Справа № 199/1410/21
(2/199/1872/21)
Іменем України
(заочне)
12.08.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування, -
24 лютого 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із позовом до Дніпровської міської ради, Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпрі ради, треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування. В обґрунтування свого позову позивач послалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , внаслідок чого відкрилась спадщина на належне померлій майно, зокрема на Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказана частка спадкодавцю належала сукупно на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 лютого 1997 року (1/3 частка у праві власності) та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15 квітня 2000 року (1/6 частка у праві власності). Крім того, інша Ѕ частка у праві власності на вказану квартиру була успадкована в рівних частках позивачем та ОСОБА_3 після смерті їх бабусі ОСОБА_5 , яка, в свою чергу, набула право на вказану частку в тому числі в порядку спадкування після смерті свого сина ОСОБА_6 , однак належним чином не оформила своїх спадкових прав. 15 квітня 2000 року мати позивача заповіла останній згадану вище Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , в зв'язку із чим після смерті матері позивач 12 липня 2018 року звернулась до Четвертої ДДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - із заявою про видачу свідоцтва про право на означену спадщину. Однак нотаріусом було відмовлено у видачі зазначеного свідоцтва через ненадання оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру, який фактично був втрачений, зберіглася лише його копія. Згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДМР станом на 31 грудня 2012 року наявні відомості про реєстрацію за матір'ю позивача права власності на 1/3 та 1/6 частки у праві власності на спірну квартиру, а за позивачем та ОСОБА_3 - по ј частки за кожним. В актуальних реєстрах права власності на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на спірну квартиру відсутнє. З викладених підстав позивач просила її позов задовольнити, визнавши за нею право власності на Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері. (Т.1 а.с.2-10)
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільний справі, яку визначено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою витребувано з Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 (Т.1 а.с.83)
31 березня 2021 року від представника Дніпровської міської ради надійшов відзив на позов, в якому вказаний відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підставі неналежності первісних відповідачів по справі (Т.1 а.с.101-104).
07 квітня 2021 року ухвалою суду, постановленою у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, задоволено клопотання представника позивача та замінено неналежних первісних відповідачів Дніпровську міську раду, Амур-Нижньодніпровську районну в м. Дніпрі раду належним відповідачем - ОСОБА_3 , який, відповідно, втратив статус третьої особи у справі. (Т.1 а.с.117, 125-127)
Ухвалою суду від 27 травня 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовне провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. (Т.2 а.с.120)
В судовому засіданні представника позивача позовні вимог підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання вдруге не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив не подав.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю (Т.2 а.с.1).
За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.
Вислухавши представника позивача та відповідача, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 лютого 1997 року, виданого Дніпропетровським вагоноремонтним заводом ім. С.М. Кірова, ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 . (Т.1 а.с.12, Т.2 ас.30-31)
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , після смерті якого половину його частки - 1/6 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 успадкувала його дружина - ОСОБА_4 . Інша половина частки була успадкована матір'ю померлого - ОСОБА_5 . Частка у праві власності на спірну квартиру ОСОБА_4 таким чином склала Ѕ, як і розмір частки ОСОБА_5 . Викладене підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 квітня 2000 року, копією реєстраційного посвідчення. (Т.1 а.с.30, Т.2 а.с.33, 34)
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , після смерті якої належну їй частку у праві спільної власності на вищевказану квартиру у рівних частках - по ј частці успадкували її онуки - сторони по справі, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 квітня 2000 року. (Т.1 а.с.29, Т.2 а.с.47)
15 квітня 2000 року ОСОБА_4 складено заповіт, яким вона заповіла належну їй Ѕ частку у праві спільної власні на спірну квартиру позивачу, як свій дочці, що підтверджується копією відповідного заповіту, а також копією паспорту позивача, копією свідоцтва про укладення шлюбу, копією свідоцтва про народження позивача (Т.1 а.с.13, 14, 19-21, 31, Т.2 а.с.4, 7-9).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , в зв'язку із чим сторони 10 липня 2018 року та 19 липня 2018 року подали заяви про прийняття спадщини після свої померлої матері. При цьому відповідачем також 19 липня 2018 року подано нотаріально посвідчену заяву про те, що він на момент смерті спадкодавця не був непрацездатним за станом здоров'я та/або віком. Викладене підтверджується копією свідоцтва про смерть, копіями заяв про прийняття спадщини, копією заяви про відсутність непрацездатності. (Т.1 а.с.11, Т.2 а.с.3, 10, 11, 18)
Всі вищенаведені фактичні обставини також були встановлені рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року по справі №199/6578/18 (провадження №2/199/41/20), яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним вищезгаданого заповіту матері сторін. Зазначене рішення суду за наслідками апеляційного перегляду залишено без змін, набрало законної сили 31 березня 2020 року, а отже відповідно до ст.81 ч.4 ЦПК України встановлені ним фактичні обставини правовідносин сторін мають преюдиційне значення для розгляду даної справи. (Т.2 а.с.64-72, 73-75)
Відповідно до листа КП «ДМБТІ» ДМР від 13 жовтня 2020 року №12080 станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі на спірну квартиру містяться відомості про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на 1/3 та 1/6 частки у справі спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також про зареєстроване за сторонами по даній справі право власності на ј частку у праві спільної власності на вказану квартиру за кожною із сторін. При цьому, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості станом на 16 лютого 2021 року право власності на спірну квартиру у вказаних реєстрах не зареєстровано. (Т.1 а.с.18, 32, Т.2 а.с.76)
17 жовтня 2020 року державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори своєю постановою було відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через неподання позивачем правовстановлюючих документів на спірну квартиру, що підтверджують її належність померлому спадкодавцю ОСОБА_4 (Т.1 а.с.17, Т.2 а.с.82)
В той же час, як слідує із наведених судом встановлених в ході розгляду даної справи та справи №199/6578/18 (провадження №2/199/41/20) обставин спірних правовідносин, факт належності матері позивача Ѕ частки у праві спільної власності на спірну квартиру, яку спадкодавець заповіла позивачу, знайшов своє належне підтвердження. Інші спадкоємці, окрім сторін по справі, відсутні.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидами якого є житловий будинок), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Нормою ст.1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).
За змістом норм ст.ст.1233, 1235, 1236, 1247 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК України. Заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно ст.ст.1235, 1241 ЦК України заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Відповідно до ст.ст.1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За змістом ст.ст.1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.
Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України). В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України в контексті ст.1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред'явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах. Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.
Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.
Стосовно спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду знайшли підтвердження всі заявлені позивачем в обґрунтування її вимог фактичні обставини, зокрема, факт смерті спадкодавця сторін (їх матері), внаслідок чого відкрилась спадщина на належне такому спадкодавцю спадкове майно, до якого входить Ѕ частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також наявність у померлого спадкодавця лише двох спадкоємців, якими є сторони по справі. При цьому, в судовому засіданні підтверджено прийняття позивачем у передбачені законом строки і порядку зазначеної спадщини, а отже і набуття права власності на таку спадщину саме з часу її відкриття, тобто з моменту смерті спадкодавця. А оскільки спадкування спірної частки у праві спільної власності на зазначену квартиру здійснювалось позивачем на підставі складеного на її користь заповіту, який за змістом та формою відповідає вимогам закону, а отже не є нікчемним, не був визнаний судом недійсним, а відповідач не має права на обов'язкову частку у такій спадщині, суд приходить до висновку, що саме позивач набула право на належну спадкодавцю спадщину за заповітом в повному обсязі, а відтак і право власності на вже згадану спірну частку у праві спільної власності на квартиру, як її складову. При цьому відсутність у позивача свідоцтва про право на спадщину на спірну частку у праві спільної власності на квартиру, а також відсутність державної реєстрації за позивачем права власності на таку частку з огляду на положення ст.1268 ч.5, ст.1296 ч.3 ЦК України, ст.2 ч.1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не може бути підставою для висновків про відсутність у позивача права власності на таке спадкове майно, яке вона захищає даним позовом в порядку ст.392 в контексті ст.1216 ЦК України, оскільки, як вказувалось вище, спадщина належить спадкодавцю з часу її відкриття, право на спадщину не залежить від наявності свідоцтва про право на спадщину, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття речових прав на нерухоме майно, а не самостійною підставою для виникнення таких прав. Саме таким фактом набуття права власності на спірну частку у праві власності на квартиру є факт прийняття спадщини позивачем за заповітом, до якої входить означене право власності на частку у нерухомому майні.
Крім того, не може бути перешкодою для задоволення позову відсутність у позивача оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно, а саме свідоцтва про право власності на житло від 13 лютого 1997 року, на що посилався державний нотаріус у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 жовтня 2020 року, оскільки факт існування такого свідоцтва, належності на його підставі в тому числі і спірної частки у праві спільної власності на квартиру спадкодавцю позивача встановлено судом в ході розгляду справи, зокрема на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року по справі №199/6578/18 (провадження №2/199/41/20), яке у відповідності до ст.81 ч.4 ЦПК України має преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, а отже і про необхідність їх задоволення в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, які складаються зі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору в розмірі 4233 гривень (Т.1 а.с.1), керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останньою при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4233 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 392, 1220, 1223, 1226, 1233, 1235, 1236, 1241, 1247, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст.2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (ЄДРПОУ 02890966; адреса місцезнаходження: 49023, м. Дніпро, вул. Радистів, 8), про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на Ѕ частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 4233 гривень.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне заочне рішення суду складено 25 серпня 2021 року.
Суддя А.М. Авраменко