15 вересня 2021 р.Справа № 520/14042/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
представника позивача Картавих М.І.
представника відповідача Мазур Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 18.01.21 року по справі № 520/14042/2020
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії ,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання вищевказаної Комісії від 20 серпня 2020 року № 120, пункт 10, затверджене Міністром оборони України 20 серпня 2020 року, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням з 03 червня 2009 року (первинно) - 09 липня 2012 року (постійно) інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби і виконанням інтернаціонального обов'язку;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в особі відповідних підрозділів, щодо організації керівництва та контролю за роботою відділу соціального забезпечення Харківського обласного військового комісаріату по організації роботи з роз'яснення законодавства з питань соціального забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо роз'яснення позивачу положень законодавства з питань соціального забезпечення, у тому числі щодо права на виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням з 03 червня 2009 року інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби і виконання інтернаціонального обов'язку, відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" в розмірі 24-місячного грошового забезпечення, розмір якого визначити за останньою посадою, яку він займав на день звільнення, станом на день встановлення йому інвалідності другої групи 03 червня 2009 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 обчислити розмір грошового забезпечення для виплати одноразової грошової допомоги за останньою посадою, яку ОСОБА_1 займав на день звільнення, станом на день встановлення йому інвалідності другої групи 03 червня 2009 року з обов'язковим врахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення відповідно до пункту 2 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у справі №520/14042/2020 та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що при вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності підлягає застосуванню законодавство, яке діяло станом на час встановлення такої інвалідності, а саме станом 03 червня 2009 року - встановлення позивачу первинно ІІ групи інвалідності. Таким чином, відповідач необґрунтовано відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги посилаючись на приписи п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки така норма набрала чинності лише з 01 січня 2014 року.
У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 18.08.2005 року та отримував пенсію за вислугу років, а з 21.12.2005 року по 01.01.2018 року отримує пенсію по інвалідності у розмірі 90% від відповідної суми грошового забезпечення, а з 01.01.2018 року у розмірі 70% призначеному відповідно до Закону №2262-ХІІ.
Вислуга років позивача на військовій службі становить 34 роки (пенсійна справа ФХ-113854).
Позивач є ветераном військової служби, учасником бойових дій, інвалідом війни 2 групи.
Позивач був звільнений в запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу, у званні підполковника з посади начальника 2 відділення Київського районного військового комісаріату м. Харкова наказом заступника Міністра оборони України № 24 від 25.07.2005 року.
ОСОБА_1 21.12.2005 року Харківською обласною медико-соціальною експертною комісією була встановлена інвалідність ІІІ групи (захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби і інтернаціонального обов'язку), що підтверджується випискою з акту огляду у МСЕК до довідки серії ХАР №019453.
У період з 21.12.2005 року по 09.07.2012 року позивач постійно проходив лікування, а також огляди МСЕК. При проведенні оглядів МСЕК інвалідність ІІІ групи була продовжена.
Обласною медико-санітарною експертизою Харкова 03.06.2009 року (первинно) і 09.07.2012 року (повторно) позивачу була встановлена інвалідність ІІ групи, (захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби і інтернаціонального обов'язку), що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК до довідки серії відповідно ХАР-08 №014188 та 10ААБ №161766.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогою виплатити одноразову грошову допомогу позивачу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності.
Листом від 07.09.2020 р. позивачу було повідомлено, що Комісією Міністерства оборони України було прийнято рішення про відмову підполковнику в запасі ОСОБА_1 у призначення одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із такими діями суб'єкта владних повноважень, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до Харківського окружного адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності рішення Комісії Міністерства оборони, оформлене протоколом засідання від 20 серпня 2020 року № 120 (пункт 10) про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - № 2011-ХІІ) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок № 975.
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Колегією суддів встановлено, що 21.12.2005 під час первинного огляду МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії ХАР-04 № 019453.
Колегія суддів зазначає, що станом на 2005 рік (встановлення позивачу вперше інвалідності ІІІ групи) не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги такій категорії військовослужбовців.
03.06.2009 позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії ХАР-08 № 014188, а отже з цієї дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги за ІІ групу інвалідності.
На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу вперше ІІ групи інвалідності, а саме Порядок № 499.
Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 750/5074/17), ухваленій Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
Частиною другою статті 16 Закону №2011-XII, (в редакції чинній до 1 січня 2014 року, станом на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.
Так, відповідно до підпункту 2 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі: 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
Згідно рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 20.08.2020 року № 120 (пункт 10) вказано, що ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення йому ІІІ групи інвалідності у 2005 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Також в обґрунтування відмови відповідачем вказано, що групу інвалідності позивачу змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (а.с.148).
З приводу посилань відповідача на те, ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності у 2005 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача відповідно до приписів пункту 3 Порядку № 975 є 03.06.2009 (встановлення вперше ІІ групи інвалідності при повторному огляді), а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу вперше ІІ групи інвалідності.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає протиправною відмову відповідача-1 у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановлення ІІ групи інвалідності на підставі того, що на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності у 2005 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Щодо висновків відповідача про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги через зміну групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в обґрунтування відмови відповідач посилається на приписи частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01 січня 2014 року.
Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає редакція статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла до 01 січня 2014 року.
Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2020 року у справі № 751/9773/16-а.
Таким чином, відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на підставі приписів частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01 січня 2014 року є протиправною.
Також в обґрунтування правомірності прийняття оспорюваного рішення відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2019 у справі №2040/5686/18 та від 21.08.2019 року у справі № 806/2187/18. Суд першої інстанції також в обґрунтування своїх висновків посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 року у справі № 806/2187/18.
Колегія суддів вважає помилковими висновки відповідача з якими погодився суд першої інстанції щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 21.08.2019 року у справі № 806/2187/18, оскільки обставини у цій справі та у справі №2040/5686/18, №806/2187/18 є різними. Так позивачу у справі №806/2187/18 було встановлено первинно та повторно групу інвалідності після 01 січня 2014 року та позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу на підставі встановлення первинної інвалідності на відміну від цієї справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачу у цій справі не здійснювалась виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.
З урахуванням зазначеного правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб».
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 20 серпня 2020 року № 120 (пункт 10) про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням з 03 червня 2009 року інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби і виконанням інтернаціонального обов'язку є протиправним та підлягає скасуванню.
Приписами частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
У відповідності до п. 7 Порядку № 499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.
Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження документів, рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Таким чином, у відповідності до приписів п. 7 Порядку № 499 повноваження щодо прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги має головний розпорядник коштів (Міністерство оборони України), при цьому, повноваженнями щодо видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею далеговані іншим уповноваженим органам, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про покладення обов'язку на Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, оскільки такі повноваження належать Харківському обласному військовому комісаріату.
Також колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині покладення обов'язку на відповідача провести виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 24-місячного грошового забезпечення, розмір якого визначити за останньою посадою, яку він займав на день звільнення, станом на день встановлення позивачу інвалідності другої групи 03 червня 2009 року, оскільки позивачу одноразову грошову допомогу призначено не було та на даний час відсутні підстави вважати, що право позивача на її виплату у розмірі 24-місячного грошового забезпечення буде порушено, а тому такі вимоги є передчасними та заявленими на майбутнє.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов'язання Міністерства оборони України вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням з 03 червня 2009 року інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби і виконання інтернаціонального обов'язку, відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".
При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 336/2660/17, 23 жовтня 2019 у справі №324/187/17, від 10.04.2020 року у справі № 751/9773/16-а.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в особі відповідних підрозділів, щодо організації керівництва та контролю за роботою відділу соціального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 по організації роботи з роз'яснення законодавства з питань соціального забезпечення; визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо роз'яснення позивачу положень законодавства з питань соціального забезпечення, у тому числі щодо права на виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов'язку Харківського обласного військового комісаріату надавати роз'яснення законодавства з питань соціального забезпечення, у тому числі щодо права на виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 обчислити розмір грошового забезпечення для виплати одноразової грошової допомоги за останньою посадою, яку ОСОБА_1 займав на день звільнення, станом на день встановлення йому інвалідності другої групи 03 червня 2009 року з обов'язковим врахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення відповідно до пункту 2 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
У цій справі одноразова грошової допомоги позивача призначена не була, а тому право позивача на обчислення її розміру за останньою посадою, яку ОСОБА_1 займав на день звільнення, станом на день встановлення йому інвалідності другої групи 03 червня 2009 року з обов'язковим врахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення відповідно до пункту 2 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 відповідачем порушено не було, а тому вказані вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 520/14042/2020 з прийняттям постанови про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі №520/14042/2020 скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 20 серпня 2020 року № 120, пункт 10 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням з 03 червня 2009 року інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби і виконанням інтернаціонального обов'язку.
Зобов'язати Міністерство оборони України вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням з 03 червня 2009 року інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби і виконання інтернаціонального обов'язку, відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 24.09.2021 року