справа № 752/6641/21 Головуючий у 1 інстанції: Слободянюк А.В.
провадження №22-ц/824/13232/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
24 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Евакуатор Сервіс» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Евакуатор Сервіс», Головного управління Національної поліції у м.Києві, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,-
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 10.02.2021 року приблизно о 09:30 год. він припаркував свій автомобіль Мерседес-Бенц (державний номерний знак НОМЕР_1 ) на вул.Прорізній,10 в м.Києві, а після відвідування лікувального закладу, повернувшись на місце паркування автомобіля, його там не виявив.
Зазначає, що зателефонував у поліцію, підозрюваючи викрадення свого автомобіля, проте, повідомивши номер автомобіля, було з'ясовано, що автомобіль евакуйовано на штрафний майданчик.
Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) складено постанову серії АА №00006614 від 12.02.2020 року за порушення правил паркування і було видано акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 10.02.2020 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 року у справі № 753/5980/20 визнано вказану вище постанову протиправною та скасовано.
Позивач зазначав, що такими діями йому спричинено моральну шкоду, яка виразилась у моральних стражданнях, оскільки, будучи інвалідом першої групи, він був позбавлений користуватися своїм автомобілем та переніс нервовий стрес через зникнення автомобіля.
Тому, просив суд стягнути з ТОВ «Евакуатор Сервіс» 1 270 грн. за транспортування автомобіля на штрафний майданчик, з Головного управління Національної поліції у м.Києві - 144 грн. за зберігання автомобіля на штрафному майданчику; з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) - 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Евакуатор Сервіс» на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 1 270 гривень 00 коп.
В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ «Евакуатор Сервіс» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позовної вимоги відмовити у повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що предметом позовної вимоги до апелянта є стягнення грошових коштів, сплачених за реалізацію рішення посадової (службової) особи державного органу. На думку позивача, такий обов'язок повинен покладатися на апелянта шляхом застосування інституту відшкодування шкоди, але в даній ситуації потрібно звернути увагу на те, що апелянт є по суті виконавцем, який виконує свою роботу, виходячи з умов договору, укладеного між ним та органом державної влади.
Вказує, що якщо рішення органу влади визнано незаконним та не обґрунтованим (протиправним) і таким, що завдало шкоди потерпілому, то будь-які грошові кошти стягується за спеціальним порядком, визначеним приписами ст.1174 ЦК України за рахунок грошових коштів держави (правова позиція закладена в основу рішення Верховного суду України у справі № 6-440цс16 від 25.05.2016 року).
Апелянт, в розумінні положень ст.1174 ЦК України, не є органом державної влади, а діє у відповідності зі статутом та приписами, визначеними Законом України «Про Господарські товариства», оскільки є господарським товариством.
За таких умов вирішення питання про стягнення грошових коштів в межах заявленої позовної вимоги до апелянта є незаконним, не обґрунтованим і не підлягає до задоволення.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала та дійшов висновку про задоволення заявлених вимог в частині стягнення з ТОВ «Евакуатор Сервіс» на користь позивача 1 270 грн. як матеріальної шкоди.
Також, суд вважав, що відсутні підстави для стягнення з Головного управління Національної поліції у м.Києві 144 грн., оскільки за наявності рішення суду, яким скасовано постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, кошти сплачені до бюджету повертаються казначейством, куди необхідно звернутися із заявою з наданням рішення суду та документів, підтверджуючих здійснення оплату.
Щодо вимог до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), то сам факт скасування постанови, якою притягнуто особу до адміністративної відповідальності, не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди (постанова Верховного суду від 21.10.2020 року по справі №312/262/18).
Суд вважав, що заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач повинен був надати докази, як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи, органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою, тому відмовив у вимогах про стягнення моральної шкоди.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 10.02.2021 рокуприблизно о 09:30 год. позивач припаркував автомобіль Мерседес-Бенц (державний номерний знак НОМЕР_1 ) на вулиці Прорізній,10 в.м.Києві, а після відвідування лікувального закладу, повернувшись на місце паркування автомобіля, його там не виявив. Пізніше було виявлено, що автомобіль евакуйовано на штрафний майданчик.
Як зазначено позивачем, Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) складено постанову серії АА №00006614 від 12.02.2020 року за порушення правил паркування і було видано акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 10.02.2020 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 року у справі №753/5980/20 вказану вище постанову визнано протиправною та скасовано.
Встановлено, що позивач сплатив ТОВ «Евакуатор Сервіс» 1 270 грн. за транспортування евакуацію ТЗ НОМЕР_1 та за зберігання автомобіля на розрахунковий рахунок ГУНП у м.Києві - 144 грн. (квитанції від 10.02.2020 року, а.с.8).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З наданого позивачем акту №2 від 10.02.2020 року огляду та затримання транспортного засобу вбачається, що примусово було транспортовано автомобіль Мерседес (державний номерний знак НОМЕР_1 ) (а.с.9).
За ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов вірного висновку про задоволення заявлених вимог в частині стягнення з ТОВ «Евакуатор Сервіс» на користь позивача 1 270 грн. матеріальної шкоди.
Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з Головного управління Національної поліції у м.Києві 144 грн., оскільки за наявності рішення суду, яким скасовано постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, кошти сплачені до бюджету повертаються казначейством, куди необхідно звернутися із заявою з наданням рішення суду та документів, підтверджуючих здійснення оплату.
Щодо вимог позивача до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), то як вірно вважав суд, сам факт скасування постанови, якою притягнуто особу до адміністративної відповідальності, не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду (постанова Верховного суду від 21.10.2020 року по справі №312/262/18).
Відповідно до положень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 5 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
За ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Отже, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
На підставі наведеного у заявлених позивачем до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вимогах про стягнення моральної шкоди суд вірно відмовив.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Евакуатор Сервіс» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: