєстратора, оскільки останній приймає лише одне з рішень щодо державної реєстрації і не має права розсуду. Також вказала, що рішення Тернопільського міського суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року набрало законної сили 13 листопада 2019 року. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року судові рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом. Таким чином, у даному випадку державний реєстратор повинен був керуватись нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які діяли на момент набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у даній справі. При цьому, ст.26 вказаного Закону в редакції, чииній з 16 січня 2020 року передбачено, що при винесенні рішення про скасування державної реєстрації речового права, одночасно зазначається вказівка про позбавлення права власності. На думку позивача, державний реєстратор повинен був діяти згідно закону, а не робити аналіз рішення суду та законодавства та не керуватись власними припущеннями, про що ним зазначено у відзиві на позов.
Представник відповідача адвокат Самуляк М.Ю. в режимі відеоконференції у судовому засіданні вказав, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить у їх задоволенні відмовити, з мотивів, наведених у відзиві на позов. Державний реєстратор Онутчак Р.Р. вважав, що ОСОБА_2 у відповідності до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є іншим правонабувачем, оскільки був позивачем у цивільній справі та відповідно має право на виконання судового рішення, яке набрало законної сили і іншого способу виконання рішення суду немає. Відповідач діяв у повній відповідності із вимогами ст..26 вищезазначеного Закону, в той час як позивач посилається на редакцію даної статті, яка не була чинною на момент вчинення реєстраційної дії. Частиною першою ст.126 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна сторона зобов"язана повернути іншій майно набуте на підставі даного правочину майно. Оскільки договір дарування майна від 04 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було скасовано у судовому порядку, майно мало бути повернуто попередньому власнику, тобто ОСОБА_1 . Також просить врахувати те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки скасування повторного запису про право власності не відповідає вимогам ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 16 січня 2020 року, оскільки відомості Державного реєстру речових прав не підлягають скасуванню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належала Ѕ частка житлового будинку загальною площею 603,2 кв.м., з кафе-баром, загальною площею159 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Відомості про реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_1 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02 жовтня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчака Р.Р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям індексного розділу), індексний номер:43314755 від 03 жовтня 2018 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №139998623 від 03 жовтня 2018 року.
04 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_3 був укладений договір дарування вищезазначеної Ѕ частини житлового будинку з кафе-баром, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. та зареєстрований в реєстрі за №1806.
04 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:43344104 від 04 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за №28231524 про реєстрацію права власності на Ѕ частку житлового будинку загальною площею 603,2 кв.м., з кафе-баром, загальною площею 159 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №144390357 від 07 листопада 2018 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року у справі №607/1570/19 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Чопик І.Я. та визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Ѕ частини житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , серія та номер 1806 від 04 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. та скасовано державну реєстрацію вказаного договору, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер:43344104 від 04 жовтня 2018 року.
Даним судовим рішенням встановлено, що 19 липня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у цивільній справі №607/12426/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики постановлено ухвалу про застосування заходів забезпечення позову та накладено заборону на відчуження нерухомого майна, а саме: 1/2 частки кафе-бару та Ѕ частки будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_5 . Вказана ухвала постановою апеляційного суду Тернопільської області від 28 серпня 2018 року залишена без змін.
Проте, під час дії даної ухвали суду про заборону на відчуження нерухомого майна, 04 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування Ѕ частини житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2019 року у справі №607/12426/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 96000,20 доларів США та 8810 грн. судового збору.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 209 року залишено без змін і воно набрало законної сили.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду тернопільської області від 14 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишено без змін.
28 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області із заявою, зареєстрованою за №38728418 про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:16585258, номер запису про право власності:28231524.
За результатами розгляду даної заяви, державним реєстратором виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчаком Р.Р. 28 лютого 2020 року прийнято рішення за №51392446 про скасування запису про право власності/внесення запису про скасування державної реєстрації за номером 28231524 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером/спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №219945639 від 12 серпня 2020 року, станом на момент формування зазначеної довідки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про право власності за №28204918, дата та час державної реєстрації-02 жовтня 2018 року о 16:10:43, про реєстрацію за ОСОБА_1 права спільної часткової власності на Ѕ частину житлового будинку з кафе-баром, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внесений державним реєстратором виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчаком Р.Р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень( з відкриттям розділу) індексний номер:43314755 від 03 жовтня 2018 року.
Постановою старшого державного виконавця Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Павлюка А.П. від 19 березня 2020 року в рамках ВП №59406637 з примусового виконання виконавчого листа №607/12426/18, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 07 травня 2019 року накладено арешт на належну боржнику ОСОБА_1 Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
12 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у Тернопільський міський відділ поліції ГУНП в Тернопільській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення та просив внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування за фактом вчинення громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, ч.4 ст.190 КК України, ч.1 ст.384 КК України.
Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, на виконання ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 , Тернопільським ВП ГУНП в Івано-Франківській області 25 березня 2019 року внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №1201921001000984 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 року(надалі-Закон №1952-IV).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з п.2 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Пунктом першим ч.1 ст.4 Закону №1952-IV визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва .
Відповідно до ст.6 Закону №1952-IV організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Частиною 1 ст.11 Закону №1952-IV передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Статтею 18 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.19 Закону №1952-IV реєстраційні дії здійснюються в день реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав, крім випадків, передбачених цією статтею.
Частиною першою ст.22 Закону №1952-IV визначено, що документи, які подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року (надалі Порядок №1127).
Відповідно до ч.1 та2 ст. 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
16 січня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» №340-IX від 05 грудня 2019 року(надалі-Закон №340-IX) яким внесено зміни до ряду положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №340-IX передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Виходячи з вищенаведеного, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 чравня 2019 року, ухвалене у справі №607/1570/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Чопик І.Я. про визнання недійсним договору дарування від 14 червня 2019 року, яке набрало законної сили 13 листопада 2019 року, підлягало виконанню в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, що була чинною на момент набрання ним законної сили.
Пунктом першим ст.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» № 1666-VIII від 06 жовтня 2016 року визначено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV, в редакції, чинній станом на 13 листопада 2019 року, визначено, що заявником є: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. Відповідно до п.4 ч.1 ст.2 вказаного Закону інший правонабувач - орендар, концесіонер, приватний партнер, суб'єкт іншого права, похідного від права власності, іпотекодержатель, спадкоємець (у разі оформлення спадщини, до складу якої входять речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації згідно із цим Законом).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ОСОБА_2 , як позивач у цивільній справі про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку з кафе-баром, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , має статус іншого правонабувача в розумінні ст.2 Закону №1952-IV та відповідно набув право на звернення до державного реєстратора із заявою про виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили.
Відтак, твердження позивача про те, що реєстраційну дію проведено за зверненням неналежного заявника суд вважає безпідставними та необґрунтованими.
Частиною другою ст. 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній станом на 13 листопада 2019 року, визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1952-IV у вищезазначеній редакції, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора підлягало здійсненню у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.
Повноваження державного реєстратора прав визначено ч.1 ст. 10 Закону №1952-IV. Зокрема, відповідно до вказаної норми Закону, у редакції, чинній станом на 13 листопада 2019 року, державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Відповідно до п.п.18,19 Порядку №1127 в редакції, чинній станом на 13 листопада 2019 року, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно п. 23 Порядку №1127 в редакції, чинній станом на 13 листопада 2019 року, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Відповідно до п.п.4,6,8 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26 жовтня 2011 року в редакції, чинній станом на 13 листопада 2019 року, під час формування заяви про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обирається лише один із передбачених підпунктом першим пункту шостого типів заяви а саме: про державну реєстрацію прав; про виправлення технічної помилки у відомостях Державного реєстру прав; про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору; про скасування; про заборону вчинення реєстраційних дій; про відкликання заяви; інший.
Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №816/2175/16 вказав, що питання державної реєстрації прав та їх обтяжень не є дискреційними повноваженнями державного реєстратора, оскільки останній приймає лише одне з рішень щодо державної реєстрації (вчинення реєстрації, відмова в її проведенні, зупинення розгляду) відповідно до встановлених обставин і не має права розсуду.
Також Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття чи припинення речових прав на нерухоме майно (постанова від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , як заявником, 28 лютого 2020 року було подано державному реєстратору виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року, яке набрало законної сили 13 листопада 2019 року про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та 04 жовтня 2018 року та посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я., за реєстром №1806 та скасування державної реєстрації вказаного договору, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер:43344104 від 04 жовтня 2018 року.
Отримавши дану заяву, державним реєстратором Онутчаком Р.Р. 28 лютого 2020 року прийнято рішення за №51392446 про скасування запису про право власності/внесення запису про скасування державної реєстрації за номером 28231524 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером/спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим, як вбачається із досліджених судом доказів, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про проведення державним реєстратором вказаної реєстраційної дії, зокрема відсутній запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку з кафе-баром, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 04 жовтня 2018 року за реєстром №1806.
Натомість у Державному реєстрі відновлений попередній запис про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за позивачем ОСОБА_1 , вчинений державним реєстратором Онутчаком Р.Р. 02 жовтня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям індексного розділу), індексний номер:43314755 від 03 жовтня 2018 року.
У направлених до суду письмових поясненнях державний реєстратор Онутчак Р.Р. вказав, що на виконання рішення суду від 14 червня 2019 року, на підставі заяви ОСОБА_2 ним було прийнято рішення про скасування запису про право власності/внесення запису про скасування державної реєстрації за номером 28231524 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а в подальшому, у відповідності до вимог ст.216 ЦК України здійснено реституцію та зареєстровано право власності на спірне майно за ОСОБА_1 .
Як встановлено судом, Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області при ухваленні рішення від 14 червня 2019 року про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та скасування його державної реєстрації, не вирішувалось одночасно питання про визнання чи припинення речового права на спірне нерухоме майно за будь-якими особами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що державний реєстратор Онутчак Р.Р. отримавши заяву ОСОБА_2 про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2019 року, в силу наданих йому повноважень, за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, повинен був внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43344104 від 04 жовтня 2018 року приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину житлового будинку з кафе-баром, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Будь-яких правових підстав для відновлення у Державному реєстрі речових прав попереднього запису про реєстрацію права власності на вказане майно державний реєстратор не мав та відповідними повноваженнями на застосування при виконанні рішення суду наслідків недійсності правочину наділений не був, а тому вчинення вказаних дій виходить за межі наданої йому компетенції, суперечить вимогам чинного законодавства та є неправомірним.
Однак, з моменту набрання законної сили рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 червня 2019 року до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було внесено ряд змін.
Так, частиною першою ст.26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року визначено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 3 ст.26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16.01.2020 року відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16.01.2020 року що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Із зазначеного вбачається, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, законодавець виключив з конструкції ст.26 Закону №1952-IV можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19 зазначив, що виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі №910/7648/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець уже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак зазначений спосіб захисту у практичному аспекті не може забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже, не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Аналогічна позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №352/1021/19 та від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, де Суд вказав, що починаючи з 16 січня 2020 року скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.
У постанові від 18 листопада 2020 року у справі №154/883/19 Верховний Суд також вказав, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій ст.5 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до правил статей 2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати на його ефективність також з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У § 145 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 , від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19.
За таких обставин, заважаючи на те, що позивачем заявлено вимогу про визнання незаконними дій державного реєстратора щодо поновлення запису державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасування повторного запису про право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину житлового будинку з кафе-баром, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки права позивача не можуть бути захищені у обраний ним спосіб, а задоволення позовної вимоги про скасування повторного запису державного реєстратора не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах та не призведе до поновлення порушених прав позивача, з огляду на те, що з часу внесення відповідних змін до Закону №1952-IV судове рішення про скасування запису про державну реєстрацію не є підставою для вчинення реєстраційних дій та не відповідно не може бути виконане.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію слід відмовити у повному обсязі, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв'язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Онутчака Ростислава Романовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію-відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду через Яремчанський міський суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повне рішення суду складено 23 вересня 2021 року.
Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук