ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 вересня 2021 року Справа № 906/92/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Грязнов В.В.
судді Мельник О.В.
секретар судового засідання Орловська Т.Й.
за участю представників:
позивача: не з"явився
відповідача 1: Пилипенко О.С. адвокат
відповідача 2: Пилипенко О.С. адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 (суддя Сікорська Н.А., м.Житомир, повний текст складено 05.08.2021 року) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 (суддя Сікорська Н.А., м.Житомир, повний текст складено 16.08.2021 року)
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28 лютого 2019 року.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28 лютого 2019 року.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від « 26 » липня 2021 року по справі №906/92/21, про відмову в задоволенні позову, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Товариства з обмеженою відповідальністю «НІРОЛ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та ухвалити (прийняти) нове рішення по справі - яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що фактор обманних дій відповідача ОСОБА_2 яка дала обіцянку, тобто взяла на себе зобов'язання, надати грошові кошти під договір позики ОСОБА_3 , а саме не виконала це своє зобов'язання і грошових коштів йому не надала.
Скаржник зазначає, що вона як позивач від відповідача - 1 ОСОБА_2 ніяких грошових коштів за оспорюваним договором, тобто за продаж 90% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нірол» Код ЄДРПОУ: 42502156 не отримувала і не розраховувала отримати це правда, так як в зв'язку з вищевказаним даний договір є фіктивним і ми його уклали без жодних намірів створення правових наслідків, які обумовлюються цим Договором тобто всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (обставини що перебували його укладанню викладені вище) тобто позивач та відповідач мали інші цілі, ніж передбачені правочином - оскаржуваним Договором.
Звертає особливу увагу суду що ніколи не мала наміру продавати взагалі і в тому числі відповідачу -1 ОСОБА_2 частку, тим більше 90 % частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нірол» Код ЄДРПОУ: 42502156, сторони про це із відповідачем - 1 ОСОБА_2 (як і будь-з ким) не домовлялись і не обсуждали, ніколи, враховуючі те що при такій продажі новий власник набуває вплив та можливість використовувати на свій розсуд майно що належить Товариству, тобто таке - суперечить самій суті майнової поруки (застави), як-то застави корпоративних прав (майнова порука) позивача ОСОБА_1 , а саме 90% частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нірол» Код ЄДРПОУ: 42502156 щодо майбутніх (вищевказаних) боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед відповідачем - 1 ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що ніколи не бажала і не вирішувала продавати (таке б суперечило її волевиявленню) належні їй на день укладання 28 лютого 2019 року оскаржуємого Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Нірол», ні в яких процентах.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду 26.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та розгляд апеляційної скарги призначено на 22 вересня 2021 року.
Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року у справі №906/92/21 судові витрати з надання професійної правничої допомоги, наданої ТОВ "Нірол", покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Нірол". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000,00 грн. судових витрат з надання професійної правничої допомоги.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нірол» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від « 10» серпня 2016 року у справі №906/92/21 в частині відмови в задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Вважає помилковим доводи суду першої інстанції, що спірні правовідносини є похідними від неправомірної поведінки саме відповідача 1 - ОСОБА_2 і будь-який результат вирішення даного спору жодним чином не впливав на права, обов'язки чи репутацію товариства, що свідчить про те, що захист інтересів ТОВ «Нірол» у даному випадку не потребував значних зусиль. Отже, ТОВ «Нірол» був у прямому сенсі зацікавлений, у вирішенні цього спору, оскільки намагання Позивача накласти арешт на майно шляхом забезпечення та саме по собі наявність ТОВ «Нірол» в реєстрі судових рішень в якості відповідача - негативно впливає на бізнес клімат та ділову репутацію підприємства, у інших суб'єктів в правовідносинах з якими перебуває ТОВ «Нірол». І саме, з цим пов'язані вжиття всіх додаткових заходів для захисту своїх інтересів, в тому числі шляхом залучення адвокатів в даному процесі.
Також помилковим, на думку скаржника є твердження суду першої інстанції, що ні в договорі № 09/02 про надання професійної правничої допомоги, ні в акті №1 прийомки передачі наданих послуг від 01,07.2021р., підписаному між ТОВ "Нірол" та адвокатом Вірьовкіним О.І., сторонами не вказана вартість однієї години наданих адвокатом послуг, що в будь-якому випадку позбавляє суд можливості перевірити співмірність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми правничих витрат із витраченим адвокатом часом. Однак, договорі про надання професійної правничої допомоги № 09/02 від 09.02.2021р. між ТОВ "Нірол" та адвокатом Вірьовкіним О.І. зазначено, що вартість робіт/послуг зазначається в акті виконаних робіт, який є невід'ємною частиною договору. При цьому, разом із заявою про ухвалення додаткового рішення було подано акт прийомки передачі наданих послуг від 01.07.2021 року, у якому вказана фіксований розмір (вартість) наданих послуг.
Також, судом першої інстанції, не враховану ту обставину, що при поданні ТОВ «Нірол» відзиву на позовну заяву разом із орієнтованою сумою витрат, яка може бути понесена при розгляді справи, позивачем ця сума не заперечувалася, в т.ч. і в процесі розгляду справи. Крім того, судом першої інстанції не надано обґрунтування в чому полягає не співмірність заявлених витрат, які понесло ТОВ «Нірол», інтереси якого представляв Адвокат Вірьовкін О.І. Отже, фактично участь адвоката Вірьовкіна О.І. в судовому процесі підтверджена, документи що підтверджують факт надання послуг наявні, і при цьому суд відмовляє у стягненні витрат на користь ТОВ «Нірол» саме за послуги які були надані адвокатом Вірьовкіним О.І.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року у справі № 906/92/21. Об'єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року у справі № 906/92/21 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд об'єднаних апеляційних скарг призначено на 22 вересня 2021 року.
06 вересня 2021 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Пилипенко О.С. надійшов відзив в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю та залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року по справі № 906/92/21 без змін.
В судовому засіданні 22.09.2021 року представник ОСОБА_2 та ТОВ «Нірол» - адвокат Пилипенко О.С. заперечив вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та надав відповідні пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Просив суд залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року по справі №906/92/21 без змін. Поряд з цим, підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21. Просив суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від « 10» серпня 2016 року у справі №906/92/21 в частині відмови в задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
В судове засідання 22.09.2021 ОСОБА_1 не з'явилася та своїх представників не направила, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки представника суду не повідомила (а.с.210 т.2).
Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 або її представника.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 та ТОВ «Нірол» - адвоката Пилипенко О.С. в судовому засіданні 22.09.2021, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на установчих зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" від 27.09.2018р., оформлених протоколом №1/18 було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол"; затверджено статут та статутний капітал; визначено розподіл часток учасників в статутному капіталі: ОСОБА_4 - 70%; ОСОБА_1 - 30% (а.с.37 т.1).
З 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 стала одноособовим учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол", який володіє 100% статутного капіталу товариства.
28 лютого 2019 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі, згідно п.1 якого продавець, який є власником частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" в розмірі 100%, яка сплачена нею в сумі 255055,71 грн., передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) вказану частку в розмірі 90%, а саме в сумі 229550,14 грн., і зобов'язується сплатити її вартість на умовах встановлених цим договором (а.с.21 т.1).
Згідно п.5 договору сторони оцінюють вартість частки, що продається за цим договором, в сумі 229550,14 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання даного договору, що продавець підтверджує своїм підписом даного договору. Зміна ціни частки після підписання цього договору не допускається.
Після відповідної державної реєстрації змін до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" до покупця від продавця переходять корпоративні права останнього, емітовані товариством, включаючи право на участь в управлінні товариством, отримання прибутку (дивідендів) та інші правомочності, передбачені законодавством України та установчими документами товариства пропорційно придбаній частці (п.6 договору).
Згідно п.7 договору з моменту укладання цього договору покупець стає по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" його єдиним учасником.
Відповідно до п.10 сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру удаваного уявного правочину, сторони розуміють зміст договору, який прочитаний ними самостійно, усвідомлюємо правові наслідки укладання цього договору, дії сторін відповідають їх намірам створити для себе юридичні наслідки, ствердили, що не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, повністю або частково, і підписанням цього договору підтверджують, що дійшли згоди з усіх істотних умов договору, що зафіксовані в його тексті.
28 лютого 2019 року сторонами підписано акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол", за яким ОСОБА_1 (продавець) передала, а ОСОБА_2 (покупець) прийняла у власність частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" (код ЄДРПОУ 42502156) у розмірі 229550,14 грн., що становить 90% статутного капіталу (а.с.24 т.1). Акт посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстрований в реєстрі за № №1517, 1518.
Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" від 28.02.2019 року, оформлені протоколом №5/19, на зборах вирішено:
- прийняти ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ "Нірол";
- ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність частку у статному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229550,14 грн., що становить 90% статутного капіталу;
- затвердити наступний склад учасників та їх часток у статутному капіталі: ОСОБА_2 - 90%; ОСОБА_1 - 10%;
- надати повноваження ОСОБА_1 на подання відповідних документів для проведення реєстрації щодо зміни учасника товариства (а.с.23 т.1).
Поряд з цим, 28 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено корпоративний договір, за умовами п.1 якого сторони є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" і відповідно до положень Статуту та даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій, володіють наступними частками у статутному капіталі вказаного Товариства:
- ОСОБА_1 - 10%,
- ОСОБА_2 - 90%.
В п.4 корпоративного договору вказано, що сторони підтверджують, що продаж частини корпоративних прав від учасника - 1 ( ОСОБА_1 ) учаснику-2 ( ОСОБА_2 ) в розмірі 90% статутного капіталу, а також цей договір укладається в забезпечення поруки учасника-1 перед учасником-2 за виконання договору позики, який був укладений між учасником-2 та фізичної особою - ОСОБА_3 .
Згідно п.5 корпоративного договору на час виконання обов'язків ОСОБА_3 перед учасником-2 стосовно повернення суми позики у повному обсязі, учасник-2 набув право власності на частку в статутному капіталі товариства.
Пунктом 7 корпоративного договору сторони погодили, що учасник 2, як власник контрольного пакету голосів на загальних зборах учасників, до моменту повернення йому ОСОБА_3 у повному обсязі суми позики, зобов'язується не приймати рішень стосовно відчуження нерухомого майна, яке є власністю товариства, а також рішень щодо обтяження цього майна шляхом передачі його у платне користування або іпотеку третім особам.
Згідно п.8 корпоративного договору після повернення ОСОБА_3 позики учаснику 2, останній протягом 10-ти днів зобов'язується продати 100% частку належних йому у товаристві корпоративних прав учаснику 1 по їх номінальній вартості, за яку вартість ці корпоративні права були йому продані учасником 1.
Учасник 2 не має право провести відчуження належних йому у товаристві корпоративних прав третій особі у випадку виконання ОСОБА_3 перед ним зобов'язань по поверненню суми позики у повному обсязі (п.9 корпоративного договору).
Відповідно до п.10 корпоративного договору у випадку невиконання ОСОБА_3 перед учасником 2 зобов'язань по поверненню у повному обсязі суми позики у строки, передбачені договором позики, учасник 1 зобов'язаний укласти з учасником 2 договір купівлі-продажу належної йому частини корпоративних парв по їх номінальній вартості в 10-ти денний строк після такого невиконання і вийти зі складу учасників ТОВ "Нірол"(а.с.22 т.1).
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 01.03.2019 року в реєстрі було вчинено запис про включення ОСОБА_2 до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол", її розмір внеску до статутного капіталу становить 229550,14 грн. (а.с.40 т.1).
Позивач зазначає, що з ОСОБА_3 вони неодноразово зверталися до ОСОБА_2 з вимогою підписати договір позики або повернути 90% частки статутного капіталу ТОВ "Нірол", на підтвердження чого надає копії заяв (а.с.45-48, 49-50, 51-55 т.1).
ОСОБА_2 у листі без дати та номеру, на ім'я ОСОБА_3 , зазначила, що грошова сума 115000 дол.США була передана йому у 2018 році і 90% частки статутного капіталу буде повернено ОСОБА_1 після погашення цієї позики (а.с.56 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.57 т.1).
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , вважаючи, що укладений з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 90% частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28.02.2019р. є фіктивним, вчиненим під впливом помилки та обману, тому звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання його недійсним.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу 90% частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28.02.2019, який укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) .
Частиною 3 ст. 45 ГПК України встановлено, що відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Тобто, відповідачем є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до суду для відновлення порушеного права.
Позивач вважає зазначений договір фіктивним, а також в позовній заяві посилається на приписи статтями 229, 230 ЦК України, в яких визначено правові наслідки правочинів, який вчинено під впливом помилки та обману.
Пред'являючи позовну вимогу до відповідача, позивач повинен відповідно до приписів ч. 1 ст. 74, п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України викласти обставини та навести докази, які підтверджують правомірність пред'явлення цієї вимоги саме до відповідача, навести правові підстави такої вимоги.
Всі доводи та докази в обґрунтування вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 р. обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку відповідача 1 - ОСОБА_2 .
Тобто, спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та ОСОБА_2 , а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нірол" не являється стороною цих правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Відповідно до преамбули позовної заяви, позивач зазначив відповідачів ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нірол".
Однак в тексті позову позивач не зазначила про порушення її прав та законних інтересів ТОВ «Нірол». Тобто позивачем не визначені протиправні дії ТОВ "НІрол" , які в подальшому стали підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Враховуючи, що позивачем не вказано якими діями або бездіяльністю ТОВ "Нірол" порушено її права чи інтереси, не обґрунтовано підстав зазначення товариства відповідачем у справі, а також не заявлено позовних вимог до нього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 28.02.2019, до ТОВ "Нірол".
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 204 ЦК України в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У разі не спростування презумції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
З аналізу статей 202, 203, 235 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов'язків, що обумовлені цим правочином. Вчинення сторонами правочину для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, не визначено підставою для визнання його недійсним. Однак удаваний правочин може бути визнаний недійсним, зокрема, у разі його невідповідності вимогам законодавства, яке регулює правовідносини щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 наведено такий правовий висновок:
"Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин".
Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18 містить такий правовий висновок:
"148. Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду".
Так, у наведених вище постановах міститься правовий висновок, який зводиться до того, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов'язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв'язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Зазначений висновок є загальним для спорів про визнання недійними договорів.
Таким чином, при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваних положень правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Наведені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі №904/5480/19.
Колегія суддів також зазначає, що зазначені вище правові позиції є сталими і знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13266/18, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 та від 12.12.2019 у справі №910/13266/18.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.
У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №904/2981/20.
Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Таким чином, для визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" недійсним, у зв'язку з його фіктивністю, позивачем має бути доведено відсутність намірів у сторін досягти правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання п.14 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 сторонами було підписано акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ "Нірол", який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстрований в реєстрі за №№1517, 1518.
В акті позивач та відповідач-1 вказали, що сторони керуючись чинним законодавством діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомленні з приписами цивільного законодавства, керуючись договором від 28.08.2019 року склали акт відповідно до якого позивач ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ "Нірол" у розмірі 229550,14грн., що становить 90% статутного капіталу.
Також, сторони в акті зазначали, що не мають один до одного будь- яких претензій щодо переданої частки у статутному капіталі.
На загальних зборах учасників ТОВ "Нірол" від 28.02.2019р. оформлені протоколом №5/19 ОСОБА_2 прийнято до складу учасників ТОВ "Нірол" (а.с.23 т.1). Так, зокрема вирішено прийняти ОСОБА_2 до складу товариства. ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ «Нірол» у розмірі 229 550,14грн., що становить 90% статутного капіталу. Затвердили склад учасників товариства та надали повноваження позивачу на подання відповідних документів для проведення реєстрації щодо зміни учасника товариства.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення загальних зборів є правомочним до того часу, поки у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто йдеться про презумпцію легітимності рішень органів управління.
В подальшому на виконання рішення зборів ОСОБА_1 подала документи до державного реєстратора. 01.03.2019 на підставі отриманих документів вчинено запис №13051070002015415 ЄДРПОУ про включення ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ "Нірол" (а.с.40-42 т.1).
Наведене спростовує доводи скаржника про те, що спірний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Крім того, скаржником жодними належними і вірогідними доказами відповідно до ст. 76, 79, 269 ГПК України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного договору зі сторони відповідача, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.
Твердження позивача, що договір купівлі-продажу укладався з метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики, який мав бути укладений з ОСОБА_2 , про що відповідні умови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виклали у корпоративному договорі, колегія суддів вважає безпідставним враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції, чинній на час укладення Корпоративного договору) договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі - корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. Корпоративний договір, який не відповідає цим вимогам, є нікчемним. Корпоративний договір може передбачати умови або порядок визначення умов, на яких учасник має право або зобов'язаний купити або продати частку у статутному капіталі (її частину), а також визначати випадки, коли таке право або обов'язок виникає.
З аналізу положень корпоративного договору вбачається, що корпоративний договір від 28.02.2019 ОСОБА_2 підписаний вже як одним з учасників ТОВ "Нірол". Згідно умов вказаного договору, учасники товариства підтвердили факт набуття ОСОБА_2 права власності на частку в статутному капіталі ТОВ Нірол" (п. п. 4, 5 договору) та погодили умови щодо особливого режиму розпорядження учасниками товариства їх корпоративними правами, що пов'язані з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики, який так і не був укладений, про що також підтвердила відповідач 1.
Проте, суд апеляційної інстанції не оцінює правомірність вчинення такого правочину, умови та обставини виконання зазначеного договору, оскільки це не входить до предмету доказування у даному спорі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що корпоративний договір є окремим самостійним правочином, умови укладення якого не впливають на дійсність договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019 р.
Щодо твердження позивача, що укладенню оскарженого договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі за вимогами ст.ст.32-36 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" мало передувати прийняття рішення одноособовим учасником про продаж своєї частки, чого сторонами не було дотримано, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; вийти у встановленому порядку з товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (ту і далі по тексту - в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мають такі права, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства. Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законом та статутом товариства.
Відповідно до ст. 97, 98 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Згідно зі ст. 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
За змістом ч. 1 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема: внесення змін до статуту товариства, перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; обрання одноосібного виконавчого органу товариства.
Особливості проведення загальних зборів учасників товариством, що має одного учасника визначені статтею 37 Закону, згідно приписів якої у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (частина перша статті 37 Закону). До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32 - 36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті (частина друга статті 37 Закону).
З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2019р. рішенням єдиного учасника ТОВ "Нірол" ОСОБА_1 , оформленого протоколом №5/19, прийнято ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ "Нірол".
Тобто, у відповідності до ст.37 вищевказаного Закону ОСОБА_1 прийняла одноособове рішення про продаж ОСОБА_2 90% статутного капіталу ТОВ "Нірол" та подала відповідні документи для проведення державної реєстрації зміни складу учасників товариства.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку наявності тільки одного учасника товариства дотримання приписів ст.ст.32-36 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо порядку скликання і проведення загальних зборів не вимагається, що спростовує вищевказані твердження позивача.
Посилання позивача на приписи статей 229, 230 ЦК України, які визначають правові наслідки вчинення правочинів під впливом помилки та обману, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними враховуючи наступне.
Так, відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. (Аналогічні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".).
Таким чином, обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020р. у справі №910/12729/19, від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач зазначає, що оскаржений договір від 28.02.2019 фактично є не договором купівлі-продажу, а був укладений в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики у майбутньому.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачка на момент підписання спірного договору була обізнана з метою (мотивами) його укладення, а також їй були відомі всі обставини, які мають істотне значення для укладення договору, що з урахуванням викладеної вище правової позиції виключає застосування норм статті 229 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правові підстави для визнання договору купівлі-продажу від 28.02.2019 недійсним з підстав вчинення під впливом помилки та обману відсутні.
Слід також зауважити, що у якості доказу існування підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28 лютого 2019 року позивач також послалася на показання свідків, викладені у заявах свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с. 59-66 т.1).
Згідно частин 1,2,4 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.
Зі змісту заяв вищевказаних свідків судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 викладені ними обставини відомі лише зі слів ОСОБА_3 , а тому, на підставі ч.4 ст.87 ГПК України, не беруться судом до уваги.
За приписами ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019 р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів ", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Оцінюючи заяви свідків ОСОБА_1 (позивач у справі), ОСОБА_7 (дружина померлого ОСОБА_3 ), ОСОБА_8 (батько померлого ОСОБА_3 ) як доказ у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені особи є заінтересованими в результаті вирішення спору.
Крім того, в заявах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 також вказано, що про проведення переговорів з ОСОБА_2 відносно отримання позики їм розповідав ОСОБА_3 , тобто ці покази ґрунтуються на відомостях повідомлених іншою особою. Враховуючи очевидну заінтересованість позивача, а також проінформованість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зі слів ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані ними свідчення не можуть бути враховані під час розгляду даної справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем у справі наявності підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28 лютого 2019 року у зв'язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.
Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта - ОСОБА_1 в порядку ст. 129 ГПК України.
Щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Нірол" від 28 лютого 2019 року.
На адресу Господарського суду Житомирської області 30.07.2021 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї доказами надання правничої допомоги та її розміру.
Суд першої інстанції розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" про ухвалення додаткового рішення у справі, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даної заяви, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача 2 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно приписів ст.129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Статтею 244 ГПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2 ст.126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Додатково суд звертає увагу на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
ТОВ «Нірол» на підтвердження понесених витрат до справи надано докази в підтвердження понесених судових витрат з надання послуг професійної правничої допомоги з боку адвоката Вірьовкіна О.І.
З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2021 ТОВ "Нірол" було укладено договір №09/02 про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Вірьовкіним О.І. (а.с.129-130 т.2).
Згідно п.1.1 договору, адвокат бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити роботи у порядку та строки обумовлені сторонами в даному договорі.
Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному розділом 4 цього договору.
Розділом 4 «Порядок розрахунків» вказаного договору, встановлено, що розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються в актах прийому передачі наданих послуг. Замовник сплачує винагороду адвокату у готівковому або/чи у безготівковому вигляді на банківський рахунок адвоката. Сума наданих послуг сплачується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дня підписання акту прийомки передачі наданих послуг. Оплата послуг також може підтверджуватися написом адвоката про оплату в акті прийому передачі наданих послуг. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу. Сторони погоджують, що підписання акту прийому передачі наданих послуг є підтвердженням надання якісних послуг згідно замовлення і замовник зобов'язаний їх оплатити. Послуги можуть надаватися по окремим замовленням протягом тривалого часу. Вартість послуг може визначатися сторонами в актах прийомки передачі наданих послуг у фіксованій сумі за один місяць, у цьому випадку в актах найменування послуг зазначається: Надання юридичних послуг у вигляді письмових та усних консультацій і роз'яснень з юридичних питань, інформації щодо законодавства України стосовно діяльності замовника. За місяць, який передував даті складанню акта.
На підтвердження статусу адвоката надано копію ордеру №1009214 від 16.02.2021р. та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 17.10.2018р. (а.с.130-131 т.1).
01 липня 2021 року сторони підписали акт №1 прийомки-передачі наданих послуг, згідно якого вартість наданих адвокатом послуг становить 16800,00 грн. Вказана сума складається з наступного: ознайомлення з матеріалами судової справи в канцелярії суду - 1200,00 грн.; підготовка та подання відзиву від 18.03.2021 року на позовну заяву по справі - 4600,00 грн.; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу Присяжнюк О.І. на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.01.2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову - 3600,00 грн.; підготовка та подання заперечення на заяву про забезпечення позову 22.04.2021 року - 2600,00 грн.; ознайомлення з матеріалами судової справи в канцелярії суду 26.05.2021 року - 1200,00 грн.; представництва замовника в судових засіданнях із розрахунку 1 судове засідання 1200,00 грн., а саме: 01.04.2021 року, 20.04.2021 року, 25.05.2021 року 3х1200 - 3600,00 грн. (а.с.131 т.2).
Зазначені послуги ТОВ «Нірол» оплачені згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 01.07.2021 року (а.с.132 т.2).
Відповідно до частини 7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Тобто, застосування відповідних положень ч. 7 ст. 129 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи.
У відзиві на позовну заяву ТОВ "Нірол" було вказано, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які товариство очікує понести в результаті розгляду справи, становить 70000,00 грн. (а.с. 159 на звороті т.1).
Разом з тим, у поданій ТОВ «Нірол» заяві, в порушення приписів ч.9 статті 129 ГПК України, не вказано про наявність відповідних обставин (поважних причин) значного зменшення суми витрат на правничу допомогу, в порівнянні із сумою, вказаною у відзиві на позов - 70000,00 грн. і 16800,00 грн.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що надані ТОВ «Нірол» договір, акт прийомки-передачі наданих послуг, квитанції до прибуткового касового ордеру на суму 16800,00 грн., не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Колегія суддів звертає увагу, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 903 ЦК України у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина п'ята статті 626 ЦК України).
Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статтею 28 Правил адвокатської етики, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Верховний Суд в постанові від 18.12.2019 у справі №522/17845/15-ц зауважив, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.
Посилання скаржника на те, що разом із заявою про ухвалення додаткового рішення було подано акт прийомки передачі наданих послуг від 01.07.2021 року, у якому вказана фіксований розмір (вартість) наданих послуг, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки з умов договору №09/02 про надання професійної правничої допомоги від 09.02.2021 судом апеляційної інстанції встановлено відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру).
Пункт 4.5 вказаного договору в якому сторони передбачили, що вартість послуг може визначатися сторонами в актах прийомки передачі наданих послуг у фіксованій сумі за один місяць, у цьому випадку в актах найменування послуг зазначається: Надання юридичних послуг у вигляді письмових та усних консультацій і роз'яснень з юридичних питань, інформації щодо законодавства України стосовно діяльності замовника, не застосовується в даному випадку, оскільки вказана вартість у фіксованій сумі застосовується при наданні адвокатом послуг за певний період - за місяць з відповідним зазначенням виду послуги, яка відсутня в поданому акті №1 прийомки-передачі наданих послуг.
Крім того, заявником в перелік наданих послуг включено послугу - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду від 28.01.2021 про відмову в забезпечені позову вартістю 3600,00 грн. Розподіл судових витрат за надання правничої допомоги в цій частині не належить до повноважень суду першої інстанції. Про розподіл судових витрат в цій частині мало бути заявлено в суді апеляційної інстанції.
Згідно п.2 ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Враховуючи приписи вказаної правової норми, колегія суддів зазначає, що в позові до ТзОВ "Нірол" було відмовлено з тих підстав, що спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та ОСОБА_2 , а ТОВ "Нірол" не є стороною правовідносин щодо купівлі продажу частки в статутному капіталі. Всі доводи та докази в обґрунтування вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 28.02.2019р. обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку саме відповідача 1 - ОСОБА_2 .
Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будь-який результат вирішення даного спору жодним чином не впливав на права, обов'язки чи репутацію ТОВ "Нірол", що свідчить про те, що захист інтересів ТОВ "Нірол" у даному випадку не потребував значних зусиль.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 зазначено, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".
Таким чином, враховуючи приписи частин 5, 7 ст.129 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача 2 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає нормам процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Нірол» на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 , судові витрати за розгляд вказаної апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта - ТОВ «Нірол» в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нірол" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 26.07.2021 року у справі №906/92/21 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 10.08.2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Нірол» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/92/21 залишити без змін.
3. Справу №906/92/21 повернути Господарському суду Житомирської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "24" вересня 2021 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Мельник О.В.