79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" вересня 2021 р. Справа №914/1879/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого - судді О.В. Зварич
суддів В.М. Гриців
О.І. Матущак,
секретар судового засідання М.С. Кіра,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Скомекс-Україна” б/н від 22.03.2021 року (вх. № 01-05/1025/21 від 23.03.2021 року)
на рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2021 року (суддя О.З. Галамай; повний текст рішення складено 31.01.2021 року) та додаткове рішення господарського суду Львівської області від 10.02.2021 року (суддя О.З. Галамай; повний текст додаткового рішення складено 16.02.2021 року)
у справі № 914/1879/20
за позовом: Приватної агрофірми “Білий Стік” (надалі ПАФ “Білий Стік”),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Скомекс-Україна” (надалі ТзОВ “Скомекс-Україна”)
про стягнення 2831387,30 грн.,
за участю:
від позивача: Матвійчук Г.М. - адвокат (ордер серія ВС № 1071611 від 20.04.2021 року);
від відповідача: не з'явився,
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
29.07.2020 року ПАФ “Білий Стік” звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ “Скомекс-Україна” про стягнення заборгованості по договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 у розмірі 2455415,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 234624,85 грн. та 3 % річних в сумі 141346,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині оплати основного боргу за поставлений товар. Також за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.
20.01.2021 представник відповідача подав до суду заяву про розстрочення виконання рішення суду, в якій просив розстрочити виконання майбутнього рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/1879/20 строком на 25 календарних місяців із щомісячною сплатою суми в розмірі 100000,00 грн. (т. 2, а.с. 405).
Заява мотивована тим, що з вересня 2020 року відповідач активно погашає наявну заборгованість за договором № 1 с.г. Товариство перебуває у тяжкому фінансовому становищі, відтак, задоволення позову про стягнення основної заборгованості та нарахованих 3% річних, інфляційних втрат, його виконання в короткий строк, відкриття виконавчого провадження, матиме наслідком накладення арешту на банківські рахунки та майно Товариства, що призведе до зупинення господарської діяльності Товариства та початку процедури банкрутства.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.01.2021 року у справі №914/1879/20 (суддя О.З. Галамай) частково задоволено позов. Закрито провадження у справі № 914/1879/20 в частині стягнення 430000, 00 грн основного боргу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скомекс-Україна» на користь Приватної агрофірми «Білий Стік» - 2380195, 19 грн. з яких: 2025415, 67 грн. основного боргу, 224876,97 грн. інфляційних втрат, 129902,55 грн. - 3% річних та 42152,93 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду задоволено частково. Розстрочено виконання судового рішення про стягнення 2422348,12 грн., терміном на десять місяців, шляхом сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Скомекс-Україна» на користь Приватної агрофірми «Білий Стік» щомісячно, починаючи з 28 лютого 2021 року впродовж дев'яти місяців по 242234,81 грн, а в десятому місяці 242234, 83 грн. (т.2, а.с. 12-22).
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 01 лютого 2018 року між ТзОВ «Скомекс-Україна» (Заготівельник) та ПАФ «Білий Стік» (Товаровиробник) укладено договір на заготівлю молока № 1 с.г., відповідно до умов якого Товаровиробник зобов'язується передати у власність Заготівельника, а Заготівельник прийняти й оплатити молоко згідно товарно-транспортних накладних та на умовах, викладених в даному договорі. На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 17652729,69 грн., що підтверджується видатковими накладними. Суд встановив, що відповідач в порушення виконання договірних зобов'язань оплатив товар частково в сумі 15138000,00 грн. Крім того, позивач на підставі листа відповідача від 01.07.2020 зарахував 08.07.2020 переплату за попереднім договором на суму 59314,02 грн. в рахунок погашення заборгованості за спірним договором. Отже, суд дійшов висновку, що позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача 2455415,67 грн. Поряд з тим, суд зазначив, що після подання позовної заяви до суду, відповідач добровільно сплатив основний борг в сумі 430000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Відтак, суд закрив провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України в частині основного боргу на суму 430000,00 грн. та стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 2025415,67 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 234624,85 грн. та 3% річних в розмірі 141346,78 грн., суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 224876,97 грн. інфляційних втрат, в решті слід відмовити. Перевіривши розрахунок 3 % річних, суд вказав, що позивачем при нарахуванні 3% річних не враховано п. 3 додатку № 1 від 01.02.2018, в якому зазначено, що повна оплата поставленого молока за поточний календарний місяць має бети оплачена не пізніше 14-го числа наступного місяця. Також позивач не врахував приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, неправильно визначив початки нарахування 3% річних та безпідставно не враховував переплату, яка підлягала зарахуванню 01.07.2020 на суму 59314,02 грн. Здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає 129902,55 грн. 3% річних, а в решті слід відмовити.
Крім того, розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 25 календарних місяців, суд вказав, що надання розстрочки виконання судового рішення дасть можливість відповідачу поступово погашати присуджену до стягнення суму без значного одноразового фінансового навантаження. Суд, беручи до уваги, що заборгованість за спірним договором виникла ще у 2018 році, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та заперечення позивача, дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Додатковим рішенням господарського суду Львівської області від 10.02.2021 року у справі №914/1879/20 (суддя О.З. Галамай) частково задоволено заяву Приватної агрофірми «Білий Стік» про ухвалення додаткового судового рішення у справі №914/1879/20 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скомекс-Україна» на користь Приватної агрофірми «Білий Стік» - 20842,82 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В стягненні 15900,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено (т.2, а.с. 57-62).
Додаткове рішення мотивоване тим, що при дослідженні доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено розбіжність щодо заявленої суми судових витрат, зокрема суд зазначив, що позивач просив покласти на відповідача 45000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, проте у актах наданих послуг відображено лише надані послуги на суму 29100,00 грн. Крім того, суд врахував заперечення представника відповідача щодо співмірності заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу та дійшов висновку про наявність правових підстав для її зменшення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ТзОВ «Скомекс Україна» подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2021 року та додаткове рішення від 10.02.2021 у справі №914/1879/20, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нові рішення, якими відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Скаржник вважає оскаржувані рішення необґрунтованими та прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що ТзОВ «Скомекс Україна» допустило переплату в розмірі 59314,02 грн. за договором № 1 с.г. від 24.01.2017, який у свою чергу передував укладенню договору № 1 с.г. від 01.02.2018. Однак, позивачем вказана сума переплати була зарахована в рахунок погашення боргу за договором № 1 с.г. від 01.02.2018 лише після надісланого відповідачем листа від 01.07.2020, що в свою чергу відобразилось в акті звірки взаємних розрахунків за 01.01.2018-08.07.2020. Скаржник наголошує, що вказана переплата за договором № 1 с.г. від 24.01.2017 відбулась ще задовго до надсилання листа від 01.07.2020, а саме на підставі платіжного доручення №5276 від 31.01.2018. Відтак, наведена переплата, яка не повернута позивачем на підставі ст. 1212 ЦК України, повинна зараховуватись в рахунок погашення першої поставки за договором № 1 с.г. від 01.02.2018 без жодних додаткових дій ТзОВ «Скомекс-Україна», оскільки це суттєво впливає на подальший розрахунок 3 % річних за даним договором. Крім того, скаржник вважає, що розстрочення судом виконання оскаржуваного рішення лише на 10 місяців з 25, про які просив відповідач у своїй заяві, не призведе до виконання такого рішення суду. Стверджує, що основна мета такого розстрочення - забезпечити можливість Товариству в добровільному порядку належним чином виконати рішення суду. У свою чергу, розстрочення виконання даного рішення лише на строк у 10 місяців, фактично призведе до неможливості його виконання.
Також скаржник вважає безпідставним винесення судом першої інстанції додаткового рішення від 10.02.2021 року у справі №914/1879/20, яким частково задоволено заяву ПАФ «Білий Стік» та стягнуто з ТзОВ «Скомекс-Україна» 20842,82 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір стягнутих судом витрат на професійну правничу допомогу, на думку скаржника, є не тільки непропорційним до обсягу послуг, наданих представником позивачу, але й такі витрати взагалі не підлягають стягненню у випадку прийняття рішення про відмову у позові.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необгрунтованою, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з врахуванням інтересів відповідача в частині розтермінування виконання рішення суду. Оскільки, незважаючи на значну суму основного боргу та тривалий період заборгованості, незначне погашення суми основного боргу відповідачем в ході розгляду справи, суд першої інстанції все таки надав відповідачу можливість погашати борг частинами. Позивач стверджує, що відповідач не мав і не має наміру погашати борг, підтвердженням чого є відсутність протягом 5-ти місяців будь-якого виконання грошового зобов'язання, навіть в запропонований ним у клопотанні про розтермінування спосіб. Позивач наголошує, що представник відповідача в суді першої інстанції не заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та частково заперечував щодо стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, однак, контррозрахунку таких не надав. Зазначає, що на виконання умов договору на закупівлію молока № 1 с.г. від 24.01.2017 в частині погашення заборгованості, було укладено договір № 1-1 про реструктуризацію заборгованості. Додатком № 1 до даного договору встановлено порядок погашення заборгованості, згідно з яким відповідач зобов'язувався в грудні 2018 року здійснити остаточний розрахунок з позивачем. 11 грудня 2018 року відповідачем згідно з вищезазначеним договором перераховано на поточний рахунок позивача 195278,62 грн., що спричинило виникнення переплати в розмірі 59314,02 грн. Так, як зі сторони відповідача жодних заяв не надходило, а на момент виникнення переплати між сторонами було укладено декілька договорів, а саме: договір № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 та договір доручення на заготівлю молока № 2 с.г. від 01.02.2018, за яким у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість, відповідач не був позбавлений права подати лист про зарахування суми переплати за іншим договором, а позивач в свою чергу не міг зарахувати переплату саме за договором № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018, до моменту надання листа від 01.07.2020. Також, на думку позивача не заслуговують на увагу покликання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог ст. 1212 ЦК України, оскільки в частині 3 даної статті, міститься вичерпний перелік вимог, до яких вона може застосовуватись, та жодна з них не охоплює правовідносин, що виникли між сторонами Крім того, не погоджується з позицією скаржника, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення невірно розцінено договір № 1 с.г. від 01.02.2018, як новий договір. Позивач зазначає, що законодавцем чітко визначено вимоги щодо зазначення у тексті договору терміну, на який його укладено, а в разі відсутності терміну (періоду дії договору), покликання на його автоматичну пролонгацію на новий строк за умови неповідомлення сторони, про відмову від договору. Таких застережень договір від 24.01.2017 не містить, термін його дії закінчився 31.12.2017, та в період до укладення нового договору поставки здійснювалися, виходячи з довготривалих партнерських відносин. Також позивач вважає, що покликання скаржника на важкий матеріальний стан Товариства не грунтуються на належних та допустимих доказах, оскільки складений ним власний плановий розрахунок доходів, витрат у співвідношенні з отримуваними доходами не свідчить про матеріальний стан Товариства, позаяк не є аудиторським висновком незалежного аудитора. Крім того, даний розрахунок стосується лише 2020 року, хоча заборгованість не погашалася відповідачем майже три роки. На думку позивача, строк на апеляційне оскарження рішення господарського судуЛьвівської області від 21.01.2021 у справі № 914/1879/20 пропущено ТзОВ «Скомекс-Україна» без поважних причин. Просить рішення господарського судуЛьвівської області від 21.01.2021 та додаткове рішення від 10.02.2021 року у справі №914/1879/20 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Скомекс-Україна» - без задоволення.
Позивач в судовому засіданні просив залишити без змін оскаржувані рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач (скаржник) не забезпечив явки в судове засідання уповноваженого представника. Згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №7901011459083 обізнаний з датою, часом і місцем розгляду справи.
Суд не визнавав обов'язковою явку в судове засідання уповноважених представників сторін у справі.
Отже, в силу положень ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто при відсутності уповноваженого представника відповідача.
Обставини справи
01 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Скомекс-Україна» (Заготівельник) та Приватною агрофірмою «Білий Стік» (Товаровиробник) укладено договір на заготівлю молока № 1 с.г., відповідно до п.1.1 якого Товаровиробник зобов'язується передати у власність Заготівельника, а Заготівельник прийняти й оплатити молоко згідно товаро-транспортних накладних та на умовах, викладених в даному договорі (т. 1, а.с. 13-14).
Згідно із пунктами 3.1-3.3 договору Заготівельник зобов'язується здійснювати оплату за одержане молоко шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Товаровиробника. Розрахунки за поставлене Товаровиробником молоко проводяться Заготівельником в порядку та на умовах, визначених у додатках до даного договору. Ціни на молоко погоджуються окремими протоколами, що є невід'ємними додатками до даного договору.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства та умов договору (п. 4.1 договору).
Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до « 31» грудня 2018 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором та відповідальності за його порушення (п. 7.1 договору).
Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що якщо жодна із сторін до закінчення строку дії договору не відмовилась від подальшої співпраці на умовах, визначених цим договором, дія договору продовжується на аналогічний строк на тих самих умовах.
Додатком № 1 від 01.02.2018 до договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 є графік, умови поставки та розрахунок, відповідно до п. 1 якого Товаровиробник зобов'язується організувати відпуск молока щопонеділка, щовівторка та щочетверга календарного місяця у розмірі, попередньо погодженим двома сторонами. Погодження замовлення може відбуватись в письмовій формі або засобами електронного зв'язку за чотири доби до бажаної поставки. У випадку неможливості організувати поставку в обумовлений день, Товаровиробник зобов'язаний повідомити про це Заготівельника за дві доби до обумовленої дати поставки (т. 1, а.с. 15).
Пунктом 3 додатку до договору обумовлено, що Заготівельник зобов'язується оплачувати повну вартість партії поставленого молока на протязі 14 календарних днів, з моменту підписання відповідної видаткової накладної. В будь-якому випадку повна вартість поставленого молока за поточний календарний місяць має бути оплачена Заготівельником не пізніше 14-го числа наступного місяця.
На виконання умов названого договору, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 17652729,69 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних (т. 1, а.с. 16-38). Видаткові накладні підписані представниками двох сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб та містять посилання на договір № 1 с.г. від 01.02.2018.
Відповідач оплатив позивачу 15138000,00 грн., що підтверджується випискою АТ «Ощадбанк», у призначеннях платежів зазначено: «за одержане молоко згідно угоди № 1 с.г. від 01.02.2018» (т. 1, а.с. 44-52).
Також в матеріалах справи міститься копія листа вих. № 31 від 01.07.2020 надісланого ТзОВ «Скомекс-Україна» директору ПАФ «Білий Стік», в якому Товариство просило переплату в сумі 59314,02 грн. згідно з договором № 1 с.г. на закупівлю молока від 24.01.2017, здійснену ТзОВ «Скомекс-Україна» зарахувати в рахунок погашення боргу за договором № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 (т. 1, а.с. 53).
Як зазначає позивач у позовній заяві, між сторонами постійно укладались господарські договори на закупівлю молока. Укладенню договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 передувало укладення договору № 1 від 24.01.2017 на закупівлю молока, за кінцевими розрахунками по якому ТзОВ «Скомекс-Україна» допустило переплату в розмірі 59314,02 грн.
Позивач на підставі листа відповідача від 01.07.2020 зарахував 08.07.2020 переплату за попереднім договором на суму 59314,02 грн. в рахунок погашення заборгованості за спірним договором.
Згідно копії акта звірки взаємних розрахунків за 01.01.2018-08.07.2020, заборгованість відповідача перед позивачем по договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 становить 2455415,67 грн. Даний акт підписано сторонами (т. 1, а.с. 40-43).
Наведені обставини слугували підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 2455514,67 грн. основного боргу, 141346,78 грн. 3% річних та 234624,85 грн. інфляційних втрат.
Поряд з тим, як вбачається з матеріалів справи, після подання позовної заяви до суду, відповідач добровільно сплатив основний борг в сумі 430000,00 грн., що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень (т. 1, а.с. 173-174, 204, 214, 223).
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Скомекс-Україна» (Заготівельник) та Приватною агрофірмою «Білий Стік» (Товаровиробник) укладено договір на заготівлю молока № 1 с.г., відповідно умов якого Товаровиробник зобов'язується передати у власність Заготівельника, а Заготівельник прийняти й оплатити молоко згідно товаро-транспортних накладних та на умовах, викладених в даному договорі.
Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічне положення закріплено в статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами даної господарської справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору № 1 с.г на закупівлю молока від 01.02.2018 поставив відповідачу продукцію на загальну суму 17652729,69 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач в порушення виконання договірних зобов'язань оплатив товар частково в сумі 15138000,00 грн.
Крім того, судом встановлено, що позивач на підставі листа відповідача від 01.07.2020 зарахував 08.07.2020 переплату за попереднім договором на суму 59314,02 грн. в рахунок погашення заборгованості за спірним договором.
Отже, сума основного боргу відповідача за поставлений позивачем товар становить 2455415,67 грн.
Водночас, як зазначалось вище, після подання позовної заяви до суду, відповідач добровільно сплатив основний борг на суму 430000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає підставним висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині основного боргу на суму 430000,00 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином, аналіз вищеописаних правових норм та матеріалів даної справи дають підстави для висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТзОВ «Скомекс-Україна» на користь ПАФ «Білий Стік» 2025415,67 грн. основного боргу.
Враховуючи те, що відповідач порушив строки оплати отриманого товару, визначені пунктом 3 додатку № 1 від 01.02.2018 до договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018, позивач при заявленні позову нарахував до стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 234624,85 грн. та 3% річних в розмірі 141346,78 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Місцевий господарський суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, вказав, що по накладних від 15.02.2018, 28.02.2018, 15.03.2018, 15.04.2018, 30.04.2018, 15.05.2018 такі не нараховувались. По накладній від 31.03.2018 інфляційні втрати нараховано за квітень 2018, проте враховуючи те, що строк оплати настав 17.04.2018 (з огляду на приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України та те, що 14 квітня 2018 - вихідний день), нарахування за квітень не проводиться, тому заявлені 2710,02 грн. є безпідставними. По накладній від 31.05.2018 позивачем правильно враховано дефляцію за заявлені періоди на суму - 2670,18 грн. По накладній від 15.06.2018 строк оплати настав 17.07.2018 (14 липня 2018 - вихідний день), тому нарахування втрат за липень є безпідставними, а індекс інфляції в серпні 2018 року становив 100%. Отже інфляційні втрати становлять 0 грн. По накладній від 30.06.2018 також строк оплати настав 17.07.2018, тому врахування інфляційних втрат за липень є безпідставними. Проте, інфляційні втрати, враховуючи індекси інфляції за серпень-вересень 2018 становлять більше, отже підлягає до задоволення заявлена до стягнення сума 3581,81 грн. По накладних від 15.07.2018 та 31.07.2018 позивачем правильно нараховано 20891,92 грн. По накладних від 15.08.2018 та 31.08.2018 позивачем правильно нараховано 30324,21 грн. По накладній від 15.09.2018 строк оплати настав 17 жовтня 2018 (враховуючи те, що 14, 15 жовтня 2018 - вихідні дні), тому врахування індексу інфляції жовтня є безпідставним. Отже, до стягнення підлягає 4449,13 грн., враховуючи індекс інфляції за листопад 2018 року. Аналогічно з накладною від 30.09.2018, тому до стягнення підлягає 6955,89 грн., враховуючи індекс інфляції за листопад, грудень 2018 року. Нарахування інфляційних втрат по накладних за жовтень 2018 року- лютий 2019 року на загальну суму 109095,99 грн. є правильним. По накладних від 15.03.2019 та від 31.03.2019 строк оплати настав 16.04.2019, тому позивачем безпідставно враховано індекс інфляції за квітень 2019 року. Здійснивши перерахунок, суд встановив, що до стягнення підлягає 701,18 грн. інфляційних втрат, нарахованих за травень-червень 2019 року по накладній від 15.03.2019 та 701,50 грн. інфляційних втрат, нарахованих за травень-червень 2019 року по накладній від 31.03.2019. Нарахування інфляційних втрат по накладних за квітень-травень 2019 року на загальну суму, врахувавши дефляцію на суму 14785,73 грн. є правильним. По накладних від 15.06.2019 та від 30.06.2019 строк оплати настав 16.07.2019, тому позивачем безпідставно враховано індекс інфляції за липень 2019 року. Здійснивши перерахунок по накладній від 15.06.2019, суд встановив, що дефляція за серпень 2019 року становить 1215,03 грн., а інфляція по накладній від 30.06.2019 становить та 1672,14грн., нарахованих за серпень-вересень 2019 року. Нарахування інфляційних втрат за липень 2019 року на загальну суму 10904,34 грн. є правильним. По накладних від 15.08.2019 та 31.08.2019 строк оплати настав 17.09.2019, тому позивачем безпідставно враховано інфляційний індекс за вересень 2019 року. Здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що до стягнення підлягає 6784,82 грн., нарахованих за жовтень-листопад 2019 року. Нарахування інфляційних втрат за вересень-жовтень 2019 року на загальну суму 21477,27 грн. є правильним. По накладних від 15.11.2019 та 30.11.2019 строк оплати настав 17.12.2019, тому позивачем безпідставно враховано інфляційний індекс за грудень 2019 року. Здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що сума інфляційних втрат становить більше, проте до стягнення підлягає сума в межах позовних вимог 10446,04 грн. Нарахування інфляційних втрат за грудень 2019 року на загальну суму 15561,67 грн. є правильним.
Отже, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 224876,97 грн. інфляційних втрат, в решті інфляційних втрат в розмірі 9747,88 грн. слід відмовити.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку інфляційних втрат, вважає його арифметично вірним.
Щодо нарахування позивачем 3% річних в сумі 141346,78 грн., колегія суддів враховує таке.
Як зазначалось вище, пунктом 3 додатку № 1 від 01.02.2018 до договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018 сторони погодили, що Заготівельник зобов'язується оплачувати повну вартість партії поставленого молока на протязі 14 календарних днів, з моменту підписання відповідної видаткової накладної. В будь-якому випадку повна вартість поставленого молока за поточний календарний місяць має бути оплачена Заготівельником не пізніше 14-го числа наступного місяця.
Водночас, суд першої інстанції перевіривши нарахування позивачем 3% річних в сумі 141346,78 грн. встановив, що позивач при нарахуванні 3 % річних не врахував п. 3 №1 від 01.02.2018, який є невід'ємною частиною договору № 1 с.г. на закупівлю молока від 01.02.2018.
Відтак, суд здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 129902,55 грн 3% річних, в решті річних в розмірі 11444,23 грн. слід відмовити.
За наслідками перевірки здійсненого судом першої інстанції розрахунку 3 % річних суд апеляційної інстанції встановив, що він є арифметично вірним.
Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про те, що переплату на суму 59314,02 грн. позивач повинен зарахувати в погашення першої поставки по договору, оскільки лише листом від 01.07.2020 відповідач просив зарахувати таку переплату в рахунок погашення заборгованості за договором № 1 с.г. від 01.02.2018. Враховуючи наявність між сторонами тривалих договірних стосунків по різних договорах, позивач до 01.07.2020 не вправі був самостійно розпоряджатись переплатою та зараховувати її в рахунок погашення іншого договору, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.
Незгода скаржника із здійсненим розрахунком 3% річних та інфляційних втрат не заслуговує на увагу, з огляду на вищеописані обставини. Крім того, варто зауважити, що відповідач не надавав суду власного контрозрахунку щодо цієї частини позовних вимог.
Також, колегія суддів не бере до уваги покликання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог ст. 1212 ЦК України, оскільки в частині 3 даної статті міститься вичерпний перелік вимог, до яких вона може застосовуватись, та жодна з них не охоплює правовідносин, що виникли між сторонами
Щодо тверджень скаржника, що розстрочення судом виконання оскаржуваного рішення лише на 10 місяців з 25, про які просив відповідач у своїй заяві, не призведе до виконання такого рішення суду, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
При цьому, відповідно до частин 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватись із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що незважаючи на значну суму основного боргу та тривалий період заборгованості, незначне погашення суми основного боргу відповідачем в ході розгляду справи, суд першої інстанції все таки надав відповідачу можливість погашати борг частинами, задовільнивши частково заяву представника відповідача від 20.01.2021 про розстрочення виконання рішення суду. Це є правом суду, передбаченим частиною 1 ст. 239 ГПК України. Тому жодних підстав для скасування оскарженого рішення в цій частині суд апеляційної інстанції не вбачає.
Щодо вимог апеляційної скарги про скасування додаткового рішення господарського суду Львівської області від 10.02.2021 у справі № 914/1879/20, яким стягнуто з ТзОВ «Скомекс-Україна» на користь ПАФ «Білий Стік» - 20842,82 грн. витрат на професійну правничу допомогу та відмовлено в стягненні 15900,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, необхідно врахувати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3)ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ПАФ «Білий Стік» надала: договір № 667/22/20 про надання юридичних послуг від 13.04.2020, укладений між адвокатом Матвійчук Галиною Михайлівною та Приватною агрофірмою «Білий Стік», додаток до договору від 13.04.2020 про надання юридичних послуг, ордер на надання правничої правової допомоги, серія ВС № 1030456 від 15.07.2020, платіжне доручення № 1039 від 14.04.2020 на суму 45000,00 грн. (т. 1, а.с. 99-102, 103-104,105, 106) та акти наданих послуг № 27 від 25.11.2021 на суму 24000,00 грн., № 6 від 18.01.2021 на суму 5100,00 грн. (т. 2, а.с. 44, 45).
Згідно з п. 1.1 договору Адвокат зобов'язується здійснювати захист прав та законних інтересів Клієнта, надавати інші види правової допомоги Клієнту, що вказані в цьому договорі, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Пунктом 1 додатку до договору сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правової допомоги, вказаної в договорі і визначеної дорученням, у розмірі 1,5% від ціни позову.
В акті наданих послуг № 27 від 25.11.2020 зазначено, що на виконання умов договору за період з 23.04.2020 по 25.11.2020 була надана наступна правова допомога: участь адвоката в судових засіданнях (з врахуванням часу доїзду до суду 4х4 год. - 16 год.) 4 засідання х 3500,00 грн., загальна вартість - 14 000,00 грн; складання відповіді на відзив 3000,00 грн.; вивчення останньої судової практики з розрахунку індексу інфляції 3000,00 грн; підготовка супровідного та позиції щодо перерахунку індексу інфляції та 3% річних та зарахування платежу 4000,00 грн.
В акті наданих послуг № 6 від 18.01.2021 зазначено, що на виконання умов договору за період з 26.11.2020 по 18.01.2021 була надана наступна правова допомога: авансовий платіж за участь адвоката в судовому засіданні, яке відбудеться 21.01.2021 (з урахуванням часу доїзду до суду) 3500,00 грн.; підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення суду по судових витратах 1600,00 грн.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що представник позивача - адвокат Матвійчук Г.М. брав участь в п'яти судових засіданнях, зокрема, 03.09.2020, 24.09.2020, 22.10.2020, 19.11.2020, 21.01.2021, про що свідчать відповідні протоколи судових засідань (т. 1, а.с. 167, 176-177, 207, 216-217, т. 2, а.с. 8-9).
Отже, позивач довів надання адвокатом Матвійчук Г.М. зазначених послуг в господарському суді Львівської області.
У заяві про ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 244 ГПК України представник позивача просив суд стягнути з ТзОВ «Скомекс-Україна» витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 45000,00 грн. (т. 2, а.с. 41-43).
Водночас, при дослідженні доказів, суд апеляційної інстанції встановив розбіжність щодо заявленої суми судових витрат, а саме у вищеназваних актах наданих послуг відображено лише надані послуги на загальну суму 29100,00грн. (24000,00 + 5100,00). Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлені 15900,00 грн. витрати не підтверджені (не зазначено, за які надані послуги заявлено таку суму).
Також слід зазначити, як видно з матеріалів справи 10.02.2021 відповідач на електронну адресу господарського суду Львівської області надіслав заяву про зменшення розміру судових витрат, в якій ТзОВ «Скомекс-Україна» просило зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 8000,00 грн. (т. 2, а.с. 53-54).
Таким чином, суд першої інстанції, проаналізувавши суть спірних правовідносин (поставка товару по 46 накладних), врахував подану позивачем доказову базу, зокрема належним чином оформлені видаткові накладні, визнання відповідачем факту прострочення оплати основного боргу, часткову сплату відповідачем основного боргу в процесі розгляду спору, врахувавши заперечення представника відповідача щодо співмірності заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, підставно та обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для її зменшення та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20842,82 грн.
Таким чином, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2021 року та додаткового рішення від 10.02.2021 року у справі №914/1879/20.
Відповідно до ч.1, 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, у господарському процесі обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.
Відповідно до ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законні та обґрунтовані рішення та додаткове рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Скомекс-Україна” б/н від 22.03.2021 року (вх. № 01-05/1025/21 від 23.03.2021 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2021 року та додаткове рішення господарського суду Львівської області від 10.02.2021 року у справі №914/1879/20 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя В.М. Гриців
Суддя О.І. Матущак