вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2021 р. Справа№ 910/3215/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.06.2021 р.
у справі № 910/3215/21 (суддя - Босий В.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсними пунктів рішення
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсними п. п. 1, 2 та 7 рішення Антимонопольного комітету України № 780-р від 15.12.2020 р. про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
У червні 2021 року ОСОБА_1 також звернулась до Господарського суду м. Києва із позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Антимонопольного комітету України про визнання недійсними п. п. 1, 2 та 7 рішення Антимонопольного комітету України № 780-р від 15.12.2020 р. про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2021 р. у справі № 910/3215/21 було повернуто позовну заяву ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 (особа, що не є учасником даної справи) подала апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Також у тексті апеляційної скарги заявником викладено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду на підставі ч. 2 ст. 256 ГПК України.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник вказує, що її звернення з даним позовом обумовлене самостійною підставою позовних вимог - забезпечити функціонування органів державної влади у відповідності з конституційними приписами щодо необхідності обмеження державної влади.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(сколадлу суду) від 20.07.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/3215/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.06.2021 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/3215/21 витребуваних ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 р.
04.08.2021 р. матеріали справи № 910/3215/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 р. поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) та встановлено позивачу та відповідачу строк для подання відзивів на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
З 16.08.2021 р. по 17.09.2021 р. головуючий суддя Буравльов С.І. перебував у черговій щорічній відпустці.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4683/21 від 23.09.2021 р. у зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3215/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/3215/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 р. справу № 910/3215/21 було прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
19.08.2021 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" надійшло клопотання про закритий розгляд справи № 910/3215/21 у зв'язку з тим, що під час розгляду справи будуть з'ясовуватись обставини щодо діяльності позивача на ринку електричної енергії, яка становить конфіденційну інформацію.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки розгляд даної справи було вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а за змістом ст. 8 ГПК України закритий розгляд справи відбувається під час проведення судового засідання.
19.08.2021 р. через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.06.2021 р. у справі № 910/3215/21 залишити без змін.
31.08.2021 р. через канцелярію суду від Антимонопольного комітету України також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.06.2021 р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.
За змістом процесуального законодавства треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - це імовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, які вступають у чужий процес із метою захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.
Самостійна вимога повинна бути спрямована на предмет спору між позивачем і відповідачем. Вимога, спрямована на будь-що, що перебуває поза цим предметом, не може бути розглянута як вимога третьої особи, а має бути заявлена через подання самостійного позову. Тобто, обов'язкова умова спільного розгляду вимог позивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - єдиний предмет спору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 905/120/15.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі № 904/9129/17 викладено наступний правовий висновок: у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому, під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Позовні вимоги третьої особи можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті.
Апеляційний суд зазначає, що позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Предмет позову - це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов; це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Отже, поняття предмет позову та предмет спору є різними доктринальними поняттями.
У ст. 49 ГПК України йдеться саме про те, що третя особа з самостійними вимогами заявляє свої вимоги саме щодо предмета спору, тобто претендує на те матеріальне благо, яке намагається захистити позивач шляхом подання позову до суду. У процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору, у зв'язку з чим з метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору.
Вбачається, що підставою позову ОСОБА_1 є те, що рішення Антимонопольного комітету України № 780-р від 15.12.2020 р. про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу було прийняте нелегітимним складом Антимонопольного комітету України, і як стверджує заявник, звернення з позовом обумовлено самостійною підставою позовних вимог - забезпечити функціонування органів державної влади у відповідності з конституційними приписами щодо необхідності обмеження державної влади.
В той час, як підставою позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" є те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, на думку позивача, відповідач не оцінив та не врахував при розгляді справи умов функціонування нової моделі ринку електричної енергії, неповно з'ясував та не довів обставини, які мають значення для справи і які він визнав встановленими, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Крім цього, в прохальній частині позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" просило визнати недійсним пункти рішення відповідача в частині, що стосуються прав та інтересів саме Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг", в той час як зі змісту позову ОСОБА_1 не вбачається, яким саме чином п. п. 1, 2 та 7 оскаржуваного рішення Антимонопольного комітету України порушують або захищають її права та інтереси.
Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 не направлена на захист її прав та інтересів.
Отже, ОСОБА_1 звернулась із позовом, який є завідомо безпідставним та має штучний характер.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.
При цьому, у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це - роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010 р.), і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення названого Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011 р.).
Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог.
Отже, коли особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, є зловживанням правом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 910/1873/17 та від 09.02.2021 р. у справі № 910/5251/20.
Також, процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в господарському суді, що також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду. Адже, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 910/1873/17.
Таким чином, недобросовісні дії заявника, що полягають у поданні завідомо безпідставного позову, який має очевидно штучний характер, свідчать про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, зокрема правом подання позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Згідно із ч. 3 ст. 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Враховуючи те, що поданий ОСОБА_1 позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору визнається судом зловживанням останньою своїми процесуальними правами, а також заявлені вимоги не є позовними вимогами третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 910/3215/21, у розумінні статті 49 ГПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду стосовно наявності підстав для повернення такої позовної заяви.
При цьому, суд зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 мають лише декларативний характер, відтак відхиляються як необґрунтовані.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, апеляційний суд вважає, що ухвала Господарського суду м. Києва від 23.06.2021 р. у справі № 910/3215/21 постановлена з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі № 910/3215/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В.Андрієнко
В.В. Шапран